Як Росія може вилікуватись
(головна складова рецепту)
Ця головна складова рецепту видужання Росії від віковічного московського прокляття, яке нависає над нею, закриваючи собою чисте небо нормального людського щасливого життя в цій країні, вона насправді дуже давно широко відома і ніякий не секрет:
"Жити не по лжі"
І ці слова ми тут обговоримо з точки зору їх практики, оскільки досить таки очевидно, що той безглуздий російський бунт (який буде абсолютно безглуздим, якщо перед ним не уяснити геть усім, а що ж саме конкретно на практиці, перш за все, означають слова "Жити не по лжі") - той безглуздий російський бунт, який сьогодні швидко визріває в надрах російського суспільства, ну нікому і ніякої користі не принесе. А горя і втрат принесе, перш за все російському народу, просто неміряно.
Процес викидання на сміття історії гебешно-мафіозного кодла, яке сьогодні обсіло російський народ як упирі, справді, реально змінить російську державу на користь російського народу (а отже і всього світу) тоді, і тільки тоді, коли внаслідок ясності розуміння того, а що ж на практиці означає для російського суспільства гасло: "Жити не по лжі", нова російська влада зробить залежні від перших осіб російських державних структур практичні кроки. Які ж це кроки?
Але давайте спершу спробуємо зрозуміти, чому, коли озирнутись в минуле, навіть здавалося б і найрадикальніші революційні зміни в управлінні російськими державними структурами жодного разу не тільки не змінили на краще для російського народу старий головний курс московської держави, а щоразу зрештою навпаки, тільки робили іще більш радикальною реалізацію цього московського прокляття?
І відповідь на це перезріле питання існує, і то якраз в руслі регулярного брутального розтоптування цього видатного правдивого життєвого принципу для російського народу: "Жити не по лжі".
Після кожного московського перевороту, який нехай був зроблений припустимо навіть з най-най-найкращими помислами, в Кремлі відбувається один і той же самий, щоразу так само результативний диявольський сценарій спокуси: для тих, хто захопив владу (першим особам нової влади) "работнікі" гігантських московських архівно-бібліотечних підземель надають інформацію про те, що саме там зберігається і як воно досі використовувалось.
І після цього спокуса та перспективи чинити й надалі так само, як і раніше, користуючись тими нагромадженими за сотні років ресурсами, починають бути такими великими, а втрати в разі реального застосування принципу "Жити не по лжі" ну такими болісними, що вибір цим новим правителям Московії видається практично відсутнім. Після цього наразі стандартного московського вибору принцип "Жити не по лжі" міцно і назавжди забувається, а фальш, облуда, нахабна брехня і необхідне для їх підтримки насильство, перш за все убивства, далі продовжують правити свій диявольський бал в російському суспільстві. Чергове переродження московської банди убивць відбулося.
Які ж це такі ресурси, що заради них принцип "Жити не по лжі" автоматично забувається?
Звичайно що про всі московські архівно-бібліотечні ресурси можуть знати мабуть тільки їх керівники, однак про деякі з них ми можемо знати дуже певно - просто з життєвого досвіду і реальних дій, як очевидні висновки з цілком відкритих джерел.
Наприклад стосовно того, де саме знаходяться архіви українських міст і сіл, легко може здогадатись кожен, кому в радянські часи доводилось приймати участь в виробленні форми допуску при влаштуванні на роботу в численні тоді на українській землі розмаїті режимні установи. Допуск вироблявся в Москві. Архівні московські щурі протягом двох місяців рили вкрадені після голодомору-33 архіви, і давали (чи не давали) потрібну форму допуску. Нагадаємо, в ті часи не існувало такого поняття, як електронна форма архівів - всі документи були виключно в оригінальній твердій формі.
А вкрадені архіви після голодомору-33, наприклад в процесі адміністративно-територіальної реформи, з перепризначенням, чи новопризначенням центрів новоутворених одиниць з нібито перевезенням туди архівів із тих центрів, які ніби як втратили, повністю чи частково, своє значення, наприклад з Кам'янця-Подільського в Хмельницький, вирішували одразу принаймні дві важливі московські задачі. Перша, досі найактуальніша задача, це заметення документальних слідів голодоморних московських убивств українського народу, а друга - установити московський контроль над минулим. Друга, це ось уже сотні років стандартна московська задача.
І оскільки об'єми викрадених українських архівів були ну дуже великими, то необхідно було запланувати і збудувати в Москві відповідні приміщення для них, і зробити це приховано - що і було зроблено на самому початку будівництва московського метрополітену ім. Кагановича, яке було розпочато в кінці 1931 року, тобто ще до початку голодоморного московського убивства українського народу 1932-34.
Ще одні, і це мабуть що найголовніші, фундаментальні підстави московської диявольської безмежної брехливості, це викрадені найдавніші українські бібліотеки. І зовсім не має вигляду першого московського здобутку украдена з Лаври Петром І бібліотека, чи там бібліотека Межигірського монастиря, викрадення якої Катериною ІІ описане в Кобзарі Тараса Шевченка. Можна згадати також "пожежу" (стандартне московське прикриття викрадення бібліотек) в 80-х роках в Києві, коли там зникли архіви Центральної Ради. Є безліч свідчень того, що московська історична брехня грунтується на украдених в Україні значно більш ранніх бібліотеках.
