Але сьогодні а чи не всім очевидно, що для того, щоб не гинули люди, дуже потрібна правда. Ця думка, коли слухати наших політичних, державних та масмедійних діячів, на різного роду шоу, зустрічах, інтерв'ю та всьому такому іншому, всюди звучить як головний аргумент і найперша вимога до всіх і кожного.
Нема мабуть жодного представника жодної політичної сили, хто б буквально криком не кричав про ту очевидність, що доки справжня правда не стане відомою всім, в противагу потокам московської брехні на всіх шляхах поширення інформації, доти ніяких справжніх змін на краще в Україні чекати не доводиться.
Як не вітати таких слів? Але що ж усі ці діячі реально роблять, коли перед ними стає питання, сприяти чи ні поширенню життєво важливої правди, і то важливої далеко не тільки для українського народу правди?
Вони всі, усі без жодного на жаль винятку, обирають відсидітись збоку в кущах - не упускаючи при цьому нагоди всюди заявляти про те, що для них правда понад усе. Ну і що не буде шансів на справжні зміни, доки не перестати боятись правди. І що страх перед правдою - непереборне гальмо гідного життя і нічого по-справжньому не може змінитися на краще, доки боятись правди. І що так не буває, щоб боятися, навіть і найстрашнішої, але прямо відносної до нас правди, і добре жити.
Всі ці слова дуже добрі, але чи можна повірити, що серед сотень тисяч людей, які прочитали, з повною ясністю щодо їхньої правдивості, ті матеріали, деякі з яких увійшли в книжку [1], що серед них нема жодного з таких людей, про яких тут йде мова?
Може вони всі обрали робити так, виходячи з міркувань про цілісність власної шкури, з огляду якраз на ту правду, про яку вони довідались, погортавши сторінки вказаної книжки? хоч десь в глибині душі підозрівали про цю правду і так? Можливо це так, а може й ні, але усі вони обрали, щодо справжньої, найсуттєвішої правди про те, хто ж саме конкретно веде воєнні та інші ненависні дії проти нас, обрали бути непричетними до її розповсюдження. Якщо звісно не обрали прийняти участь в створенні перешкод на шляху її розповсюдження.
Адже ця правда не така вже й нова. Від того ж, що вона стала доступною порівняно нещодавно, не тільки для верхніх ешелонів московської банди убивць, вона новою не зробилась - правда існує незалежно не тільки від того, стає хтось на її бік, чи ні, але й і незалежно від того, відома вона була комусь, чи навіть і взагалі ніхто про неї нічого не знав. Але ж правда про суть і про структуру цього московського злочинного оргутворення, вона існує, й існує сформульована досить таки точно, існує далеко не перший день, подивіться на дати написання статей, які складають собою книгу. Ті статті роками обговорювались в інтернеті, з усіма, хто міг стосовно них сказати хоч щось, і сьогодні нема жодного сумніву в їхній правдивості.
Проти нас іде війна. І головна складова цієї війни - інформаційна складова. Московська інформаційна складова - це брехня, брехня усіх ґатунків, родів та масштабів.
Ось наприклад 13 червня 2014 в Шустер live, глядачам по скайпу з Москви показали якогось кореспондента Марка, із здається французьких ЗМІ, який пише про події на сході України. Він, з-поміж всього іншого, кілька разів запевнив аудиторію, що говорить тільки те, що бачив на власні очі. Однак коли він сказав, що по українському телебаченню йде пропаганда така сама, як і по російському, тільки в протилежний бік - а потім проговорився, що не розуміє української мови, то стало ясно, що даний московсько-французький брехун насправді говорить далеко не тільки те, що бачив на власні очі.
Посилати в Москву писати про події в Україні брехливу людину, яка знає російську мову і не розуміє української, це якраз те, що потрібно. Лишається тільки вручити йому Пулітцерівську премію за чесні та безсторонні репортажі з Москви про Україну, і буде ще один шановний Пулітцерівський лауреат (за чесні і безсторонні репортажі з СССР) Дюранті, який в 1932-33, коли в Україні мільйони дітей вмирали від організованого московською бандою убивць голодомору, так переконливо писав в “Нью-Йорк Таймс” про щасливе заможне життя українських селян, що аж США в 1933 встановили з СССР дипломатичні взаємини.
