2016-08-28

Як Росія може вилікуватись (з рос. перекл.)

Як Росія може вилікуватись

(головна складова рецепту)

Ця головна складова рецепту видужання Росії від віковічного московського прокляття, яке нависає над нею, закриваючи собою чисте небо нормального людського щасливого життя в цій країні, вона насправді дуже давно широко відома і ніякий не секрет:

"Жити не по лжі"

І ці слова ми тут обговоримо з точки зору їх практики, оскільки досить таки очевидно, що той безглуздий російський бунт (який буде абсолютно безглуздим, якщо перед ним не уяснити геть усім, а що ж саме конкретно на практиці, перш за все, означають слова "Жити не по лжі") - той безглуздий російський бунт, який сьогодні швидко визріває в надрах російського суспільства, ну нікому і ніякої користі не принесе. А горя і втрат принесе, перш за все російському народу, просто неміряно.

Процес викидання на сміття історії гебешно-мафіозного кодла, яке сьогодні обсіло російський народ як упирі, справді, реально змінить російську державу на користь російського народу (а отже і всього світу) тоді, і тільки тоді, коли внаслідок ясності розуміння того, а що ж на практиці означає для російського суспільства гасло: "Жити не по лжі", нова російська влада зробить залежні від перших осіб російських державних структур практичні кроки. Які ж це кроки?

Але давайте спершу спробуємо зрозуміти, чому, коли озирнутись в минуле, навіть здавалося б і найрадикальніші революційні зміни в управлінні російськими державними структурами жодного разу не тільки не змінили на краще для російського народу старий головний курс московської держави, а щоразу зрештою навпаки, тільки робили іще більш радикальною реалізацію цього московського прокляття?

І відповідь на це перезріле питання існує, і то якраз в руслі регулярного брутального розтоптування цього видатного правдивого життєвого принципу для російського народу: "Жити не по лжі".

Після кожного московського перевороту, який нехай був зроблений припустимо навіть з най-най-найкращими помислами, в Кремлі відбувається один і той же самий, щоразу так само результативний диявольський сценарій спокуси: для тих, хто захопив владу (першим особам нової влади) "работнікі" гігантських московських архівно-бібліотечних підземель надають інформацію про те, що саме там зберігається і як воно досі використовувалось.

І після цього спокуса та перспективи чинити й надалі так само, як і раніше, користуючись тими нагромадженими за сотні років ресурсами, починають бути такими великими, а втрати в разі реального застосування принципу "Жити не по лжі" ну такими болісними, що вибір цим новим правителям Московії видається практично відсутнім. Після цього наразі стандартного московського вибору принцип "Жити не по лжі" міцно і назавжди забувається, а фальш, облуда, нахабна брехня і необхідне для їх підтримки насильство, перш за все убивства, далі продовжують правити свій диявольський бал в російському суспільстві. Чергове переродження московської банди убивць відбулося.

Які ж це такі ресурси, що заради них принцип "Жити не по лжі" автоматично забувається?

Звичайно що про всі московські архівно-бібліотечні ресурси можуть знати мабуть тільки їх керівники, однак про деякі з них ми можемо знати дуже певно - просто з життєвого досвіду і реальних дій, як очевидні висновки з цілком відкритих джерел.

Наприклад стосовно того, де саме знаходяться архіви українських міст і сіл, легко може здогадатись кожен, кому в радянські часи доводилось приймати участь в виробленні форми допуску при влаштуванні на роботу в численні тоді на українській землі розмаїті режимні установи. Допуск вироблявся в Москві. Архівні московські щурі протягом двох місяців рили вкрадені після голодомору-33 архіви, і давали (чи не давали) потрібну форму допуску. Нагадаємо, в ті часи не існувало такого поняття, як електронна форма архівів - всі документи були виключно в оригінальній твердій формі.

А вкрадені архіви після голодомору-33, наприклад в процесі адміністративно-територіальної реформи, з перепризначенням, чи новопризначенням центрів новоутворених одиниць з нібито перевезенням туди архівів із тих центрів, які ніби як втратили, повністю чи частково, своє значення, наприклад з Кам'янця-Подільського в Хмельницький, вирішували одразу принаймні дві важливі московські задачі. Перша, досі найактуальніша задача, це заметення документальних слідів голодоморних московських убивств українського народу, а друга - установити московський контроль над минулим. Друга, це ось уже сотні років стандартна московська задача.

І оскільки об'єми викрадених українських архівів були ну дуже великими, то необхідно було запланувати і збудувати в Москві відповідні приміщення для них, і зробити це приховано - що і було зроблено на самому початку будівництва московського метрополітену ім. Кагановича, яке було розпочато в кінці 1931 року, тобто ще до початку голодоморного московського убивства українського народу 1932-34.

Ще одні, і це мабуть що найголовніші, фундаментальні підстави московської диявольської безмежної брехливості, це викрадені найдавніші українські бібліотеки. І зовсім не має вигляду першого московського здобутку украдена з Лаври Петром І бібліотека, чи там бібліотека Межигірського монастиря, викрадення якої Катериною ІІ описане в Кобзарі Тараса Шевченка. Можна згадати також "пожежу" (стандартне московське прикриття викрадення бібліотек) в 80-х роках в Києві, коли там зникли архіви Центральної Ради. Є безліч свідчень того, що московська історична брехня грунтується на украдених в Україні значно більш ранніх бібліотеках.

Результат московського "використання" викрадених з України бібліотек потягнув за собою, і досі тягне, катастрофічні наслідки для російського народу: хіба це фундаментальне диявольське приниження російського народу, коли його примушують вивчати, ніби свою, історію українського народу, і викидати таким чином на сміття память про своїх справжніх предків, які ніколи не мали нічого спільного з українським народом - тобто плювати в бік могил своїх справжніх предків? Хіба це не катастрофічний наслідок для нагнутих таким чином до русскості людей, ні в одного з яких нема серед предків жодного русского? І ніякого порівняння з американським народом таке облудне насильне принизливе московське народотворення не може витримати - аж доки росіяни не зможуть вільно і гідно пишатися своїми абсолютно нерусскими предками.

Без оприлюднення тих усіх підстав московської диявольської безмежної брехливості, які зберігаються в таємних московських схронах, уявити собі перетворення російського суспільства на суспільство гідних людей просто неможливо. І поки цього оприлюднення не станеться, доти неминуче продовжиться зловісне існування московської банди убивць, цілком можливо після чергового перевороту в ще гіршому для російського народу і для всього світу вигляді, аніж це було вчора і сьогодні.

Звичайно що суспільне оприлюднення правди про московську банду убивць означає її остаточну і безповоротну смерть - подібну на смерть вампіра від виволікання його на сонячне світло. Звичайно що цей вампір упиратиметься, особливо з огляду на досвід Карибської кризи, учиненої московською бандою убивць тільки для того, щоб прикрити свій підлий московський зад, голизна якого раптом стала видна для всього світу (подробиці в книжці [1]). Однак інакше бути не може, бо лікідація цього диявольського, предковічного, ні з чим в історії людства не зрівняного гіперзлочинного утвору, і прилучення російського народу до світової цивілізації, це такий же єдиний, як один Бог і одна правда, гідний цивілізованого світу вихід з теперішньої ситуації. Одним з наслідків чого стане справжнє, остаточне припинення - не призупинення - кількасотрічної смертельної московської війни проти українського народу і справжнє добросусідство українського та російського народів.

Література:

1. "Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/H89bYA, https://goo.gl/99DIaq
EPUB: https://goo.gl/9dS8I2

Російський переклад тут:
"Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/hMxg4y, https://goo.gl/DdPfiQ
EPUB: https://goo.gl/VdVAA4

___
Как Россия может вылечиться

(главная составляющая рецепта)

Эта главная составляющая рецепта выздоровления России от векового московского проклятия, которое нависает над ней, закрывая собой чистое небо нормальной человеческой счастливой жизни в этой стране, она на самом деле очень давно широко известна и никакой не секрет

"Жить не по лжи"

И эти слова мы здесь обсудим с точки зрения их практики, поскольку довольно очевидно, что тот бессмысленный и беспощадный русский бунт (который будет абсолютно бессмысленным, если перед ним не уяснить решительно всем, а что же именно конкретно на практике, прежде всего, означают слова "Жить не по лжи") - тот бессмысленный русский бунт, который сегодня быстро вызревает в недрах российского общества, ну никому и никакой пользы не принесет. А горя и потерь принесет, прежде всего русскому народу, просто немеряно.

Процесс выбрасывания в мусор истории гебешно-мафиозного кодла, которое сегодня обсело русский народ как упыри, действительно, реально изменит российское государство в пользу российского народа (а значит и всего мира) тогда и только тогда, когда в результате ясности понимания того, а что же на практике означает для российского общества лозунг: "Жить не по лжи", новая российская власть сделает зависящие от первых лиц российских государственных структур практические шаги. Какие же это шаги?

