Чорнобильський вибух і небезпечність свідомості
11 липня 2002 р. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ видав РОЗПОРЯДЖЕННЯ № 372-р "Про відзначення 85-річчя від дня народження В. В. Щербицького".
А десь незадовго перед тим чисто випадково мені довелося зустрітися з одним чоловіком, причетним до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, який в період активних ліквідаційних робіт займав одну з керівних посад в військових структурах навколо Чорнобиля. В процесі розмови з ветераном після того як він висловився, як це заведено, стосовно того, як ото колись було добре а тепер зле, я чемно запитав цю заслужену людину ось таке.
Зараз сотні тисяч людей (чи мільйони) мають проблеми із щитоподібною залозою. Більшості цих ускладнень зовсім не було б, якби замість пояснень що нічого такого поганого страшного не сталося і не треба надто переживати, просто дати людям інформацію (з допомогою ЗМІ), скільки крапель йоду на півсклянки молока слід крапнути і з якою періодичністю вживати. Чому це не було зроблено?
Ветеран помовчав трохи а тоді після паузи, замість пояснити, чому це не було зроблено, сказав з солдатською прямотою: "Да етіх всєх сволочєй, всєх стрєлять нада за такоє". Я не знайшов що заперечити. Тільки подумав, що запрограмованість поведінки буквально а чи не будь-кого одразу ж починає круто збоїти, як тільки хоч на мить вклинюється свідомість. Страшна, безперечно страшенна штука ота свідомість. Але повернімося до В. В. Щербицького.
Як би то там не було, що би хто не казав, однак в списку "етіх всєх сволочєй" В. В. Щербицький як тогочасний "хазяін" України по праву займає чільне перше місце, чи може не так? Кожен з учасників радісної першотравневої-1986 радіоактивної демонстрації легко на око мав можливість визначити ранг "етіх всєх" на трибуні.
Такий вчинок як не дати людям примітивну цілком ясну в досить широких колах пораду для порятунку здоров’я мільйонів людей, такий вчинок викликає природне обурене здивування, як же ж це так. Але при одній невеличкій умові. Щоб лишити забутим те, що ті, хто не допустили в потрібному обсязі дану примітивну пораду до людей, менше аніж 40 років тому прямо й безпосередньо убивали останнім з серії трьох голодоморів отих самих людей, яким зараз не дали необхідної для невтрати здоров’я інформації .
Але коли пам’ятати про ті факти прямого убивства мільйонів і мільйонів українців і що ті ж самі убивці, які убивали наш народ, не допустили щоб порада про правильну поведінку як уберегти своє здоров’я дійшла до тих, кого вони тільки що убивали, тобто до українського народу, то будь-яке здивування "неймовірною" поведінкою начисто щезає.
Більше того, натомість виникає здивування з іншого. Як ото могло випадково, само собою, без жодної участі тих, хто був раніше і залишається й тепер по вінця повним смертельної ненависті до українського народу статися Чорнобильська катастрофа. При тому, що усі без жодного винятку засоби для її організації були цілком і повністю в їх руках. Але то таке. Лишимо це питання здивованими через брак інформації стосовно цього питання.
А от інформація про величезні злочини проти українського народу є. Такого гігантського масштабу злочини, як голодомори 20-го сторіччя в Україні повністю приховати ніяк неможливо, навіть коли для цього є усі засоби без жодних меж.
Є також інформацію про практичну відсутність змін у складі керівної еліти не тільки у керівному центрі злочинного утвору в Москві, а й у передовому загоні того утвору на українській землі. І підготовка до урочистого святкування ювілею багаторічного керівника того передового загону В. В. Щербицького - свідчення цьому.
А може то шановний Володимир Васильович після катастрофи так розгубився, так розгубився, що дав указівку не давати людям інформації про захист себе і своїх дітей (найрадіоактивноуразливішої частини населення) від радіації? Така версія була б смішною, якби не такий сумний її предмет. Коли отакенна кількість крутих спеціалістів у розпорядженні першосека, то питання про наслідки того, що люди ніяк не будуть захищатися від радіації, дістає точну відповідь за лічені хвилини. Так що рішення заспокоювати народ, щоби не боявся радіоактивного йоду та інших таких речей, було цілком свідомим рішенням. Відповідальність за яке цілком і повністю лягає на "хазяіна" республіки, тобто на В. В. Щербицького.
І коли на хвильку перестати лишати забутою передісторію даного рішення, то легко побачити, що дане рішення цілком вписується в давній незмінний курс злочинного московського утвору та його передового загону в Україні на очистку української землі від українців. Розмаїття вже використаних для цього засобів просто вражаюче. Але зараз не про це.
Якщо дійсно "Такі люди, як Щербицький, намагалися робити добро для України" - за словами академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича ТРОНЬКА (http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/sem15-08.htm), то тоді слід зробити однозначний висновок, що рішення про заспокоєння людей замість інформації як рятуватися, що призвело до втрати здоров’я мільйонами людей, Володимир Васильович приймав у якомусь зазомбованому стані, при повній відсутності свідомості.
І коли правда, що пише наприклад Тарас БАТЕНКО в матеріалі "Шелест чи Щербицький: Чию модель України прагне наслідувати нинішня державна бюрократія?": "І лише однієї події вистачило, щоб зламати і підвести риску під 17-річною епохою Щербицького - вибуху Чорнобиля. Після нього Щербицький втратив рівновагу психологічно та фізично, мав психологічні зриви і носив у собі почуття провини до останнього дня. 16 лютого 1990 року, за день до своїх уродин, він застрелився.", то згубність свідомості для цілком окресленого кола осіб стає цілком і повністю без сумніву очевидною. І їх боротьба проти свідомості стає боротьбою проти страшенної для них небезпеки. Тим більше що ідеальна схема злочину полягає у тому, що його виконавцем повинен бути зовсім не той, хто його спланував і виконав кропітку підготовчу роботу, а цілком несвідомий хтось, хто чим менше усвідомлює, що діє, тим краще. Ось тут свідомість починає бути буквально кісткою поперек горла - для злочинців узагалі, для убивць українського народу зокрема. Які цілком свідомо діють свої діла, прогнозуючи далеко наперед численні варіанти розвитку подій так, щоби усі сценарії можна було так чи інакше але звести до одного і того ж самого - до продовження раніше розпочатого убивства українського народу. Для чого це убивство Москві та її передовому загону в Україні потрібно, лишається наразі тільки гадати. Але що таки воно їм для чогось дуже і дуже потрібно, сумніватися не доводиться. Ні визнавати раніше учинені гігантські злочини проти українців, ні тим більше каятися навіть гадки вони не мають.
Вперше опубліковано у форумі ukr.politics 1 січня 2003 р. під назвою "Про відзначення 85-річчя від дня народження В. В. Щербицького"