Ця московська війна на знищення проти українського народу почалася далеко не вчора. І без справжньої правди (а не ще одного варіанту неправди) - перш за все про те, хто саме на нас напав, сподіватися ні на який успіх не доводиться. Адже це не Путін насправді напав на нас, хоч він сьогодні і перша особа в московському злочинному утворенні. І це аж ніяк не російський народ - ну і що, що він сьогодні вчергове використовується, як гарматне м'ясо.
Фальш, чи просто мало відмінна від фальші помилкова недоінформація, не має жодного шансу проти потужних, давно відлагоджених потоків московської брехні. Неможливо боротися проти потоків московської фальші, тупої брехні, проти професійно продуманих численних багатоходових московських сценаріїв обману, на полі фальші, брехні та обману.
Єдине, що може бути реально протиставлене московській машині брехні - це тільки правда. І ця правда не може не починатися, не ґрунтуватися на тому, хто саме є десятки, чи сотні років справжнім суб’єктом московської злочинної діяльності. Адже наші помилкові уявлення щодо московського джерела війни, це якраз та основа, на якій ґрунтується успіх та розвиток московської пропаганди, тобто підлої московської брехні.
Коли в суспільстві нема розуміння (і це суспільство далеко не тільки український народ, хоч український народ і найперше) зловісної ролі цього далеко не щойно виниклого московського злочинного організованого утворення, яке, на відміну від наприклад німецького фашизму, не зазнавало поразки, капітуляції і всього такого іншого, то це і є якраз та наразі невидима яма - провалля на шляху існування українського народу, яке неможливо буде обминути доти, доки правда про московську банду убивць не стане фактом суспільної свідомості, перш за все на українській землі.
Внаслідок чого саме нема точного розуміння, через страх перед страшною, хоч і очевидною правдою, чи просто внаслідок застосування усіх московських, перш за все злочинних засобів, а їх безліч, для гальмування виходу правди про московську банду убивць та її засоби на поверхню суспільної свідомості, це питання вторинне.
Адже сьогодні, коли Росія веде проти України не таку вже й і не оголошену війну (див. одноголосний “одобрямс” на ввід російських військ на українську землю), очевидність смертельної ненависті того когось, від кого ця війна виходить, до України, до українського народу і до всього українського потребує чіткого уяснення усіма, а не якоюсь підмножиною обраних.
Брехня про ненависть російського народу до українського народу, наприклад, анітрохи не менш небезпечна, ніж брехня про спільне походження українського та російського народів. Для злочинців практично не має значення, яким саме конкретно з незліченної кількості варіантів брехні будуть надурені кандидати в їхні жертви - головне, щоби брехня вдалась. Тобто щоб справжня правда не була відома об’єктам злочинів, а тоді вже можна робити з ними що хоч: “На дурака не нужен нож, ему в три короба соврешь, і делай с ним что хош”.
І життєво важлива потреба точно знати, хто ненавидить і кого ненавидить, є далеко не тільки в українського народу. Ясність щодо справжності московської загрози сьогодні очевидна далеко не тільки в Україні, і навіть не тільки в сусідніх з Росією країнах.
І ви, хто прочитали ці кількадесят маленьких сторіночок книжки, ви ж побачили цілком ясно, що там, в тих зараз усім доступних сторіночках, знаходиться щира й раніше недоступна правда саме якраз про ці найбільш важливі, первинні стосовно безпеки українського народу речі. І що ви зробили для того, щоб ця така життєво потрібна правда стала відомою усім?
А нічого. Ви нічого не зробили для того, щоб ця життєво важлива правда вийшла не поверхню суспільної свідомості.
Так, ця правда страшна. Але незнання страшної правди аж ніяк не означає її зникнення. Ну наприклад теперешня московська агресія проти України, вона всюди звучить, як величезна несподіванка, якої ніхто не чекав і яку нібито ніяк не можна було чекати. І її дійсно не можна було чекати, якщо мружити з усієї сили очі на ті очевидні речі, яких повнісінько всюди навколо нас. На ту правду, яку щоб її побачити, достатньо просто роззути очі на сам фундамент українського буття і назвати найпростіші, найочевидніші речі своїми справжніми правдивими іменами.