Но давайте сначала попробуем понять, почему, когда оглянуться в прошлое, даже казалось бы и радикальные революционные изменения в управлении российскими государственными структурами ни разу не только не изменили к лучшему для русского народа старый главный курс Московского государства, а каждый раз в конце концов наоборот, только делали еще более радикальной реализацию этого московского проклятия?

И ответ на этот перезревший вопрос существует, и то как раз в русле регулярного грубого растаптывание этого выдающегося истинного жизненного принципа для русского народа: "Жить не по лжи".

После каждого московского переворота, что пускай был сделан допустим даже с самыми-самыми-самыми лучшими помыслами, в Кремле происходит один и тот же, каждый раз аналогично результативный дьявольский сценарий искушения: для тех, кто захватил власть (первым лицам новой власти) работники гигантских московских архивно-библиотечных подземелий предоставляют информацию о том, что именно там хранится и как оно до сих пор использовалось.

И после этого соблазн и перспективы поступать и в дальнейшем так же, как и раньше, пользуясь теми накопленными за сотни лет ресурсами, начинают быть такими большими, а потери в случае реального применения принципа "Жить не по лжи" ну такими болезненными, что выбор этим новым правителям Московии кажется практически отсутствующим. После этого все еще стандартного московского выбора принцип "Жить не по лжи" прочно и навсегда забывается, а фальшь, обман, ложь и необходимое для их поддержки насилие, прежде всего убийства, дальше продолжают править свой дьявольский бал в российском обществе. Очередное перерождение московской банды убийц - произошло.

Какие же это такие ресурсы, что ради них принцип "Жить не по лжи" автоматически забывается?

Конечно что обо всех московских архивно-библиотечных ресурсах могут знать пожалуй только их руководители, но о некоторых из них мы можем знать очень верно - просто из жизненного опыта и реальных действий, как очевидные выводы из вполне открытых источников.

Например о том, где именно находятся архивы украинских городов и сел, легко может догадаться каждый, кому в советские времена приходилось принимать участие в выработке формы допуска при устройстве на работу в многочисленные тогда на украинской земле разнообразные режимные учреждения. Допуск вырабатывался в Москве. Архивные московские крысы в ​​течение двух месяцев рыли украденные после голодомора-33 архивы, и давали (не давали) нужную форму допуска. Напомним, в те времена не существовало такого понятия, как электронная форма архивов - все документы были исключительно в оригинальной твердой форме.

А украденные архивы после голодомора-33, например в процессе административно-территориальной реформы, с переназначением, или новоназначением центров нових единиц с якобы перевозкой туда архивов из тех центров, которые вроде как потеряли, полностью или частично, свое значение, например из Каменца Подольского в Хмельницкий, решали сразу по крайней мере две важные московские задачи. Первая, до сих пор актуальная задача, это заметение документальных следов голодоморных московских убийств украинского народа, а вторая - установить московский контроль над прошлым. Вторая, это вот уже сотни лет стандартная московская задача.

И поскольку объемы похищенных украинских архивов были ну очень большими, то необходимо было запланировать и построить в Москве соответствующие помещения для них, и сделать это скрыто - что и было сделано в самом начале строительства московского метрополитена им. Кагановича, которое было начато в конце 1931 году, то есть еще до начала голодоморного московского убийства украинского народа 1932-34.

Еще одни, и это пожалуй что главные, фундаментальные основания московской дьявольской безграничной лживости, это похищенные древние украинские библиотеки. И вовсе не имеет вида первой московской добычи украденная из Лавры Петром I библиотека, или там библиотека Межигорского монастыря, похищение которой Екатериной II описано в Кобзаре Тараса Шевченка. Можно вспомнить также "пожар" (стандартное московское прикрытие похищения библиотек) в 1980-х годах в Киеве, когда там исчезли архивы Центральной Рады. Есть множество свидетельств того, что московская историческая ложь основывается на украденных в Украине значительно более ранних библиотеках.

Результат московского "использования" похищенных из Украины библиотек потянул за собой, и до сих пор тянет, катастрофические последствия для русского народа: разве это не фундаментальное дьявольское унижение русского народа, когда его заставляют учить, как свою, историю украинского народа, и выбрасывать таким образом в мусор память о своих настоящих предках, которые никогда не имели ничего общего с украинским народом - то есть плевать в сторону могил своих настоящих предков? Разве это не катастрофический результат для нагнутых таким образом к русскости людей, ни у одного из которых нет среди предков ни одного русского? И никакого сравнения с американским народом такое ложное насильственное унизительное московское народотворение не может выдержать - пока россияне не смогут свободно и достойно гордиться своими абсолютно нерусских предками.

Без обнародования тех всех оснований московской дьявольской безграничной лживости, которые хранятся в тайных московских схронах, представить себе преобразования российского общества в общество достойных людей просто невозможно. И пока этого обнародования не произойдет, до тех пор неизбежно продолжится зловещее существование московской банды убийц, вполне возможно после очередного переворота в еще худшем для русского народа и для всего мира виде, чем это было вчера и сегодня.

Конечно что общественное обнародование правды о московской банду убийц означает ее окончательную и безвозвратную смерть - похожей на смерть вампира от выволакивания его на солнечный свет. Конечно что этот вампир будет упираться, особенно учитывая опыт Карибского кризиса, совершенного московской бандой убийц только для того, чтобы прикрыть свой подлый московский зад, нагота которого вдруг стала видна для всего мира (подробности в книге [1]). Однако иначе быть не может, потому что ликидация этого дьявольского, исконного, ни с чем в истории человечества не сравнимого гиперзлодейского образования, и приобщение русского народа к мировой цивилизации, это такой же единственный, как один Бог и одна правда, достойный цивилизованного мира выход из нынешнего ситуации. Одним из последствий чего станет настоящее, окончательное прекращение - не приостановление - проводимой несколько веков смертельной московской войны против украинского народа и настоящее добрососедство украинского и российского народов.

Литература:

1. "Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/H89bYA, https://goo.gl/99DIaq
EPUB: https://goo.gl/9dS8I2

Русский перевод тут:
"Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/hMxg4y, https://goo.gl/DdPfiQ
EPUB: https://goo.gl/VdVAA4

2016-08-26

"Гостья Познера Председатель Совета Федерации Валентина Матвиенко" (з рос. перекл.)

В коментах до цього інтерв'ю хтось зауважив: "говорила много, но, по сути, ничего не сказала". Однак Валентина Матвієнко багато сказала про високі моральні стандарти, якими вона керується в своєму житті.

Але що ж насправді? Чи може можна себе дурити нескінченно? Це я на той випадок, коли припустити, що Матвієнко не свідомо продукує тут фальш, а щиро помиляється. Яка ж вона насправді, ця людина, по суті нескінченно глибоко нещасна!

От наприклад гляньмо, вона "Полный кавалер ордена «За заслуги перед Отечеством»". Та візьми ця Матвієнко тлумачного словника Даля і подивись, якщо самій клепки зрозуміти це слово не вистачає, що значить слово Отєчєство: "Родная земля, отчизна, где кто родился, вырос; корень, земля народа, к коему кто, по рожденью, языку и вере, принадлежит".

А народилась ця особа Матвієнко в Шепетівці і виросла в Черкасах. От і посудіть самі, які заслуги в Матвієнко перед її Отєчєством - це ж саме якраз вона, а не хтось інший, та найперша особа, яка попереду усіх решту московських лизоблюдів догідливо "падсуєтілась" перед своїм хазяїном, щоб моментально організувати санкцію на ввід бандформувань московської орди на українську землю.

В Шепетівці, до речі, гідно оцінили заслуги цього московського холуя перед народом, з якого вона виродилась на користь плазування перед московською бандою убивць, щодо якої вона, народжена всього лише два роки після голодомору 1946-47, точно в курсі, як банда її сьогоднішніх хазяїв убивала тим голодомором людей, перш за все дітей, в її Отєчєствє. Сьогодні Матвієнко на першому місці на встановленому в її честь в Шепетівці стовпі ганьби - встановленому людьми, серед яких вона народилася.

