(Опублікував в ukr.politics, в 2004, Петро Багмет)
УКРАЇНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО ПОЛІТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Київ 1947
(видання 1947 року) 1:
- Та хто ж він такий, цей дядько? - запитав я.
- Він? Кіномеханік. З райцентру. Кіно крутить. Почав я за ним стежити; може, думаю, таким чином компаньйонів його вивідаю. Нема нікого. Крім хлопчини, його помічника. Ні з ким він ніби не зустрічається і знайомства не водить. Діло, на яке мене сюди послали, - диверсійна робота. Чистота у виробництві тут має бути ідеальна і тонкість - як у майстра-годинникаря.
Петр Петрович Вершигора. Люди с чистой совестью
Изд.: М. "Современник", 1986
(издание 1986 года) 1:
- Да он кто же такой, этот детина?
- Да киномеханик. В райцентре. Киношку крутит. Стал я за ним следить - может, думаю, таким образом его компаньонов узнаю. Но, кроме помощника-немца, ни с кем он вроде не встречается и знакомства не ведет. Помощник этот вечером киношку крутил, а днем на базаре краденым добром спекулировал. А тут начальство мое снова нажимать стало: "Не пора ли, уважаемый, переходить к делу?" А дело, за которым меня посылали, есть диверсионная работа. Чистота в производстве тут нужна очень большая, и тонкость тоже требуется не меньше, чем у часовых дел мастера.
(видання 1947 року) 2:
- Як сказати... - Батя хвилину помовчав. - Але міркувати про це мені тоді ніколи було. Половину діла зроблено, а друга, відповідальніша половина попереду. Хто увімкне рубильника? І коли?
Я підвівся на лікоть. Батя задумався, наче не зважувався на якесь розв'язання цього важкого питання.
- Довелося піти на жорстоку річ. Я казав вам, що був у Ніна помічник - хлопчина. Коробки підносив, умів пустити апарат, перемотати стрічку. Зрозуміло - нашого задуму він не знав. От і зупинилися ми на тому, що рубильника увімкне хлопчина.
- Отак?
- Отак. Іншого виходу не було. Батя знову помовчав.
- Залишилось друге питання: коли?? -сказав я.
- Під час сеансу, звичайно.
- Але ж у театрі наші бувають, мирні люди.
(издание 1986 года) 2:
- Это как сказать. Но подобными размышлениями мне тогда заниматься некогда было. Полдела сделано, а вторая, самая ответственная половина впереди. Кто включит рубильник? И когда? Я говорил вам, что был у Нина помощник. Немцы ему своего солдата поставили. Вроде - часовой для порядка, и подучивался. Нестроевой, но тоже гонор показывал, - как чуть подучился киноделу у русского, так уже и норовит своего наставника по зубам съездить. Аппарат запустить умел, ленту перемотать. Вот и остановились мы на таком варианте, что этот рубильник пускай сам немец и включит.
- А когда?
- Во время сеанса, конечно.
- Но в театре же русские, мирные люди бывают.
(видання 1947 року) 3:
- Нічого, старт непоганий. А як же кіномеханік?
- З Ніном нашим історія вийшла.. Він показав хлопчині рубильника й каже: <Мені треба додому заскочити; хвилини через три-чотири увімкни пластинку>. А сам вийшов з театру і бігом до мене. Та хлопчині не терпілося, чи може поняття про хвилини він мав невиразне. Не встиг Нін кроків тридцять від театру відбігти, а пластинка вже й заграла. Ніном об землю кинуло, забило памороки. Він і зараз ніби контужений, заїкається, і руки тремтять.
- Хлопчину жаль.
- Що ж ти зробиш... Зате великою ціною... Ну от. Після вибуху в
кіно пішли в нас справи. Та про це довго розказувати, а ми вже й так забалакались. Пора спати.
(издание 1986 года) 3:
- Ничего. Старт подходящий. А как же киномеханик?
- С Нином нашим история приключилась. Он своему помощнику рубильник показал и говорит: "Я нах хауз сбегать должен... Так ты минут через фир-фюнф включи пластинку". А сам из театра вышел и бегом ко мне. А тот, видно, коньяка насосался и понятие о минутах имел неясное. Не успел Нин шагов тридцать от театра отойти, пластинка-то и заиграла. Нина об землю без чувств ахнуло. Он и сейчас вроде контуженный. Заикаться стал, и руки дрожат. Ну-с, вот. После взрыва в кино пошли у нас дела. Да об этом разговор долгий. Мы уже и так заболтались. Спать пора.