І судячи з тотальної “несподіваності” московської чергової в нескінченному їх ряду підлості проти України, а саме анексії Криму та війни на сході України, це мруження очей з усієї сили на ці усі прості, очевидні й здалля видні речі, яких повно всюди навколо нас, на жаль дуже і дуже має місце.
Інакше кажучи, московський напад сьогодні, це далеко не остання прикра московська “несподіванка”, яка чигає на Україну й інші країни в найближчому майбутньому - якщо і надалі продовжувати мружити очі на страшну правду про московську банду убивць. Із “несподіваною” загибеллю, само собою, і це по мінімуму, повно наших рідних і близьких, друзів, знайомих і незнайомих, але усіх таких прекрасних, чудових людей, жити поруч з якими було б справжнім щастям - як наприклад, один з найсвіжіших прикладів, люди з списку небесної сотні.
Адже в цій маленькій книжечці [1] справжня правда. І ця правда особливо суттєва тому, що це іще зовсім нещодавно нікому з нормальних людей не відома правда. А зусилля політичних, громадських, медійних та інших авторитетів, які роблять свій внесок в московське приховування цієї справжньої, суттєвої правди від людей, це не що інше, як зусилля по відкриванню шляхів для продовження й надалі абсолютно безперешкодного заливання української землі московською фальшю, оманою, олжею і прямою тупою брехнею. За якими завжди йшли раніше, не доводиться сумніватися що підуть знов, нові величезні московські убивства та інші злочини.
“Ложь и зло, погляди, как их лица грубы, и всегда позади воронье и гробы”,
- точно зауважив найбільший російський Поет Висоцький. І цю елементарну, підставову, фундаментальну, геніально лаконічно сформульовану істину, пізнають зараз на власній шкурі ті українські міста, які найгустіше з усіх залиті московським інфолайном.
“Если руки сложа наблюдал свысока, и в борьбу не вступил с подлецом, с палачом, значит в жизни ты был ни при чем, ни при чем”,
- продовжує далі Поет. Але ці слова для нас недостатні: в нашому українському випадку, коли ти, склавши руки, відкриваєш широкий шлях для московської олжі, ти не просто “ні прі чем” - це саме якраз ти своєю злочинною бездіяльністю відкриваєш шлях для передчасних смертей величезної кількості прекрасних людей, а в перспективі своїх власних дітей та онуків.
Чи можна винити книжковий магазин електронної книги bookland.com в тому, що його керівники злякалися - чи чиїхсь погроз з їхнього московського офісу, чи просто правди в книжці [1] “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”, злякалися аж так, що зняли з (безоплатної) продажі цю книжку, після ознайомлення з її перекладом на російську мову?
Але це тут не предмет обговорення взагалі, вина це, чи біда, коли люди бояться правди. Важливо те, що це заціпеніння й нічогонероблення, яке йде від того страху, фактично провокує злочини - робить з тих людей таку привабливу для злочинця жертву, що стриматись перед абсолютною безкарністю злочину злочинець просто не в змозі.
І навпаки, коли злочинець в курсі, що про нього, про його злочинну природу і про його злочинні наміри, замість боятися правди, люди її знають, то одне тільки це може бути достатнім для того, щоб злочинець не розпочинав злочинних дій.
Уявіть собі, що книжка [1] “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”, українською і російською мовами, всюди відома, і усі діячі, які не є московськими холопами, рекомендують прочитати її тим людям, для яких їхня думка не байдужа. І спробуйте чесно відповісти, хоч би самому собі, чи була б тоді можливою анексія Криму? Не кажучи вже про дестабілізацію на сході та інші московські злочинні дії?
Правда, ось що конче було, є і завжди буде потрібно для того, щоб не гинули люди.
Адже зараз, коли ця ясність вже існує в інформаційному просторі, доступному нормальним людям, див. [1], і коли виходячи з тої ясності добре видно, що якщо навіть ну зовсім трохи подумати, то буде ясно, що слова "напала Росія" не означають, що на Україну напав Путін. Тобто що джерело війни з Україною, це не Путін. І що це ні не російська держава, ні не російський народ. Хоч звісно і нема сумніву, що все тут назване, і ще багато чого іншого, вільно чи невільно, але приймає участь в реалізації мети цієї війни.