Процитуємо сайт міста Шепетівка (Автор  Світлана Кабачинська, 5 квітня 2014):
/* [...] на зламі тисячоліть містяни з цікавістю зауважили стрімке службове зростання ще однієї своєї землячки — Валентини Матвієнко, в дівоцтві — Тютіної. І почали спостерігати за її успіхами з уболіванням та любов'ю
[...] 2011-го зайняла формально третю за рангом посаду в Росії — голови Ради Федерації. І саме на цій посаді 1 березня 2014 р. благословила Путіна на війну з Україною.
І про Шепетівку заговорили знову.
"Прославилася"… На неї наче бомба впала — і, вибухнувши, запалила серця всіх її жителів ненавистю. Важкою і гнітючою ненавистю до тієї, якою ще вчора так пишалися. "Сука! Сука! (даруйте непарламентське визначення — та чим його замінити, щоб передати душевний біль людей, вражених таким віроломством землячки? — С.К.) — кричали шепетівці на недільному віче. — Як вона могла? Вона ж сама звідси! Зрадниця! Сука!"
І перетворили постамент знесеного в ніч на 7 лютого пам'ятника Леніну на стовп ганьби Валентині Матвієнко
[...] До Шепетівки в неї немає жодних почуттів. "Ми звідти виїхали, коли мені було три роки", — незворушно сказала вона настирливій українській телеведучій Каті Осадчій, коли та прорвалася до неї крізь чиновницькі кордони з наївним запитанням про батьківщину. І ні словом не обмовилася, що росла все ж таки в Україні. Адже 1952 р. родина фронтовика Івана Тютіна переїхала з Шепетівки до Черкас.
Батько помер, коли найменшій із трьох доньок, Валі, було сім років, і не бачив ні її шкільної срібної медалі, ні "червоного" диплома Черкаського фармацевтичного училища. Валентина, закінчивши опісля Ленінградський хіміко-фармакологічний інститут, робила кар'єру в "другій російській столиці" і лише зрідка навідувалася додому. Востаннє в Черкасах бувала в листопаді минулого року, на похороні старшої сестри, Лідії Остапенко. Саме її родина ще зосталася тут, але — у світлі останніх подій — уникає спілкування з журналістами.
Черкащани ж своїх почуттів не приховують. Депутати Черкаської міської і Золотоніської районної рад звернулися до українського МЗС та Служби безпеки з вимогою оголосити В. Матвієнко персоною нон-ґрата в Україні.
[...] Матвієнко ніколи не говорить про своє українське коріння
[...] Та навряд чи Валентина Матвієнко, найуспішніша жінка Росії, наразі думає про таке. Навряд чи згадує своє українське дитинство. І напевне ж не вважає, що все в житті дали їй не Путін, не радянська влада і навіть не тато з мамою. А — рідна земля, на якій народилася вона 7 квітня 1949 р. Саме на Благовіщення, святий Божий день, у який благословила її наша добра до всіх Україна на щасливу долю.
А вона віддячила їй війною.
І тепер їй належить дізнатися, що чекає на людину, котру материнська земля прокляла.
*/ http://shepetivka.com.ua/statti/suspilstvo/1059-do-pam-iatnyka-ne-dorosla-zhanbyly-na-postamenti.html

Нагадаємо, в цьому інтерв'ю Познеру Матвієнко серед речей, які пробачити неможливо, назвала найперше зраду, а найбільшим нещастям - втрату близьких. І від того, що для Матвієнко глибоко наплювати на людей, серед яких вона народилася і виросла, тобто які дали їй її життя, від того те, що не є її вибором, а їй було дане, ніде не дівається, це фундаментальний факт її в корені підлого, паскудного життя. І нехай за ненависть до рідного народу їй дали зробити з синочка доларового мільярдера, то й що? Адже кожен з тих людей, яких вона знає, і вона про це знає, дивлячись їм в очі, прекрасно в курсі, що ця шкура, попри її численні наскрізь фальшиві слова про честь, мораль та совість, негайно готова зробити будь-що - що завгодно без жодного винятку, якщо цей наказ буде від її хазяїна, тобто від московської банди убивць. Після чого знов і знов можна буде скільки завгодно торочити про високі моральні стандарти, якими вона керується в своєму житті.

Було: https://www.youtube.com/watch?v=v5r5xJCtOd4

___
В комментариях к этому интервью кто-то отметил: "говорила много, но, по сути, ничего не сказала". Однако Валентина Матвиенко много сказала о высоких моральных стандартах, которыми она руководствуется в своем жизни.

Но что же на самом деле? Может можно себя обманывать бесконечно? Это я на тот случай, если предположить, что Матвиенко не сознательно продуцирует здесь фальшь, а искренне заблуждается. Какая же она на самом деле, этот человек, по сути бесконечно глубоко несчастная!

Вот например давайте посмотрим, она "Полный кавалер ордена «За заслуги перед Отечеством»". Да возьми это Матвиенко толковий словарь Даля и посмотри, если самой мозгов понять это слово не хватает, что значит слово Отечество: "Родная земля, отчизна, где кто родился, вырос; корень, земля народа, к коему кто, по рожденья, языку и вере, принадлежит".

А родилась эта личность Матвиенко в Шепетовке и выросла в Черкассах. Вот и посудите сами, какие заслуги в Матвиенко перед ее Отечеством - это же как раз она, а не кто-то другой, то самое лицо, впереди всех остальных московских лизоблюдов угодливо "подсуетилась" перед своим хозяином, чтобы моментально организовать санкцию на ввод бандформирований московской орды на украинскую землю.

В Шепетовке, кстати, по достоинству оценили заслуги этого московского холуя перед народом, из которого она выродилась в пользу пресмыкания перед московской бандой убийц, в отношении которой она, рожденная всего лишь два года после голодомора 1946-47, точно в курсе, как банда ее сегодняшних хозяев убивала тем голодомором людей, прежде всего детей, в ее Отечестве. Сегодня Матвиенко на первом месте на установленном в ее честь в Шепетовке столбе позора - установленном людьми, среди которых она родилась.

Процитируем сайт города Шепетовка (Автор Светлана Кабачинская, 5 апреля 2014):
/* [...] На рубеже тысячелетий горожане с интересом отметили стремительный служебный рост еще одной своей землячки - Валентины Матвиенко, в девичестве - Тютиной. И начали наблюдать за ее успехами с сопереживанием и любовью
[...] 2011-го заняла формально третью по рангу должность в России - председателя Совета Федерации. И именно на этой должности 1 марта 2014 благословила Путина на войну с Украиной.
И о Шепетовку заговорили снова.
"Прославилась" ... На нее как бомба упала - и, взорвавшись, зажгла сердца всех ее жителей ненавистью. Тяжелой и гнетущей ненавистью к той, которой еще вчера так гордились. "Сука! Сука! (Извините непарламентское определение - и чем его заменить, чтобы передать душевную боль людей, пораженных таким вероломством землячки? - С.К.) - кричали Шепетовке на воскресном вече. - Как она могла? Она же отсюда! Изменница ! Сука! "
И превратили постамент снесенного в ночь на 7 февраля памятника Ленину на столб позора Валентине Матвиенко
[...] К Шепетовки у нее нет никаких чувств. "Мы оттуда уехали, когда мне было три года", - невозмутимо сказала она назойливой украинской телеведущей Кате Осадчей, когда та прорвалась к ней сквозь чиновничьи границы с наивным вопросом о родине. И ни словом не обмолвилась, что росла все же в Украине. Ведь 1952 семья фронтовика Ивана Тютина переехала из Шепетовки в Черкассы.
Отец умер, когда наименьшей из трех дочерей, Вале, было семь лет, и не видел ни ее школьной серебряной медали, ни "красного" диплома Черкасского фармацевтического училища. Валентина, закончив позже Ленинградский химико-фармакологический институт, делала карьеру во "второй российской столице" и лишь изредка наведывалась домой. Последний раз в Черкассах бывала в ноябре прошлого года, на похоронах старшей сестры, Лидии Остапенко. Именно ее семья еще осталась здесь, но - в свете последних событий - уходит от общения с журналистами.
Черкасси же своих чувств не скрывают. Депутаты Черкасского городского и Золотоношской районного советов обратились в украинский МИД и Службу безопасности с требованием объявить В. Матвиенко персоной нон-грата в Украине.
[...] Матвиенко никогда не говорит о своих украинских корнях
[...] Но вряд ли Валентина Матвиенко, самая успешная женщина России, пока думает об этом. Вряд ли вспоминает свое украинское детство. И наверное же не считает, что все в жизни дали ей не Путин, советская власть и даже не папа с мамой. А - родная земля, на которой родилась она 7 апреля 1949 г. Именно на Благовещение, святой Божий день, в который благословила ее наша добрая ко всем Украина на счастливую судьбу.
А она отблагодарила ей войной.
И теперь ей предстоит узнать, что ждет человека, которого материнская земля прокляла.
*/ http://shepetivka.com.ua/statti/suspilstvo/1059-do-pam-iatnyka-ne-dorosla-zhanbyly-na-postamenti.html

Напомним, в этом интервью Познеру Матвиенко среди вещей, которые простить невозможно, назвала первой измену, а величайшим несчастьем - потерю близких. И от того, что для Матвиенко глубоко наплевать на людей, среди которых она родилась и выросла, то есть людей, что дали ей ее жизнь, от того то, что не является ее выбором, а ей было дано, нигде не девается, это фундаментальный факт ее в корне подлой, похабной жизни. И пусть за ненависть к родному народу ей дали сделать из сыночка долларового миллиардера, то что? Ведь каждый из тех людей, которых она знает, и она об этом знает, глядя им в глаза, прекрасно в курсе, что эта шкура, несмотря на ее многочисленные насквозь фальшивые слова о чести, морали и совести, немедленно готова сделать что угодно - что угодно без всякого исключения, если этот приказ будет от ее хозяина, то есть от московской банды убийц. После чего вновь и вновь можно будет сколько угодно триндеть о высоких моральных стандартах, которыми она руководствуется в своем жизни.


