У скіфів не розкосі очі (з рос. перекл.)

Ми з професором Шрамком на тлі розкопок Більського городища

На початку 90-х років, йдучи байдарками Ворсклою, ми, кілька сімей, днювали неподалік Більського городища. І нам пощастило на власні очі побачити археологічні розкопки на його території. Городище важко не помітити. Воно оточене навколо земляним валом, який скіфи збудували>2.5 тис років тому. Це якраз приблизно час походу Дарія, описаного Геродотом. Висота валу (в наші дні) становить 5-10 метрів.

Вал навколо городища прорізаний дорогою

Довжина валу по периметру приблизно 46 км. Схема городища розташована в місці, де земляний вал прорізаний автодорогою, і причеплена та схема була до добряче похиленої товстої металевої труби. Ми її підняли і закріпили вертикально, не знаю, чи довго простоїть. Пам'ятний знак на грубенькому бетонному стовпчику поруч був геть збитий якоюсь важкою технікою і притиснутий до землі, тримаючись лише на арматурі. Його ми також випростали.

Ми випростали схему городища і пам'ятний знак

Схема була прикріплена до добряче похиленої товстої металевої труби

Слід зауважити, що не до всіх історичних пам'яток в тих краях так недбало (?) відносились тоді. Цікаво, як тепер. 200 метрів нижче по дорозі в зразковому стані утримувався пам'ятник на честь партійних зборів, проведених в цьому районі якимсь партизанським загоном, здається Ковпака.

На обгородженій скіфами території городища тепер розташовані села на пристойній віддалі одне від одного. Розкопки вели в протилежному від ріки кінці городища мешканці літнього табору, студенти та учні з Харкова під керівництвом викладача Харківського університету професора Шрамка.

Розкопки в процесі

Вражений масштабами мало кому відомого городища, я запитав професора, куди поділася отакенна маса людей, необхідних хоча би тільки для оборони укріпвалу. У відповідь він сказав, що помітних міграцій з тих часів дотепер ні звідкись сюди, ні звідси кудись не було. І тому не треба далеко ходити, щоб побачити нащадків будівників та захисників валу. Для цього достатньо зайти до ближчого села. Змінювалися лише тільки назви держав, люди залишались ті самі.

___

У скифов не раскосые глаза

В начале 90-х годов, идя на байдарках по Ворскле, мы, несколько семей, дневали неподалеку Бельского городища. И нам повезло воочию увидеть археологические раскопки на его территории. Городище трудно не заметить. Оно окружено вокруг земляным валом, который скифы построили >2.5 тыс. лет тому назад. Это как раз примерно время похода Дария, описанного Геродотом. Высота вала (в наши дни) составляет 5-10 метров.

Длина вала по периметру примерно 46 км. Схема городища расположена в месте, где земляной вал прорезан автодорогой, и прицеплена та схема была к сильно наклоненной толстой металлической трубе. Мы ее подняли и закрепили вертикально, не знаю, долго ли простоит. Памятный знак на толстом бетонном столбике рядом был совершенно сбит какой-то тяжелой техникой и прижат к земле, держась только на арматуре. Его мы также подняли.

Следует заметить, что не ко всем историческим памятникам в тех краях так небрежно (?) относились тогда. Интересно, как теперь. 200 метров ниже по дороге в образцовом состоянии содержался памятник в честь партийного собрания, проведенного в этом районе каким партизанским отрядом, кажется Ковпака.

На огороженной скифами территории городища теперь расположены села на приличном расстоянии друг от друга. Раскопки вели в противоположном от реки конце городища жители летнего лагеря, студенты и школьники из Харькова под руководством преподавателя Харьковского университета профессора Шрамка.

Пораженный масштабами мало кому известного городища, я спросил профессора, куда делась отакенная масса людей, необходимых хотя бы только для обороны укрепвала. В ответ он сказал, что заметных миграций с тех времен до сих пор ни откуда-то сюда, ни отсюда куда-то не было. И поэтому не надо далеко ходить, чтобы увидеть потомков строителей и защитников вала. Для этого достаточно зайти в ближайшее село. Менялись лишь только названия государств, люди оставались те же.

Думка про нещирість Миколи Середи

Думка шановного kostyantyn1979 як про нещирість Миколи Середи, так і про те, що він насправді мав до українського народу зовсім не пряме відношення, разом з іншими такими речами, має на жаль досить таки вагомі підстави. Для прикладу ось фрагменти нашого з ним обміну думками в форумі ukr.politics 15 липня 2007 р. стосовно кухонь українського та російського народів:

=======: [...]
ОФ: Що ж стосовно горщиків, глеків і глечиків - і макітри з макогоном, цілком не потрібної в російській кухні, і без якої українську кухню уявити не можна, то це суттєво відмінні речі, шановний Миколо.