І відповідь “2014” на питання про те, коли саме почалася війна проти України, звучить ну просто до смішного тупо, при умові звісно коли не припиняти думати.
Схоже люди, які намагаються озвучити подібні відповіді на ці питання, керуються уявленням, ніби Росія десь щойно взялась нізвідки. Але ж насправді і Росія з шуканим в ній джерелом війни, і Україна з українським народом, з'явилися на світі далеко не вчора. І коли не намагатись забувати цей фундаментальний факт, а також факти безліч гігантських, великих та індивідуальних убивств та інших московських злочинів на українській землі, то відповідь на питання про те, коли те джерело війни в Росії почало війну проти українського народу, досить таки очевидна - це десятки, чи сотні років тому.
В світлі розуміння того, що це сьогодні просто невеличке загострення війни, а не її початок, ті варіанти відповіді на питання про мету цієї війни, які можна почути в наших (і не наших) медіа, як то “збудувати дугу російської безпеки аж до Придністров’я”, чи там “завадити видобувати сланцевий газ на Донеччині” і такі інші, негайно опадають, як пожовкле листя.
І лишається видним товстий чорний давній зловісний московський стовбур. Роззуймо на нього очі, шановна громадо! Це війна на знищення українського народу, з боку московського злочинного організованого утворення, наповненого давньою утробною смертельною ненавистю до українського народу - не тільки до українського народу, але до українського народу перш за все. І величезна кількість елементарних фактів навколо українського народу прямо вказує на це.
В книжці [1] показані далеко не всі, навіть з уже сьогодні досить таки очевидних, раніше абсолютно невідомих деталей московської злочинної діяльності проти українського народу. Взяти наприклад вивезення в Москву, під приводом адміністративно-територіальної реформи середини 1930-х років, усіх скільки-небудь цінних архівів. А перед тим підготовку для тих архівів, під прикриттям будівництва московського метрополітену, відповідних добре захищених величезних приміщень, в яких сьогодні працює багато москвичів.
Кожен, хто пам'ятає процедуру вироблення тої чи іншої форми допуску до роботи на режимних об’єктах в часи СССР в Україні, в курсі, що запит щодо українця, у якого всі йому відомі предки були народжені також в Україні, направлявся в Москву. Нагадаємо, в ті часи не існувало такого поняття, як електронна форма - всі документи були тільки в оригінальній твердій формі. Там, в Москві, два місяці рили викрадені з України архіви, і аж тоді приходив допуск (чи недопуск).
Заважає нам бачити цю елементарну правду, основи якої викладені в книжці [1], зокрема те, що ми тут в Україні до сьогодні, на жаль, практично надалі продовжуєм бути занурені в московську інфоканалізаційну систему, в “логіці” якої нема жодного, найменшого місця ні для елементарних фундаментальних фактів, стосовних до українського народу, ні для навіть і найелементарніших висновків з тих фактів.
Суспільне оприлюднення правди про московську банду убивць означає початок її смерті. Так, звучить це жорстко до лячності, особливо з огляду на досвід Карибської кризи, учиненої московською бандою убивць тільки для того, щоб прикрити свій підлий московський зад, голизна якого раптом стала видною для всього світу (подробиці в книжці [1]). Однак інакше бути не може, бо лікідація цього диявольського, предковічного, ні з чим в історії людства не зрівняного гіперзлочинного утвору, і прилучення російського народу до світової цивілізації, це такий же єдиний, як один Бог і одна правда, гідний цивілізованого світу вихід з теперішньої ситуації. Одним з наслідків якої стане справжнє, остаточне припинення - не призупинення - кількасотрічної смертельної московської війни проти українського народу, і справжнє добросусідство українського та російського народів.
Олександр Франчук
Література:
1. “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”
Опублікована тут:
PDF: http://books.google.com.ua/books?id=F-r2AgAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing
PDF (зараз недоступна): http://www.bookland.com/ukr/books/2422737
Російський переклад тут:
“Украинская политология или Атдадим Львов Палякам”
PDF: http://books.google.com/books/about?id=sfosAwAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing
EPUB: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM/edit?usp=sharing
___
Правда существует не только для Президента
Нет никакого сомнения в том, что наивысший приоритет Президента Украины - это безопасность украинского народа. Это не вопрос. Вопрос в другом: какими средствами может быть достигнута безопасность украинского народа?