Було: https://www.youtube.com/watch?v=v5r5xJCtOd4

2016-08-19

Росіяни! Не голосуйте за людей, які вам брешуть!___Россияне! Не голосуйте за людей, которые вам лгут!



Росіяни! Не голосуйте за людей, які вам брешуть!___Россияне! Не голосуйте за людей, которые вам лгут!

Росіяни! Єдиний шлях до процвітання вашої країни і впевненості в завтрашньому дні, це на виборах ніколи не голосувати за людей, які вам брешуть. Це ж очевидно, що коли обирати брехливих людей, то на справедливість і правдивість влади сподіватись не доводиться. А Гіркін тут в цьому інтерв'ю Доренку підло бреше: "Україна процвітала тільки коли була під Росією". А тим часом голодомори на українській землі 1946-47, 1932-34, 1921-23, кожним з яких було убито мільйони одних тільки дітей, були влаштовані не просто під владою Москви, а були влаштовані щоразу в абсолютно мирний, а не воєнний час, коли Україна була під повним тоталітарним контролем московських спецслужб. Це елементарний факт. Як і факт, що коли людина говорить, що московське убивство мільйонів українських дітей, це процвітання України, то це означає, що ця людина - підлий брехун.
_____
Россияне! Единственный путь к процветанию вашей страны и уверенности в завтрашнем дне, это на выборах никогда не голосовать за людей, которые вам лгут. Это же очевидно, что когда выбирать лживых людей, то на справедливость и правдивость власти надеяться не приходится. А Гиркин здесь в этом интервью Доренко подло врет: "Украина процветала только когда была под Россией". А между тем голодоморы на украинской земле 1946-47, 1932-34, 1921-23, каждым из которых были убиты миллионы одних только детей, были устроены не просто под властью Москвы, а были устроены каждый раз в абсолютно мирное, а не военное время, то есть когда Украина была под полным тоталитарным контролем московских спецслужб. Это элементарный факт. Как и факт, что когда человек говорит, что московское убийство миллионов украинских детей, это процветание Украины, то это означает, что этот человек - подлый лжец.

Було: Игорь Гиркин по кличке Стрелков у Сергея Доренко. 2016 HQ  https://youtu.be/oikDvkh_3UA

2016-08-17

Познер vs Яровая (Полная версия)



До кінця від початку прослухав і передивився цю "розмову", було цікаво, чи буде аж до самого кінця розмови той повний капець, я ще такого не бачив, щоб кожнісіньке питання ув'язало в людині так, як тут в Яровій питання Познера. Прямо таки наочна ілюстрація до типового російського явища, як такого роду (як в Ярової) повна, наскрізна і остаточна брехливість засмоктує та ізолює, щоб не дійшла до свідомості, кожну крихту будь-якого натяку на правду, на людську логіку і здоровий глузд. І що цікаво, досить таки непогано видно, звідки ростуть роги в цього смертельно небезпечного - для Росії перш за все - явища. Воно видно з того, як вона наполегливо, хоч ніхто її не питав, називає себе "русская", плюючи таким чином в бік могил своїх абсолютно нерусских предків, ось де закопане джерело такої потрясної брехливості. Далеко піде в московських владних коридорах - для московської банди убивць такі позбавлені людської моралі люди просто необхідні, а особливо враховуючи те, з якого саме народу виродився даний покидьок невідомого :-) народу.
_____
До конца от начала прослушал и просмотрел этот "разговор", было интересно, будет ли до самого конца разговора тот полный капец, я еще такого не видел, чтобы всякий вопрос увязал в человеке так, как здесь в Яровой вопросы Познера. Прямо таки наглядная иллюстрация к типичного русскому явлению, как такого рода (как в Яровой) полная, сквозная и окончательная лживость засасывает и изолирует, чтобы не дошла до сознания, каждую кроху любого намека на правду, на человеческую логику и здравый смысл. И что интересно, довольно неплохо видно, откуда растут рога у этого смертельно опасного - для России прежде всего - явления. Оно видно из того, как она настойчиво, хотя никто ее не спрашивал, называет себя "русская", плюя таким образом в сторону могил своих абсолютно нерусских предков, вот где закопан источник такой потрясающей лживости. Далеко пойдет в московских властных коридорах - для московской банды убийц такие лишённые морали люди просто необходимы, особенно учитывая то, с какой именно народа выродился данный отброс неизвестного :-) народа.

Було: https://youtu.be/52tlI0hZkvE

2016-08-12

Чому французи гиденько тремтять перед Москвою

Чому французи гиденько тремтять перед Москвою
(Почему французы гаденько дрожат перед Москвой)

і про інше - в розмові: 
"Бідолашний h.ua": ( http://h.ua/highforum/5550/1/ )


Щодо плазування французьких політиків перед московською бандою убивць - якщо коротко - то ця французька традиція має історію вже принаймні в кілька десятків років, поцікавтесь, чому штаб-квартира НАТО була в 1966 перенесена з Парижу до Брюсселя. Натякну, де шукати: незадовго перед тим представницькій офіційній французькій делегації в СССР показали якусь дуже круту на вигляд ядерну ракету і сказали, що ця ракета націлена на штаб-квартиру НАТО. Ну і французи після того вийшли з воєнної структури НАТО й відмовились від штаб-квартири НАТО в Парижі. Правда останнім часом повернулись в воєнну структуру НАТО, само собою без штаб-квартири НАТО в Парижі, і далі гиденько тремтять перед московською бандою убивць, намагаючись їх усіляко задобрити, який би це не мало паршиво аморальний вигляд.
___
Что касается раболепия французских политиков перед московской бандой убийц - если коротко - то эта французская традиция имеет историю уже по крайней мере в несколько десятков лет, поинтересуйтесь, почему штаб-квартира НАТО была в 1966 перенесена из Парижа в Брюссель. Намекну, где искать: незадолго перед тем представительной официальной французской делегации в СССР показали какую-то очень крутую с виду ядерную ракету и сказали, что эта ракета нацелена на штаб-квартиру НАТО. Ну и французы после того вышли из военной структуры НАТО и отказались от штаб-квартиры НАТО в Париже. Правда в последнее время вернулись в военную структуру НАТО, само собой без штаб-квартиры НАТО в Париже, и дальше гаденько дрожат перед московской бандой убийц, пытаясь их всячески задобрить, какой бы это не имело паршиво аморальный вид.


Бідолашний h.ua

Цей розділ форуму називається "Житття сайту Хайвей", але яке сьогодні тут життя? Ресурс практично задушений його модеруванням

Цей розділ форуму називається "Житття сайту Хайвей", але яке сьогодні тут життя? Ресурс практично задушений його модеруванням.

Раніше активність на цьому сайті була а чи не щосекундна, а подивіться, яка вона сьогодні - щогодинна. А якщо ініціатори видалення з сайту Харламова добються свого, то сайт практично помре. Хто б про таке подумав, що воно можливе, кілька років тому?

Бідолашний ХайВей :-(


Не думаю, що Пуйло з московською бандою убивць прийняли б рішення нападати на Україну, якби дійсно Україна помирала і можна було просто трішки почекати, щоб знов вчергове взяти її під повний московський контроль. Не сумніваюсь, що в Москві керувались точними і об'єктивними даними про Україну, тобто що кремлю стало ясно, що Україна, незважаючи на суперінтенсивну московську роботу усіх сексотів і прямих московських посіпак типу януковичів з тимошенками, швидко виходить з-під московського контролю. Тобто не вмирає, а навпаки по справжньому оживає. Цей теперішній московський напад ну дуже явно свідчить проти Ваших слів, шановний Литвиненко Анатолий, щодо "судьбе самой неньки Украины, которая тоже тихо помирает".
Що ж до Ваших здогадок про причини затухання ХайВея, то вони на жаль дуже схожі на правду :-(
_____Було: http://h.ua/highforum/5550/1#72441#ixzz4GmFHWiNR
Литвиненко Анатолий Суми 20:12 08/08/16
Да, сильно изменился сайт, причем не в лучшую сторону. Об этом уже здесь писали неоднократно, в том числе и Ваш покорный слуга. Реакции на ту критику нуль! Надо полагать, что есть серьезные причины для того, чтобы сайт был именно таким и ничуть не лучшим. С моей точки зрения здесь могут быть две такие причины, точнее - одна из двух: либо нашлись люди наверху, которым хороший общественный сайт ни к чему и они хозяина сайта запугали до такой степени, что последнему уже совсем не хочется что-либо здесь улучшать; либо никто никого не пугал, а сработал "договорняк" - хозяину сайта хорошо заплатили за то, чтоб сайт тихо помирал. Кстати, есть такое подозрение, что судьба сайта сродни судьбе самой неньки Украины, которая тоже тихо помирает... cool