Результат московського "використання" викрадених з України бібліотек потягнув за собою, і досі тягне, катастрофічні наслідки для російського народу: хіба це фундаментальне диявольське приниження російського народу, коли його примушують вивчати, ніби свою, історію українського народу, і викидати таким чином на сміття память про своїх справжніх предків, які ніколи не мали нічого спільного з українським народом - тобто плювати в бік могил своїх справжніх предків? Хіба це не катастрофічний наслідок для нагнутих таким чином до русскості людей, ні в одного з яких нема серед предків жодного русского? І ніякого порівняння з американським народом таке облудне насильне принизливе московське народотворення не може витримати - аж доки росіяни не зможуть вільно і гідно пишатися своїми абсолютно нерусскими предками.
Без оприлюднення тих усіх підстав московської диявольської безмежної брехливості, які зберігаються в таємних московських схронах, уявити собі перетворення російського суспільства на суспільство гідних людей просто неможливо. І поки цього оприлюднення не станеться, доти неминуче продовжиться зловісне існування московської банди убивць, цілком можливо після чергового перевороту в ще гіршому для російського народу і для всього світу вигляді, аніж це було вчора і сьогодні.
Звичайно що суспільне оприлюднення правди про московську банду убивць означає її остаточну і безповоротну смерть - подібну на смерть вампіра від виволікання його на сонячне світло. Звичайно що цей вампір упиратиметься, особливо з огляду на досвід Карибської кризи, учиненої московською бандою убивць тільки для того, щоб прикрити свій підлий московський зад, голизна якого раптом стала видна для всього світу (подробиці в книжці [1]). Однак інакше бути не може, бо лікідація цього диявольського, предковічного, ні з чим в історії людства не зрівняного гіперзлочинного утвору, і прилучення російського народу до світової цивілізації, це такий же єдиний, як один Бог і одна правда, гідний цивілізованого світу вихід з теперішньої ситуації. Одним з наслідків чого стане справжнє, остаточне припинення - не призупинення - кількасотрічної смертельної московської війни проти українського народу і справжнє добросусідство українського та російського народів.
Література:
1. "Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/H89bYA, https://goo.gl/99DIaq
EPUB: https://goo.gl/9dS8I2
Російський переклад тут:
"Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/hMxg4y, https://goo.gl/DdPfiQ
EPUB: https://goo.gl/VdVAA4
___
Как Россия может вылечиться
(главная составляющая рецепта)
Эта главная составляющая рецепта выздоровления России от векового московского проклятия, которое нависает над ней, закрывая собой чистое небо нормальной человеческой счастливой жизни в этой стране, она на самом деле очень давно широко известна и никакой не секрет
"Жить не по лжи"
И эти слова мы здесь обсудим с точки зрения их практики, поскольку довольно очевидно, что тот бессмысленный и беспощадный русский бунт (который будет абсолютно бессмысленным, если перед ним не уяснить решительно всем, а что же именно конкретно на практике, прежде всего, означают слова "Жить не по лжи") - тот бессмысленный русский бунт, который сегодня быстро вызревает в недрах российского общества, ну никому и никакой пользы не принесет. А горя и потерь принесет, прежде всего русскому народу, просто немеряно.
Процесс выбрасывания в мусор истории гебешно-мафиозного кодла, которое сегодня обсело русский народ как упыри, действительно, реально изменит российское государство в пользу российского народа (а значит и всего мира) тогда и только тогда, когда в результате ясности понимания того, а что же на практике означает для российского общества лозунг: "Жить не по лжи", новая российская власть сделает зависящие от первых лиц российских государственных структур практические шаги. Какие же это шаги?
Но давайте сначала попробуем понять, почему, когда оглянуться в прошлое, даже казалось бы и радикальные революционные изменения в управлении российскими государственными структурами ни разу не только не изменили к лучшему для русского народа старый главный курс Московского государства, а каждый раз в конце концов наоборот, только делали еще более радикальной реализацию этого московского проклятия?
И ответ на этот перезревший вопрос существует, и то как раз в русле регулярного грубого растаптывание этого выдающегося истинного жизненного принципа для русского народа: "Жить не по лжи".
После каждого московского переворота, что пускай был сделан допустим даже с самыми-самыми-самыми лучшими помыслами, в Кремле происходит один и тот же, каждый раз аналогично результативный дьявольский сценарий искушения: для тех, кто захватил власть (первым лицам новой власти) работники гигантских московских архивно-библиотечных подземелий предоставляют информацию о том, что именно там хранится и как оно до сих пор использовалось.