Но сегодня чуть ли не всем очевидно, что для того, чтобы не гибли люди, очень нужна правда. Эта мысль, когда слушать наших политических, государственных и массмедийных деятелей, на разного рода шоу, встречах, интервью и всем таком прочем, везде звучит как главный аргумент и первейшее требование ко всем и каждому.
Нет пожалуй ни одного представителя ни одной политической силы, кто бы буквально криком не кричал о той очевидности, что пока настоящая правда не станет известной всем, в противоположность потокам московской лжи на всех путях распространения информации, до тех пор никаких настоящих изменений к лучшему в Украине ждать не приходится.
Как не приветствовать таких слов? Но что же все эти деятели реально делают, когда перед ними встает вопрос, способствовать или нет распространению жизненно важной правды, и то важной далеко не только для украинского народа правды?
Они все, все без всякого к сожалению исключения, выбирают отсидеться сбоку в кустах - не упуская при этом возможности везде заявлять о том, что для них правда превыше всего. Ну и что не будет шансов на настоящие изменения, пока не перестать бояться правды. И что страх перед правдой - непреодолимий тормоз достойной жизни и ничего по-настоящему не может измениться к лучшему, пока бояться правды. И что так не бывает, чтобы бояться, даже страшной, но прямо относительной к нам правды, и хорошо жить.
Все эти слова очень хороши, но можно ли поверить, что среди сотен тысяч людей, которые прочитали, с полной ясностью относительно их правдивости, те материалы, некоторые из которых вошли в книгу [1], что среди них нет ни одного из тех людей, о которых здесь идет речь?
Может они все выбрали делать так, исходя из соображений о целостности собственной шкуры, учитывая как раз ту правду, о которой они узнали, полистав страницы указанной книги? хоть где-то в глубине души подозревали об этой правде и так? Возможно это так, а может и нет, но все они выбрали, относительно настоящей, существенной правды о том, кто же конкретно ведет военные и другие ненавистные действия против нас, выбрали быть непричастными к ее распространению. Если конечно не выбрали принять участия в создании препятствий на пути ее распространения.
Ведь эта правда не такая уж и новая. Оттого же, что она стала доступной сравнительно недавно, не только для верхних эшелонов московской банды убийц, она новой не сделалась - правда существует независимо не только от того, становится кто-то на ее сторону, или нет, но и и независимо от того, известна она была кому-то или даже вообще никто о ней ничего не знал. Но правда о сути и о структуре этого московского преступного оргобразования, она существует, и существует сформулирована довольно точно, существует далеко не первый день, посмотрите на даты написания статей, которые составляют собой книгу. Те статьи годами обсуждались в интернете, со всеми, кто мог о них сказать хоть что-то, и сегодня нет никаких сомнений в их правдивости.
Против нас идет война. И главная составляющая этой войны - информационная составляющая. Московская информационная составляющая - это ложь, ложь всех сортов, родов и масштабов.
Вот например 13 июня 2014 в Шустер live, зрителям по скайпу из Москвы показали какого-то корреспондента Марка, из кажется французских СМИ, который пишет о событиях на востоке Украины. Он, среди прочего, несколько раз заверил аудиторию, что говорит только то, что видел собственными глазами. Однако когда он сказал, что по украинскому телевидению идет пропаганда такая же, как и по российскому, только в противоположную сторону - а потом проговорился, что не понимает украинского языка, то стало ясно, что данный московско-французский лжец на самом деле говорит далеко не только то, что видел собственными глазами.
Посылать в Москву писать о событиях в Украине лживого человека, который знает русский язык и не понимает украинского, это как раз то, что нужно. Остается только вручить ему Пулитцеровскую премию за честные и беспристрастные репортажи из Москвы об Украине, и будет еще один уважаемый Пулитцеровский лауреат (за честные и беспристрастные репортажи с СССР) Дюранти, который в 1932-33, когда в Украине миллионы детей умирали от организованного московской бандой убийц голодомора, так убедительно писал в «Нью-Йорк Таймс" о счастливой богатой жизни украинских крестьян, что аж США в 1933 установили с СССР дипломатические отношения.