Чудово Вас розумію, шановний Литвиненко Анатолий Суми - як і взагалі усіх московських холопів, які сидять в глибинах московської інфоканалізації типу утро.ру, і розумію далеко не я перший. Що ж до ясності розуміння "складнощів" чергової московської війни проти України, то ця ясність була встановлена ще в 50-ті роки минулого сторіччя, тут на ХВ є матеріал, перегляньте будь ласка: "Степан Бандера про Меркель, Путина і “Новоросію” " (http://h.ua/story/406516/)
А про першу частину московського нападу на Україну, анексію Криму, Ви щось схоже встидаєтесь наразі брехати, що то теж "На Украину никто не нападал, кроме самой Украины!". Але то нічо, почитайте ще трохи утро.ру, і брехатимете цілком нормально.
Що ж стосовно Вашого ентузіазму з приводу швидкого успіху відкритого московського нападу на Україну усіма засобами, які в них є, то поцікавтесь такими московськими успіхами у випадку з маленькою Чечнею, реальність, це ж не славословіє Пуйлу в утрі.ру пописувати.
І нарешті про придурка Руслана Коцабу, в якого зараз нема вибору, окрім лити лайно на Україну з абсолютно московських риштувань, адже не думаю, що він не розуміє, що як тільки він притихне, і увага до нього ослабне, то на такий випадок в московської банди убивць є дуже конкретне стандартне московське рішення: таких вони убивають, і роблять з їхнього трупа в московській інфоканалізації ніби як жертву хунти.
_____Було: http://h.ua/highforum/5550/#ixzz4GpII3ZXF
Литвиненко Анатолий Суми 01:07 09/08/16
Не надо писать глупость! На Украину никто не нападал, кроме самой Украины! То, что творится на востоке Украины во всем мире называется ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕРРОРИЗМ! Однако наша-не наша еврейско-жидовская власть, конечно, в том не признается прямо, потому и придумали сначала АТО, которое оказалось не ТО, потом - гибридная война, при этом мало кому понятно, что это на самом деле такое, говорят также об ограниченной гражданской войне... Если бы действительно Россия приняла решение напасть на Украину, то либо в считанные дни, а, возможно, даже часы она одержала бы победу, либо (в случае если бы Запад встал грудью за неньку Украину) победы бы не было ни у кого, а был новый Армагеддон, и вряд ли человечество выжило бы при новой ядерной третьей Мировой войне. cool
Литвиненко Анатолий Суми 01:38 09/08/16
А относительно "Украина тихо умирает", так надо смотреть на саму Украину и тех, кто в ней живет, а не на Россию. Что же касается "тихо умирает", так вот, например, взгляд человека, который имел немало времени сотни раз все взвесит и хорошо обдумать - Руслан Коцаба:
"когда я вышел /думаю, всем понятно, откуда/, я понял, что за этот период ничего не изменилось. Потому что война как была, так она и есть. Экономика как была в руинах, так и есть, даже еще хуже, так как идет война. Реформ как не было, так и нет. Люди разочарованы и запуганы... перспектив в этой стране нет... у власти паника. Власть понимает, что все рейтинги потеряны, реформ и перспектив никаких нет. Другими словами, никакого света в конце тоннеля они не видят... Украина только формально независима, то есть экономика не функционирует", см.: http://www.utro.ru/articles/2016/08/09/1293124.shtml
И еще (я уже не раз здесь об этом писал): "наша-не наша власть... руководствуется установками Библии: "Гл. 20… п. 16. А в городах сих народов, которых Господь, Бог твой, дает тебе во владение, не оставляй в живых ни одной души", см. БИБЛИЯ, КИШИНЕВ - 1997 (из Пятой книги Моисеева "Второзаконие"). И очень даже "хорошо" это у нее (у власти) выходит: за 25 лет после контрреволюции 1991 года население Украины уменьшилось на 25 процентов!" Это ли не "тихое вымирание"?!


Цілком згоден з Вами, шановний Литвиненко Анатолий, що московським холопам дуже не подобаються висновки Степана Бандери щодо московської банди убивць, зроблені ним в 50-ті роки 20-го сторіччя, і які й сьогодні (правда не старіє) значно більш свіжі та актуальні, аніж слова будь-якого з сучасних політиків. Вам ці правдиві слова Бандери дуже не подобаються, але заперечити жодного його слова ви не можете, це факт, а факти, як відомо, найбільш уперта в цьому світі річ.
Що ж до того, що корінь зла не в Пуйлі, чи якійсь іншій конкретній персоні, то тут я з Вами цілком згоден. Мета і засоби московської банди убивць не міняються уже протягом сотень років, і тому намагатись валити вину за московські злочини на якихсь окремих людей, це досить таки очевидна помилка - чи спеціальна брехня для прикриття диявольської злочинної суті цього суперзлочинного віковічного оргутворення. Ну і його посіпак та сексотів на українській землі, само собою.
Що ж до плазування французьких політиків перед московською бандою убивць, то ця французька традиція має історію вже принаймні в кілька десятків років, поцікавтесь, чому штаб-квартира НАТО була в 1966 перенесена з Парижу до Брюсселя. Натякну Вам, де шукати: незадовго перед тим представницькій офіційній французькій делегації в СССР показали якусь дуже круту на вигляд ядерну ракету і сказали, що ця ракета націлена на штаб-квартиру НАТО. Ну і французи після того вийшли з воєнної структури НАТО й відмовились від штаб-квартири НАТО в Парижі. Правда останнім часом повернулись в воєнну структуру НАТО, правда без штаб-квартири НАТО в Парижі, але і далі гиденько тремтять перед московською бандою убивць, намагаючись їх усіляко задобрити, який би це не мало паршиво аморальний вигляд.
_____Було: http://h.ua/highforum/5550/#ixzz4GvH1vGhz
Литвиненко Анатолий Суми 20:21 09/08/16
Итак, я у Вас "шановний... московский холоп"... Ну-ну! Ярлыки вешать Вы умеете, это видно, как говорят, невооруженным глазом. Судя по ссылке на свою статью (я ее прочел), Вы думаете, что и писать хорошо статьи тоже умеете. Должен Вас огорчить: статья у Вас никакая, под стать главному герою статьи, он, ведь, тоже был маленький человечек, можно сказать, никакой... Кто из нас двоих врет, умный читатель рассудит сам.
В СМИ и у нас и в России частенько пишут полуправду, грубо говоря врут. Но тут уж каждому приходится это воспринимать в меру своей образованности, уровня знаний и общей интуиции. Кто-то ложь "хавает" легко, но много есть таких, кто хорошо видит, где есть та ложь, и у них на нее есть своя реакция.
Хочу добавить несколько фактов по теме нашего спора:
Корень зла не в Путине, не снаружи, корень зла внутри! И о том во весь голос говорят настоящие украинцы, вот, как например, Кузьма Скрябин: http://ok.ru/video/63322460324089-0
Это не война России против Украины (и наоборот), это не война Путина и/или Обамы, а тем более не война Порошенко, это война новой нации за свое обогащение и порабощение всех народов, в том числе украинского и российского. Ну, а о новой нации читайте здесь: "Олигархи превратились в отдельную нацию", см.: http://h.ua/story/370819/
Экс-глава МВФ, французский экономист и политик Доминик Стросс-Канн:
"Для того, чтобы что-то просить, надо что-то давать! Вы кроме злобы и ненависти никому ничего не дали. Вы предали Россию, которая вас создала и кормила с ложечки. Весь мир это знает! Запомните! Предателей нигде не любят. Ими только пользуются", см.: http://www.kp.ru/daily/26326/3209730/
"… если уж Ляшко на весь мир заявил, что Путин ни при чем, что вороватая и лживая власть в Украине во всем виновата, то что тут еще доказывать?! Не Путин аннексировал Крым, это крымчане не выдержали такой житухи и решили, что без Украины им будет жить лучше!...", см.: http://h.ua/story/426704/#ixzz3zWSjmnHq