МС: Ви помиляєтесь. Коли небудь, якщо Вас справді серйозно цікавлять ці речі, Вам би варто було відвідати центральну Росію як турист. Росіяни, не знаючи, що Ви їм не рекомендували названі Вами об'єкти гончарства, все ж таки знали їх виробляти. До речі, макітра (укр.) = горшок (рус.) - більш-менш, ясна річ, і з регіональними відмінностями.

ОФ: Ви б хоч в якісь словники деколи заглядали, шановний Миколо Середа, перш ніж пропонувати свій гідний ідіота варіант перекладу російською українського слова "макітра" - і перекладу на українську мову російського слова "горшок".

---
ОФ: І думаю мені не треба було б цього Вам оповідати, якби Ви мали якесь більш-менш реальне відношення до українського народу.

МС: Я бачу, що Ви претендуєте на монополію визначення приналежності до українського народу.

ОФ: Я претендую на розуміння призначення макітри в українській кухні. І на елементарну логіку, згідно якої людина, яка не в курсі, для чого в українській кухні існує макітра, можливо і вивчала в якійсь спецшколі курс "український народ" - але яка сама особисто до цього народу не має жодного відношення.

---
ОФ: Аналогічні черепки з скіфського городища 2500-річної давності (Бельське городище) мені доводилось тримати в руках на його розкопках.

МС: Що там у Ваших руках, мені не видно. Скіфи, племя іранського походження, згідно з більшістю історичних свідчень, купували ювелірні вироби з золота у грецьких колоніях. Недавно відбулася світова подорож виставки з назвою "Скіфське золото". І що ж Ви думаєте, вони не могли собі дозволити купувати гончарні вироби у гончарів з населення трипільської культури?

ОФ: Коли доводиться обирати, кому вірити стосовно скіфів - провідному світовому скіфологу, яким є Шрамко Борис Андрійович, і який в особистій розмові на розкопках Бельського городища неподалік від Полтави, сказав мені, "що помітних міграцій з тих часів дотепер ні звідкись сюди, ні звідси кудись не було. І тому не треба далеко ходити, щоб побачити нащадків будівників та захисників валу. Для цього достатньо зайти до ближчого села. Змінювалися лише тільки назви держав, люди залишались ті самі",
чи якомусь московському недоуку, який підписуючись "Микола Середа", пише тут, що "макітра (укр.) = горшок (рус.)", намагаючись пропихнути московську брехню про нібито спільне походження українського та російського народів,
то хто це читає, нехай робить свій вибір сам.
---
Що ж стосовно моєї зустрічі з професором Шрамком на розкопках
Бельського городища, то короткий звіт можна прочитати на:
http://olexandr.110mb.com/txt/1999.html#84
або http://olexlviv.tripod.com/cgi-bin/numh3.cgi?thebox=84
або (з ілюстраціями) http://h.ua/story/64414/
:======= http://olexlviv.tripod.com/cgi-bin/numh3.cgi?thebox=4394

Олександр Франчук

Було: http://bilozerska.livejournal.com/475511.html
kostyantyn1979 at 2011-07-02 04:46 (UTC)
Я не вважав його "хорошою людиною" й тим більше "цвітом нації", не своєї, принаймні, - підозрюю, що ми були різної національності.

knjaz_oleh at 2011-07-02 08:26 (UTC)
чому?

kostyantyn1979 at 2011-07-02 08:52 (UTC)
Відверто? Тому що переконання він мав дуже й дуже специфічні, майже характеристичні. Жив і писав під псевдонімами, біографію мав, як засвідчили дискусії тут, вигадану - набір беллетристичних штампів, тому вона й нагадувала пригодницький роман. Є підстави гадати, що його стосунки зі спецслужбами були свого часу зовсім інакшими, ніж розповідав. Походив, очевидно, справді з Лівобережжя, але не факт, що був етнічним українцем. У полемічному запалі в нього часто проривалися певні звороти й лексеми, що недвозначно вказували на його походження з російськомовного та російськокультурного міського середовища із притаманною йому зневагою до українства. Занадто, як на українця, напирав на ідею поліетнічної України, та й боротьба з антисемітизмом була для нього понад усе, що може свідчити про його власну неукраїнськість.
Відстоював ті свої патологічні переконання теж надто специфічно, без поваги до співбесідника - як наслідок, усі ми відповіли теж різко, а тепер виправдовуємося й вибачаємося, бо до цього нас спонукають культурні стереотипи - виховання, якщо простіше. Унаслідок сумної події більшість просто соромиться сказати, що насправді почували до пана Миколи.