Эта московская война на уничтожение против украинского народа началась далеко не вчера. И без настоящей правды (а не еще одного варианта лжи) - прежде всего о том, кто именно на нас напал, надеяться ни на какой успех не приходится. Ведь это не Путин на самом деле напал на нас, хотя он сегодня и первое лицо в московском преступном образовании. И это отнюдь не русский народ - ну и что, что он сегодня в очередной раз используется, как пушечное мясо.
Фальшь, или просто мало отлична от фальши ошибочная недоинформация, не имеет никакого шанса против мощных, давно отлаженных потоков московской лжи. Невозможно бороться против потоков московской фальши, тупой лжи, против профессионально продуманных многочисленных многоходовых московских сценариев обмана, на поле фальши, лжи и обмана.
Единственное, что может быть реально противопоставлено московской машине лжи - это правда. И эта правда не может не начинаться, не основываться на том, кто именно является десятки или сотни лет подлинным субъектом московской злодейской деятельности. Ведь наши ошибочные представления относительно московского источники войны, это как раз та основа, на которой зиждется успех и развитие московской пропаганды, то есть подлой московской лжи.
Когда в обществе нет понимания (и это общество далеко не только украинский народ, хотя украинский народ и прежде всего) зловещей роли этого далеко не только что возникшего московского преступного организованного образования, которое, в отличие от например немецкого фашизма, не испытало поражения, капитуляции и всего такого другого, то это и есть как раз та пока невидимая яма - пропасть на пути существования украинского народа, которую невозможно обойти, пока правда о московской банде убийц не станет фактом общественного сознания, прежде всего на украинской земле.
В результате чего именно нет точного понимания, из-за страха перед страшной, хотя и очевидной правдой, или просто в результате применения всех московских, прежде всего преступных средств, а их множество, для торможения выхода правды о московской банде убийц и ее средствах на поверхность общественного сознания, это вопрос вторичный.
Ведь сегодня, когда Россия ведет против Украины не такую уж и не объявленную войну (см. единогласный "одобрямс" на ввод российских войск на украинскую землю), очевидность смертельной ненависти того кого-то, от кого эта война исходит, к Украине, к украинскому народу и ко всему украинскому требует четкого уяснения всеми, а не каким-то подмножеством избранных.
Ложь о ненависти русского народа к украинскому народу, например, ничуть не менее опасна, чем ложь об общем происхождении украинского и русского народов. Для злодеев практически не имеет значения, каким именно конкретно из бесчисленного количества вариантов лжи будут обманутых кандидаты в их жертвы - главное, чтобы ложь удалась. Т.е. чтобы настоящая правда не была известна объектам преступлений, а тогда уже можно делать с ними что угодно: “На дурака не нужен нож, ему в три короба соврешь, і делай с ним что хош”.
И жизненно важная потребность точно знать, кто ненавидит и кого ненавидит, есть далеко не только у украинского народа. Ясность относительно действительности московской угрозы сегодня очевидна далеко не только в Украине, и даже не только в соседних с Россией странах.
И вы, кто прочитали эти несколько десятков маленьких страничек книги, вы же увидели совершенно ясно, что там, в тех сейчас всем доступных страничках, находится искренняя и ранее недоступная правда именно как раз об этих наиболее важных, первичных относительно безопасности украинского народа вещах. И что вы сделали для того, чтобы эта такая жизненно необходима правда стала известной всем?
А ничего. Вы ничего не сделали для того, чтобы эта жизненно важная правда вишла на поверхность общественного сознания.
Да, эта правда страшная. Но незнание страшной правды отнюдь не означает ее исчезновения. Ну например настоящая московская агрессия против Украины, она повсюду звучит, как огромная неожиданность, которой никто не ждал и которую якобы никак нельзя было ожидать. И ее действительно нельзя было ожидать, если щурить со всей силы глаза на те очевидные вещи, которых полным-полно повсюду вокруг нас. На ту правду, которую чтобы ее увидеть, достаточно просто раззуть глаза на сам фундамент украинского бытия и назвать простые, очевидные вещи своими настоящими правдивыми именами.