Як правило я тут не цитую слів, на які відповідаю, однак коли мій комент далекувато від них, то читачу цього діалогу значно зручніше бачити поруч слова опонента, аніж щоразу гортати і гортати сторінку, намагаючись знайти слова опонента, щоб зрозуміти, до чого тут сказане те чи інше. Не розумію, чому Ви проти того, щоб читачу діалогу було зручно. Крім того, коли вже і Вам стане видно, що фальш Ваших слів очевидна кожному, хто їх тут читатиме, то Ви можете захотіти просто видалити свої коменти, бачити таке закінчення діалогу мені доводилось не раз. А коли я Ваші слова процитував, то Ви вже їх не видалите. Чи не про це Ви тут турбуєтесь?
Я частенько буваю на московськоінфоканалізаційних ресурсах, і зовсім не для того, щоб ще раз пересвідчитись в тому, що в московській інфоканалізації нічого, окрім московської брехні не буває, а тільки щоб зауважити, в якому її напрямку сьогодні трудяться в поті чола свойого московські посіпаки і холуї, продукуючи нові потоки московського брехливого інфолайна. А слухняні московські холопи з широко роззявленими ротами заковтують те брехливе московське інфолайно, а частину його негайно репродукують в доступних їм місцях - дуже швидко й треновано забуваючи попередню московську брехню, інакше неможливо існувати в московській інфоканалізації. Московський холоп обовязково повинен мати дуже коротку память, бо сьогодні моковська брехня може бути, і як правило буває, цілком протилежною до вчорашньої брехні. От візьмемо за приклад, яку коротюсіньку память демонструє тут нам шановний Литвиненко Анатолий Суми. В зовсім іще здавалось нещодавно зробленому московському повнометражному "документальному" фільмі про анексію Криму Пуйло цілий фільм вихвалявся, як же йому довелося багато потрудитись, готуючи ту анексію, і що всюди в Криму були російські війська, які наступали, підло виставляючи перед собою жінок і дітей. А сьогодні московський робораб з укороченою памяттю Литвиненко Анатолий запевняє тут: "Не Путин аннексировал Крым, это крымчане не выдержали такой житухи и решили, что без Украины им будет жить лучше!".
Ага, і ще що цікаво. Бачу Ви тут знов повторили свої попередні лінки, однак увага, цього разу вже без французів. Схоже Вас задовольнила інформація про те, чому французькі політики так стеляться і плазують перед московською бандою убивць - хоч ця інформація і не дуже зручна, як для розповсюдження від московського холопа, чи не так. Хоч і дуже йому приємна.
_____Було:  http://h.ua/highforum/5550/#ixzz4Gwj2u1v7
Литвиненко Анатолий Суми 14:51 10/08/16
Во-первых, Александр, хочу посоветовать Вам не воспроизводить полностью тех комментариев, на которые Вы отвечаете, особенно, если они довольно обширные, достаточно написать: "см. комментарий Литвиненко Анатолия здесь (выше) от 20:21 09/08/16".
Ну, и по сути... Я нигде и ни с кем не спорил по теме взглядов Бандеры и спорить не собираюсь! Для меня он мразь как был, так и остается! Стал он таким для меня с того времени, когда я был совсем молодым юношей и когда о нем и его последователях я узнал со слов свой матери... Ей пришлось бежать с Западной, когда началась ВОВ, и когда ей местные сообщили, что неподалеку бандеровцы сбросили живьем комсомольца в глубокий колодец вниз головой! На Западную она попала по распределению после окончания медицинского техникума и тогда она уже была комсомолкой. Ей удалось убежать, но так повезло не всем...
Далее, Ваше согласие со мной в том, что, как Вы изволите писать, "корінь зла не в Пуйлі" не есть согласие по теме спора, ибо Вы тут же от Путина переходите к "московської банди убивць", они-де во всем виноваты! Да нет, мил человек, все не так! Есть причины и есть следствия! Причина здесь ВНУТРИ! (Сходите по ссылке в моем комментарии о Кузьме Скрябине!) Мало этого, так потрудитесь погуглить в Инете, Вы найдете не только высказывания Ляшко и Руслана Коцабы! Действия же российского руководства, если они даже Вам очень не нравятся, ОНИ ВТОРИЧНЫ, это - следствие, а не причина! И что касается "банд убийц", так их вокруг полно на матушке Земле, и, в частности, на Украине! Вот, выше в моем комментарии от 01:07 09/08/16 я писал о нашей "банде убийц", на счету которой, ни много - ни мало, 25% украинцев! И кремль здесь абсолютно не причастен! Но почему-то Вы зациклились на одних убийцах, а иных в упор не видите?!
И в завершение нашего диалога (а его пора заканчивать) я рискну дать Вам один совет: возьмите пример с этой нынешней молодежи, пишите о них здесь, а не о том идиоте Бандере:
"Вот так должно быть. Молодцы ребята. Украинец Олег Верняев и россиянин Давид Белявский заткнули рты всем политикам", см.: https://ok.ru/video/32915196463.
Литвиненко Анатолий Суми 15:20 10/08/16
Увы, последняя ссылка не совсем конкретно срабатывает: переход не точно на то видио, а на страницу "одноклассники", но, слегка опустившись вниз, справа начинается список "Популярные видео", где первым стоит как раз то видио, которое нам нужно (с названием "Вот так должно быть. Молодцы ребята"). Счелкнув (левой кнопкой мышки) по центру картинки или по названию, запустите это видио! Приятного просмотра! smile
Литвиненко Анатолий Суми 15:35 10/08/16
Или вот еще хорошая ссылка «'Три сестры' (Беларусь, Украина, Россия) Анатолий КОРЖ»: https://ok.ru/video/32888654383


Свої визначення Вашої поведінки, шановний Литвиненко Анатолий, я на відміну від Вас супроводжую елементарними фактами, дивлячись на які кожному, кому тільки не ліньки прочитати цей діалог, ясно видно, що Ви поводите себе точно, як би поводив себе абсолютно стандартний робот, раб, якого можна програмувати, тупо запрограмований на редуплікацію московського інфолайна, як би очевидно воно не було тупо брехливим - з маленькою, коротенькою памяттю причому, ну щоб не звертати уваги на те, що сьогоднішня московська брехня діаметрально протилежна до вчорашньої. Який там розігрів може бути від читання такої тупо бездумної копії московського інфолайна для кретинів, не смішіть людей. Хоч коли припустити, що Ви намагаєтесь свої власні емоції приписати іншим, то їхня наявність тоді значно більш імовірна.
І мало не забув, щодо слів Вашої мами про бандерівців, припустимо що Ви не брешете щодо них, то зауважу, що моя мама одразу після педучилища працювала вчителькою кілька років і жила в найглухіших, найбандерівськіших місцях Волині, це була середина 40-х років. І її розповіді про бандерівців (і про московські спецзагони, які прикидались бандерівцями) кардинально відрізнялись від наведених Вами слів Вашої мами.
_____Було: http://h.ua/highforum/5550/2/#ixzz4Gy7MjgjI
Литвиненко Анатолий Суми 21:40 10/08/16
В своем комментарии от 14:51 10/08/16 я писал, что пора заканчивать наш спор, дальше продолжать его нет смысла, тем более, что Вас настолько спор "разогрел", что Вы просто таки закипели от нахлынувших эмоций! "Московского холопа" Вам уже мало и появляется новый шедевр мысли: "московський робораб з укороченою памяттю Литвиненко Анатолий"!
Хоть это ясно и без того, но я скажу все же, что я не "московский холоп" и, тем более, не "робораб з укороченою памяттю", но к этому добавлю, и это главное, я не "шизонутый бандеровец", а если Вам не очень нравится слово "шизонутый", то можно и без него, я и не бандеровец! И именно поэтому мы с Вами находимся по разные стороны "баррикады"... Чья сторона возьмет верх? Поживем - увидим!




2016-08-08

Ненаціонального щастя не буває (з рос. перекл.)

Ненаціонального щастя не буває
(післямова до "Філософія щастя")

Відсутність повноцінного, ясного розуміння поняття щастя тягне за собою, окрім іншого, великий і неозорий, який межує з відчаєм, різнобій в його розумінні. І цей різнобій, через очевидність масовості плачевних наслідків дій у відповідності до хибного розуміння щастя, доходить, окрім до зяючої порожнечі в душі і відчуття даремно прожитого життя — зокрема у тих людей, які досягли геть усіх своїх колись хибно поставлених навіть найамбіційніших цілей — до найнегативніших оцінок самого поняття щастя.

Один з варіантів бачення такої негативної оцінки самого поняття щастя, в результаті безнадії щодо точного його розуміння, надала нам (в 1895 р.) Леся Українка в легенді “Щастя”.

В цій легенді оповідається про споконвічне зло, яке не раз виходило із свого потаємного сховку для величезних нищень людей і плодів їхньої праці, і яке згодом щоразу було жахливо розчароване тим, як люди, порівняно швидко після здавалося б нездоланних жахів, відбудовували своє успішне життя.