И после этого соблазн и перспективы поступать и в дальнейшем так же, как и раньше, пользуясь теми накопленными за сотни лет ресурсами, начинают быть такими большими, а потери в случае реального применения принципа "Жить не по лжи" ну такими болезненными, что выбор этим новым правителям Московии кажется практически отсутствующим. После этого все еще стандартного московского выбора принцип "Жить не по лжи" прочно и навсегда забывается, а фальшь, обман, ложь и необходимое для их поддержки насилие, прежде всего убийства, дальше продолжают править свой дьявольский бал в российском обществе. Очередное перерождение московской банды убийц - произошло.
Какие же это такие ресурсы, что ради них принцип "Жить не по лжи" автоматически забывается?
Конечно что обо всех московских архивно-библиотечных ресурсах могут знать пожалуй только их руководители, но о некоторых из них мы можем знать очень верно - просто из жизненного опыта и реальных действий, как очевидные выводы из вполне открытых источников.
Например о том, где именно находятся архивы украинских городов и сел, легко может догадаться каждый, кому в советские времена приходилось принимать участие в выработке формы допуска при устройстве на работу в многочисленные тогда на украинской земле разнообразные режимные учреждения. Допуск вырабатывался в Москве. Архивные московские крысы в течение двух месяцев рыли украденные после голодомора-33 архивы, и давали (не давали) нужную форму допуска. Напомним, в те времена не существовало такого понятия, как электронная форма архивов - все документы были исключительно в оригинальной твердой форме.
А украденные архивы после голодомора-33, например в процессе административно-территориальной реформы, с переназначением, или новоназначением центров нових единиц с якобы перевозкой туда архивов из тех центров, которые вроде как потеряли, полностью или частично, свое значение, например из Каменца Подольского в Хмельницкий, решали сразу по крайней мере две важные московские задачи. Первая, до сих пор актуальная задача, это заметение документальных следов голодоморных московских убийств украинского народа, а вторая - установить московский контроль над прошлым. Вторая, это вот уже сотни лет стандартная московская задача.
И поскольку объемы похищенных украинских архивов были ну очень большими, то необходимо было запланировать и построить в Москве соответствующие помещения для них, и сделать это скрыто - что и было сделано в самом начале строительства московского метрополитена им. Кагановича, которое было начато в конце 1931 году, то есть еще до начала голодоморного московского убийства украинского народа 1932-34.
Еще одни, и это пожалуй что главные, фундаментальные основания московской дьявольской безграничной лживости, это похищенные древние украинские библиотеки. И вовсе не имеет вида первой московской добычи украденная из Лавры Петром I библиотека, или там библиотека Межигорского монастыря, похищение которой Екатериной II описано в Кобзаре Тараса Шевченка. Можно вспомнить также "пожар" (стандартное московское прикрытие похищения библиотек) в 1980-х годах в Киеве, когда там исчезли архивы Центральной Рады. Есть множество свидетельств того, что московская историческая ложь основывается на украденных в Украине значительно более ранних библиотеках.
Результат московского "использования" похищенных из Украины библиотек потянул за собой, и до сих пор тянет, катастрофические последствия для русского народа: разве это не фундаментальное дьявольское унижение русского народа, когда его заставляют учить, как свою, историю украинского народа, и выбрасывать таким образом в мусор память о своих настоящих предках, которые никогда не имели ничего общего с украинским народом - то есть плевать в сторону могил своих настоящих предков? Разве это не катастрофический результат для нагнутых таким образом к русскости людей, ни у одного из которых нет среди предков ни одного русского? И никакого сравнения с американским народом такое ложное насильственное унизительное московское народотворение не может выдержать - пока россияне не смогут свободно и достойно гордиться своими абсолютно нерусских предками.
Без обнародования тех всех оснований московской дьявольской безграничной лживости, которые хранятся в тайных московских схронах, представить себе преобразования российского общества в общество достойных людей просто невозможно. И пока этого обнародования не произойдет, до тех пор неизбежно продолжится зловещее существование московской банды убийц, вполне возможно после очередного переворота в еще худшем для русского народа и для всего мира виде, чем это было вчера и сегодня.
Конечно что общественное обнародование правды о московской банду убийц означает ее окончательную и безвозвратную смерть - похожей на смерть вампира от выволакивания его на солнечный свет. Конечно что этот вампир будет упираться, особенно учитывая опыт Карибского кризиса, совершенного московской бандой убийц только для того, чтобы прикрыть свой подлый московский зад, нагота которого вдруг стала видна для всего мира (подробности в книге [1]). Однако иначе быть не может, потому что ликидация этого дьявольского, исконного, ни с чем в истории человечества не сравнимого гиперзлодейского образования, и приобщение русского народа к мировой цивилизации, это такой же единственный, как один Бог и одна правда, достойный цивилизованного мира выход из нынешнего ситуации. Одним из последствий чего станет настоящее, окончательное прекращение - не приостановление - проводимой несколько веков смертельной московской войны против украинского народа и настоящее добрососедство украинского и российского народов.
Литература:
1. "Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/H89bYA, https://goo.gl/99DIaq
EPUB: https://goo.gl/9dS8I2
Русский перевод тут:
"Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"
PDF: https://goo.gl/hMxg4y, https://goo.gl/DdPfiQ
EPUB: https://goo.gl/VdVAA4
Немає коментарів:
Дописати коментар