И судя по тотальной "неожиданности" московской очередной в бесконечном их ряду подлости против Украины, а именно аннексии Крыма и войны на востоке Украины, это закрывание глаз со всей силы на эти простые, очевидные и издали видные вещи, которых полно везде вокруг нас, к сожалению очень и очень имеет место.
Иначе говоря, московское нападение сегодня, это далеко не последняя досадная московская "неожиданность", которая подстерегает Украину и другие страны в ближайшем будущем - если и в дальнейшем продолжать щурить глаза на страшную правду о московской банде убийц. С "неожиданной" гибелью, само собой, и это по минимуму, полно наших родных и близких, друзей, знакомых и незнакомых, но всех таких прекрасных, замечательных людей, жить рядом с которыми было бы настоящим счастьем - как например, один из самых свежих примеров, люди с списке небесной сотни.
Ведь в этой маленькой книжечке [1] настоящая правда. И эта правда особенно существенна тем, что это еще совсем недавно никому из нормальных людей не известная правда. А усилия политических, общественных, медийных и других авторитетов, которые вносят свой вклад в московское сокрытие этой настоящей, существенной правды от людей, это не что иное, как усилия по открыванию путей для продолжения и в дальнейшем абсолютно беспрепятственной заливки украинской земли московской фальшью, обманом и прямой тупой ложью. За которими всегда шли раньше, не приходится сомневаться что пойдут вновь, новые огромные московские убийства и другие преступления.
“Ложь и зло, погляди, как их лица грубы, и всегда позади воронье и гробы”,
- точно подчеркнул величайший русский Поэт Высоцкий. И эту элементарную, базовую, фундаментальную, гениально лаконично сформулированную истину познают сейчас на собственной шкуре те украинские города, которые наиболее густо из всех залиты московским инфодерьмом.
“Если руки сложа наблюдал свысока, и в борьбу не вступил с подлецом, с палачом, значит в жизни ты был ни при чем, ни при чем”,
- продолжает дальше Поэт. Но эти слова для нас недостаточны: в нашем украинском случае, когда ты, сложа руки, открываешь широкий путь для московской лжи, ты не просто "ни при чем" - это именно как раз ты своей преступной бездеятельностью открываешь путь для преждевременных смертей огромного количества прекрасных людей, а в перспективе своих собственных детей и внуков.
Можно ли винить книжный магазин электронной книги bookland.com в том, что его руководители испугались - или чьих-то угроз с их московского офиса, или просто правды в книге [1] "Украинская политология, или Атдадим Львов Палякам", испугались аж так, что сняли с (бесплатной) продажи эту книгу, после ознакомления с ее переводом на русский язык?
Но это здесь не предмет обсуждения вообще, вина это или беда, когда люди боятся правды. Важно то, что это оцепенение и ничегонеделание, которое идет от того страха, фактически провоцирует преступления - делает из людей такую привлекательную для преступника жертву, что удержаться перед абсолютной безнаказанностью преступления преступник просто не в состоянии.
И наоборот, когда преступник в курсе, что о нем, о его преступной природе и о его преступных намерениях, вместо бояться правды, люди ее знают, то одно только это может быть достаточным для того, чтобы преступник не начинал преступных действий.
Представьте себе, что книга [1] "Украинская политология, или Атдадим Львов Палякам", на украинском и русском языках, везде известна, и все деятели, которые не являются московскими холопами, рекомендуют прочитать ее тем людям, для которых их мнение не безразлично. И попробуйте честно ответить, хотя бы самому себе, была ли бы тогда возможной аннексия Крыма? Не говоря уже о дестабилизации на востоке и другие московские преступные действия?
Правда, вот что непременно было, есть и всегда будет нужно для того, чтобы не гибли люди.
Ведь сейчас, когда эта ясность уже существует в информационном пространстве, доступном нормальным людям, см. [1], и когда на основании той ясности хорошо видно, что если даже ну совсем немного подумать, то будет ясно, что слова "напала Россия" не означают, что на Украину напал Путин. Т.е. источник войны с Украиной, это не Путин. И что это ни не российское государство, ни не русский народ. Хотя конечно нет сомнения, что все здесь названное, и еще многое другое, вольно или невольно, но принимает участие в реализации цели этой войны.