Далі, замість переповідати сюжет, наведемо закінчення легенди. В ньому йдеться про те, як споконвічному злу зрештою таки вдалося досягнути успіху в його лиховісних, зловорожих щодо людей замислах:

“[...] Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття — пастухи не спали вночі, — вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі.
З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіться!» — і всі дивились туди, куди показувала його рука, — там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» — і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її.
Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.
І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках.
І чутний був великий крик по всій землі: «Щастя! щастя!..»
З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія.
І злий дух утішився працею своєю.”

Наскільки ж правдива ця легенда! Адже хіба не найвищою метою прародителя і найбільшого майстра обману, диявола, було раніше і є зараз добиватись перш за все того, щоб поняття найголовнішого камертону устрою людського життя, поняття щастя, було недоступним для розуміння?

З часів Лесі Українки, на жаль, мало що змінилося в суспільній свідомості стосовно ясності розуміння поняття людського щастя. Склалося так, що ключове те, що найбільше цікавить кожного, не може не цікавити, і тому найбільш гідне для того, щоб стати метою найвищої науки, незмінно залишається якщо не тільки для емоційних оцінок, то хіба що як предмет, який розглядається в побутовому контексті з точки зору особистого досвіду. Звичайно що це не додає ясності.

Сподіваюся ця книга зменшує підстави для злого духа утішатись працею своєю — покращує розуміння цього невловимого поняття, поняття щастя.

▪ ▪ ▪

В цю книгу входять, об'єднані єдиною метою показати з різних боків головне для людського життя поняття щастя, раніше опубліковані на різних ресурсах мережі Internet статті. Стаття “Інформаційні технології і людські спільноти” вчергове була суттєво доповнена і перероблена, для більшої ясності викладу її основних положень. Більшість з решту матеріалів, що увійшли в книгу, були  різною мірою доповнені, у порівнянні з раніше опублікованими варіантами.

В розділ “Полеміка”, який також виконує роль значної кількості найбільш досконалих з-поміж усіх, які тільки можна собі уявити, рецензій даної книги, увійшли тільки ті діалоги, які, на думку автора, можуть відповісти на такі запитання, які, можливо, виникнуть в когось з читачів — а як не виникнуть, то зацікавлять тим, що в когось виникли. Повні тексти наведених в книзі та інших діалогів автора можна знайти тут:  http://olexlviv.tripod.com, а також, в найбільш повному вигляді, з наведенням усіх реплік усіх учасників, в групі новин ukr.politics.

З-поміж можливих варіантів назви для цієї книги, з причини її дотичності до філософських питань, було обрано назву “Філософія щастя”, і був відкинутий інший, найпривабливіший серед інших, варіант її назви “Шлях щастя”.

Назва ж “Дорога до щастя”, яка перша приходить в голову і яку можна зустріти серед сьогодні існуючих публікацій, присвячених цьому питанню, не годиться через те, що така назва прив'язана до хибного уявлення, ніби існує дорога, йдучи якою, будучи при цьому нещасним, можна зрештою колись прийти до остаточного пункту призначення, до щастя, досягнувши якого, далі йти не треба, та й і нема куди — дорога до щастя вже пройдена, як можна навіть думати про те, щоб іти геть від щастя?

Тоді як назва “Шлях щастя” не суперечить тій реалії людського життя, що серед його шляхів, від народження до смерті, є шлях щастя, і що хоч це й один єдиний шлях, але він завжди є. І що він завжди, навіть в найбільш прикрі моменти нашого життя, пролягає зовсім близько до кожного з нас, і кожен завжди вільний робити вибір, стати на шлях щастя, чи ухилитись від нього. І що цей шлях існує тільки один — як правда, по суті він і є правда. Відхилень же від дороги щастя — безліч, як безліч відхилень і від правди, через що вже давно переважає думка про те, що щасливі всі однаково, а нещасливі — по-різному.

Адже це стосується не тільки сімейного життя, щодо якого у Льва Толстого зауважено: «Всі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму», це стосується кожної окремої людини. Бо якщо розуміти щастя не як приз десь наприкінці, а як стан, який підтримується діями в процесі життя, тоді можна бути, і продовжувати далі бути щасливим. І таке буття є дією, забезпечення розуміння якої складає суттєву його складову. Саме це розуміння і є головною задачею людського розуму, бо якщо основним призначенням людського розуму не є людське щастя, то навіщо тоді людині розум?

Уважний читач не думаю що не зауважив того факту, що для того, щоб винести на його суд свої висновки, в розвиток давно раніше установлених фактів щодо людського щастя і його особливостей та законів, автору довелося досить таки глибоко дослідити найактуальніші філософські проблеми, розгляд яких, починаючи із здавалося б чисто технічних питань розвитку інформаційних технологій і досягнутого ще на початку 1980-х років розуміння, що


у творців інтерфейсу людина-машина є остаточна мета:інтерфейс людина-людина – розгляд суті цих проблем неминуче привів, через розуміння природи спільнот, у тому числі людських спільнот, до усвідомлення основної мотивації носіїв людських спільнот - щастя. А оскільки дух людських спільнот знаходиться не деінде, а в людських мовах, то поняття щастя не може перебувати в якомусь іншому, окрім національного, контексті.

І це зовсім не якийсь новий висновок, до нього, хоч і без філософського обґрунтування будови спільнот, прийшов Іван Франко:
 /* Люди починають переконуватися, що саме багатство, сама наука, сама штука [мистецтво - О.Ф.] не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нацiї. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому.  */ Іван Франко, “Що таке поступ”.

В цій роботі Іван Франко розглянув етапи та результати матеріального та суспільного поступу (прогресу), хоч і без спроб вирішити питання про те, в чому полягає його суть. Хоч звісно в наведених вище словах Івана Франка можна побачити, що саме якраз в людських взаєминах він вбачає коріння поступу. А от про національну природу людського щастя він висловився досить таки конкретно.

За більше, ніж десять років участі, з кінця 90-х років 20-го сторіччя, в інтернет-дискусіях щодо найактуальніших для українського народу питань — перш за все з людьми, які представляють собою інтереси, діаметрально протилежні до інтересів українського народу — автор цих рядків (і книги на основі тих дискусій "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам"), прийшов до висновку, що хоч розуміння смертельної загрози для українського народу з боку московської банди убивць і найперш життєво важливе, однак для остаточної ліквідації наслідків злочинної московської експансії на нашій землі не зовсім достатнє.

Після вирішеня питання зовнішньої безпеки на передній план виходить вічне питання внутрішньої особистої і суспільної організації, фундаментальною основою якої, зрештою, особливо в умовах наступного етапу розвитку людства, який сьогодні через інформаційні технології блискавично опановує усі суспільні процеси, не може бути ніщо інше, окрім людського щастя.

Думаю ця книга допоможе здолати наявні розбіжності, суперечності й прогалини в розумінні різними людьми поняття щастя, а отже і способів його досягнення — чи хоча б усвідомити необхідність потурбуватися про ясність у цьому основному для кожного людського життя зовсім не примітивному питанні.

Електронна версія книги "Філософія щастя" вільно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/SBAC5y, epub: https://goo.gl/AF6abR
або тут: https://toloka.to/t75113

___
Ненационального счастья не бывает
(Послесловие к "Философия счастья")




Отсутствие полноценного, ясного понимания понятия счастья влечёт за собой, помимо прочего, большой и необозримый, который граничит с отчаянием, разнобой в его понимании. И этот разнобой, ввиду очевидности массовости плачевных последствий действий в соответствии с ложным пониманием счастья, доходит, кроме зияющей пустоты в душе и ощущения зря прожитой жизни — в частности у тех людей, которые достигли абсолютно всех своих когда-то неправильно поставленных даже самых амбициозных целей — до самых негативных оценок самого понятия счастья.

Один из вариантов видения такой негативной оценки самого понятия счастью, в результате безнадёжности относительно точного его понимания, предоставила нам (в 1895) Леся Украинка в легенде "Счастье".

В этой легенде рассказывается про извечное зло, которое не раз выходило из своего тайного убежища для гигантских уничтожений людей и плодов их труда, и которое впоследствии каждый раз было ужасно разочарованно тем, как люди, сравнительно быстро после казалось бы неодолимых ужасов, восстанавливали свою успешную жизнь.