И ответ "2014" на вопрос о том, когда именно началась война против Украины, звучит ну просто до смешного тупо, при условии конечно если не прекращать думать.
Похоже люди, которые пытаются озвучить подобные ответы на эти вопросы, руководствуются представлением, будто Россия только что взялась ниоткуда. Но на самом деле и Россия с искомым в ней источником войны, и Украина с украинским народом, появились на свете далеко не вчера. И если не пытаться забывать этот фундаментальный факт, а также факты множества гигантских, крупных и индивидуальных убийств и других московских преступлений на украинской земле, то ответ на вопрос о том, когда этот источник войны из России начал войну против украинского народа, довольно очевиден - это десятки или сотни лет назад.
В свете понимания того, что это сегодня просто небольшое обострение войны, а не ее начало, те варианты ответа на вопрос о цели войны, которые можно услышать в наших (и не наших) медиа, как то "построить дугу безопасности России до Приднестровья", или там "помешать добывать сланцевый газ в Донецкой области" и тому подобные, немедленно опадают, как пожелтевшие листья.
И остаются видны толстые черные старые зловещие московские ветви. Разуем на них глаза, уважаемая громада! Это война на уничтожение украинского народа, со стороны московского преступного организованного образования, наполненного древней утробной смертельной ненавистью к украинскому народу - не только к украинскому народу, но к украинскому народу прежде всего. И огромное количество элементарных фактов вокруг украинского народа прямо указывает на это.
В книге [1] показаны далеко не все, даже из уже сегодня довольно очевидных, ранее совершенно неизвестных деталей московской преступной деятельности против украинского народа. Взять например вывоз в Москву, под предлогом административно-территориальной реформы середины 1930-х годов, всех сколько-нибудь ценных архивов. А перед тем подготовку для тех архивов, под прикрытием строительства московского метрополитена, соответствующих защищенных огромных помещений, в которых сегодня работает много москвичей.
Каждый, кто помнит процедуру выработки той или иной формы допуска к работе на режимных объектах во времена СССР в Украине, в курсе, что запрос в отношении украинца, у которого все ему известные предки родились также в Украине, направлялся в Москву. Напомним, в те времена не существовало такого понятия, как электронная форма - все документы были только в оригинальной твердой форме. Там, в Москве, два месяца рыли похищенные из Украины архивы, и тогда только приходил допуск (или недопуск).
Мешает нам видеть эту элементарную правду, основы которой изложены в книге [1], в частности то, что мы здесь в Украине до сих пор, к сожалению, практически впредь продолжаем быть погружены в московскую инфоканализационную систему, в "логике" которой нет ни малейшего места ни для элементарных фундаментальных фактов, относящихся к украинскому народу, ни для даже самых элементарных выводов из тех фактов.
Обнародование правды о московской банде убийц означает начало ее смерти. Да, звучит это жестко и пугающе, особенно учитывая опыт Карибского кризиса, учиненного московской бандой убийц только для того, чтобы прикрыть свой подлый московский зад, нагота которого вдруг стала видна для всего мира (см. подробности в книге [1]). Однако иначе быть не может, потому что ликвидация этого дьявольского, исконного, ни с чем в истории человечества не сравнимого гиперзлодейского образования и приобщение русского народа к мировой цивилизации, это такой же единственный, как один Бог и одна правда, достойный цивилизованного мира выход из нынешней ситуации. Одним из последствий которой станет настоящее, окончательное прекращение - не приостановление - нескольковековой смертельной московской войны против украинского народа, и настоящее добрососедстве украинского и русского народов.
Олександр Франчук
Литература:
1. “Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам”
Опубликована тут:
PDF: http://books.google.com.ua/books?id=F-r2AgAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing
PDF (сейчас недоступна): http://www.bookland.com/ukr/books/2422737
Русский перевод тут:
“Украинская политология или Атдадим Львов Палякам”
PDF: http://books.google.com/books/about?id=sfosAwAAQBAJ
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing
EPUB: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM/edit?usp=sharing