Далее, вместо пересказывать сюжет, приведём окончание легенды. В нем говорится о том, как изначальном злу в конце концов удалось добиться успеха в его зловещих, зловредных по отношению к людям замыслах:

“[...] Злой дух сидел в подземной стране и думал. И он создал мыслью своей странную фигуру. Она была блестящая, как заря, и меняла свой вид ежеминутно, как огонь. Злой дух дал ей жизнь и назвал её: счастье. Он взял её на свои сильные крылья и полетел с ней очень высоко над землёй. Была тёмная ночь, лагеря спали, только молодые пастухи сидели вокруг костра — пастухи не спали ночью, — они пели. Самый молодой играл в сопилку, смотрел на звезды, и глаза у него были спокойны, как звезды.
С неба покатилась большая блестящая звезда. Пастух покинул сопилку и ухватился за сердце. Он видел звезду, и она ему сердце поразила. Он крикнул громко: «Смотрите, смотрите!» — И все смотрели туда, куда показывала его рука — там упала звезда. Она упала на высокую гору, и на горе вспыхнул свет, горел и манил сердце. Пастух сказал своим братьям: «Пойдём туда!» — и все пошли к свету. Все видели в свете то, что было им больше жизни мило, и все видели различно. Им было так, будто в душе у них горел огонь. Они шли все дальше, и свет дальше становился. Они шли, кололи ноги на колючее зелье, трепали одежду об острые шипы, кровь была на следах их; шли и падали один за другим, потому что сила покинула их. А ясная, странная фигура все дальше становилась, все больше менялась и исчезла в тумане. Настал день, а она не возвращалась, и никто не нашёл её.
Был вновь вечер, и пастухи пели. Они пели: «О счастье, о ясное, потерянное счастье!» И те песни отравили сердце всем людям. Все стремились к счастью, а никто не знал его, все хотели видеть его, иметь его на минуточку и умереть потом, потому что оно стало им мило больше жизни.
И каждый видел его, хоть во сне, хоть на малую минуту. На одного оно посмотрело любимыми глазами, другому заблистало золотом, третьему засияло светом славы. Всех очаровало оно навеки, и чары его были яд. Оно летящей звездой падало в сердце, и сердце начинало гореть. Кто раз видел его, тот не забывал его до смерти. Адский огонь проснулся в душах всех людей. Все искали счастье, все хотели иметь его целое в своих руках. Для него отдавали все самое дорогое, губили себя и других, слезы и кровь лились реками во имя его. А счастье летало по свету звездой, молнией, огоньком бродячим и нигде не останавливалось надолго, и никто не имел его все в руках.
И слышен был большой крик по всей земле: «Счастье! счастье! .. »
С тех пор не стало на земле ясного покоя, затмилась блестящая божья мечта.
И злой дух утешился трудом своим.”

Насколько же правдива эта легенда! Ведь разве не самой высокой целью прародителя и величайшего мастера обмана, дьявола, было раньше и есть сейчас добиваться прежде всего того, чтобы понятие главного камертона устройства человеческой жизни, понятие счастья, было недоступным для понимания?

Со времён Леси Украинки, к сожалению, мало что изменилось в общественном сознании относительно ясности понимания понятия человеческого счастья. Сложилось так, что ключевое то, что больше всего интересует каждого, не может не интересовать, и поэтому наиболее достойно для того, чтобы стать целью высочайшей науки, неизменно остаётся если не только для эмоциональных оценок, то разве что как предмет, который рассматривается в бытовом контексте с точки зрения личного опыта. Конечно это не добавляет ясности.

Надеюсь эта книга уменьшает основания для злого духа утешаться трудом своим — улучшает понимание этого неуловимого понятия, понятие счастья.

▪ ▪ ▪

В эту книгу входят, объединённые единой целью показать с разных сторон главное для человеческой жизни понятие счастья, ранее опубликованные на различных ресурсах сети Internet статьи. Статья "Информационные технологии и человеческие сообщества" снова была существенно дополнена и переработана, для большей ясности изложения её основных положений. Большинство из остальных материалов, вошедших в книгу, были в разной степени дополнены, по сравнению с ранее опубликованными вариантами.

В раздел "Полемика", который также выполняет роль значительного количества наиболее совершенных из всех, которые только можно себе представить, рецензий данной книги, вошли те диалоги, которые, по мнению автора, могут ответить на такие вопросы, которые, возможно, возникнут у кого-то из читателей — а если не возникнут, то заинтересуют тем, что у кого-то возникли. Полные тексты приведённых в книге и других диалогов автора можно найти здесь: http://olexlviv.tripod.com, а также, в наиболее полном виде, с указанием всех реплик всех участников, в группе новостей ukr.politics.

Среди возможных вариантов названия для этой книги, по причине её касательности к философским вопросам, было выбрано название "Философия счастья", и был отвергнут другой, наиболее привлекательный среди других, вариант её названия "Путь счастья".

Название же "Дорога к счастью", что первое приходит в голову и которое можно встретить среди сегодня существующих публикаций, посвящённых этому вопросу, не годится из-за того, что такое название привязано к ошибочному представлению, будто существует дорога, идя которой, будучи при этом несчастным, можно в конце концов когда-то прийти к окончательному пункту назначения, счастью, достигнув которого, дальше идти не надо, да и и некуда — дорога к счастью уже пройдена, как можно даже думать о том, чтобы уходить от счастья?

Тогда как название "Путь счастья» не противоречит той реалии человеческой жизни, что среди его путей, от рождения до смерти, есть путь счастья, и хоть это и один единственный путь, но он всегда есть. И что он всегда, даже в наиболее неблагоприятные моменты нашей жизни, пролегает совсем близко к каждому из нас, и каждый всегда волен делать выбор, стать на путь счастья, или уклониться от него. И что этот путь существует только один — как правда, по сути он и есть правда. Отклонений же от дороги счастья — множество, как множество отклонений и от правды, из-за чего уже давно преобладает мнение о том, что счастливы все одинаково, а несчастливы — по-разному.

Ведь это касается не только семейной жизни, в отношении которой у Льва Толстого отмечено: «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему», это касается каждого отдельного человека. Потому что если понимать счастье не в качестве приза где-то в конце, а как состояние, которое поддерживается действиями в процессе жизни, тогда можно быть и продолжать дальше быть счастливым. И такое бытие есть действием, обеспечение понимания которого составляет существенную его составляющую. Именно это понимание и является главной задачей человеческого разума, потому что если основным назначением человеческого разума не является человеческое счастье, то зачем тогда человеку разум?

Внимательный читатель не думаю что не заметил того факта, что для того, чтобы вынести на его суд свои выводы, в развитие давно ранее установленных фактов относительно человеческого счастья и его особенностей и законов, автору пришлось довольно глубоко исследовать актуальные философские проблемы, рассмотрение которых, начиная с казалось бы чисто технических вопросов развития информационных технологий и достигнутого ещё в начале 1980-х годов понимания, что

«У создателей интерфейса человек-машина есть конечная цель: интерфейс человек-человек» — рассмотрение сути этих проблем неизбежно привёл, через понимание природы сообществ, в том числе человеческих сообществ, к осознанию основной мотивации носителей человеческих сообществ — счастья. А поскольку дух человеческих сообществ находится не где-нибудь, а в человеческих языках, то понятие счастья не может находиться в каком-то другом, кроме национального, контексте.

И это вовсе не какой-то новый вывод, к нему, хотя и без философского обоснования строения сообществ, пришёл Иван Франко:
  / * Люди начинают убеждаться, что само богатство, сама наука, сама штука [искусство — О.Ф.] не может дать человеку полного счастья. Насколько человек может быть счастливым в жизни, он может это только в общежитии с другими людьми, в семье, общине, нации. Скрепление, утончение того чувства любви к другим людям, к семье, к обществу, к своему народу, вот это основной фундамент всякого развития; без него все остальное будет только мёртвое тело без души в нем. * / Иван Франко, "Что такое прогресс”.

В этой работе Иван Франко рассмотрел этапы и результаты материального и общественного развития (прогресса), хотя и без попыток решить вопрос о том, в чем заключается его суть. Хотя конечно в приведённых выше словах Ивана Франка можно увидеть, что как раз в человеческих отношениях он видит корни прогресса. А вот о национальной природе человеческого счастья он высказался довольно конкретно.

За более чем десять лет участия, с конца 90-х годов 20-го столетия, в интернет-дискуссиях относительно наиболее актуальных для украинского народа вопросов — прежде всего с людьми, которые представляют собой интересы, диаметрально противоположные интересам украинского народа — автор строк (и книги на основе тех дискуссий "Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"), пришёл к выводу, что хотя понимание смертельной угрозы для украинского народа со стороны московской банды убийц и наиболее жизненно важно, однако для окончательной ликвидации последствий преступной московской экспансии на нашей земле не совсем достаточно.

После решения вопроса внешней безопасности на передний план выходит вечный вопрос внутренней личной и общественной организации, фундаментальной основой которой, в конце концов, особенно в условиях следующего этапа развития человечества, что сегодня через информационные технологии стремительно овладевает всеми общественными процессами, не может быть ничто иное, кроме человеческого счастья.

Надеюсь, эта книга поможет преодолеть имеющиеся разногласия, противоречия и пробелы в понимании разными людьми понятия счастья, а следовательно и способов его достижения — или хотя бы осознать необходимость позаботиться о ясности в этом основном для каждой человеческой жизни вовсе не простом вопросе.

Электронная версия книги "Философия счастья" свободно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/4bhbYi
epub: https://goo.gl/5GlRnl