Ознака цивілізованості (з рос. перекладом)

(рос. переклад нижче)

У всьму світі (цивілізованому) не прийнято не любити свій народ. Любов до свого народу - це перша ознака цивілізованості. Це нормально і кожному зрозуміло. І всюди однозначно - і перш за все - у всіх народів це означає безумовну підтримку мови рідного народу.

А яке відношення панує серед нормальних людей до осіб, які не люблять рідної землі, рідного народу, тобто народу, який їх породив? Правильно, як до звичайних покидьків. Поскільки немає нічого більш корисного, ніж як називати речі своїми іменами, то спробуємо визначити, що ж це таке. Хоч приємність і невелика.

Визначення покидька: Покидьок - це суб'єкт, що ставить рідне, те, що його породило, нижче чужого, нав'язаного з допомогою насильства та підлого обману. Таким чином покидьок покидає своє рідне і змушений всіма силами постійно показувати свою відданість чужому шляхом обпльовування всього рідного (сіндром обрусєвшєго інородца). Ця демонстрація прєданності мусить тривати до кінця життя, після завершення якого покидьок, як правило, звинувачується своїми хазяями в усіх гріхах і на нього вішаються всі собаки.

Для виправдання свого негідного животіння покидьок в його процесі постійно бреше сам собі та своїм близьким, в результаті чого кожен покидьок швидко втрачає здатність відрізняти правду від брехні, через що покидьки є добре керованими (з допомогою, наприклад, невеличкого страхання).

Процес перетворення нормальної людини з почуттям власної людської гідності в покидька добре відпрацьований багаторічною практикою. В ньому активну роль відіграють інші покидьки. Скажімо, коли кандидат в покидьки пробує скористатись рідною мовою на своїй рідній землі свого рідного народу, то хтось з хазяїв, або повноцінних покидьків прикрикує на нього - і успішний кандидат в покидьки слухняно виконує хазяйську волю, припиняючи робити це бєзабразіє. Той факт, що кандидат в покидьки не помічає приниження власної гідності при цьому, означає ріст покидьковості кандидата в покидьки, і наближення моменту визнання його іншими покидьками за члена своєї зграї.

Першою ознакою нелюбові до рідного народу є нелюбов до мови рідного народу. Вона повинна демонструватися. Сутність повинна являтись. В Інтернеті така демонстрація полягає перш за все в свідомому перекрученні українських букв. Справжній покидьок добре знає, як поставити нормальне кодування і скільки хвилин на це треба витратити, але спеціально не робить цього, і це служить ніби міжпокидьковим опізнавальним знаком [вже пройдений етап - стаття вперше опублікована в жовтні 1999].

Зайво казати, що розмови про людську гідність з покидьком не мають жодного сенсу. Ця річ для ньго - це застарілий сільський атрибут, не одобрюваний хазяями та іншими покидьками.

Олександр Франчук

_______
Признак цивилизованности

Во всем мире (цивилизованном) не принято не любить свой ​​народ. Любовь к своему народу - это первый признак цивилизованности. Это нормально и понятно. И везде однозначно - и прежде всего - у всех народов это означает безусловную поддержку языка родного народа.

А какое отношение царит среди нормальных людей к лицам, которые не любят родной земли, родного народа, то есть народа, который их породил? Правильно, как к обычным отбросам. Поскольку нет ничего более полезного, чем как называть вещи своими именами, то попробуем определить, что же это такое. Хотя удовольствие и небольшое.

Определение отброса: Отброс - это субъект, ставящий родное, то, что его породило, ниже чужого, навязанного с помощью насилия и подлого обмана. Таким образом отброс покидает свое родное и вынужден всеми силами постоянно показывать свою преданность чужому путем оплевывания всего родного (синдром обрусевшего инородцы). Эта демонстрация преданности должна продолжаться до конца жизни, после завершения которого отброс, как правило, обвиняется своими хозяевами во всех грехах и на него вешаются все собаки.

Для оправдания своего недостойного прозябания отброс в его процессе постоянно врет сам себе и своим близким, в результате чего каждый отброс быстро теряет способность отличать правду от лжи, через что отбросы являются хорошо управляемыми (с помощью, например, небольшого устрашения).

Процесс превращения нормального человека с чувством собственного достоинства в отброса хорошо отработан многолетней практикой. В нем активную роль играют другие отбросы. Скажем, когда кандидат в отбросы пробует воспользоваться родным языком на своей родной земле своего родного народа, то кто-то из хозяев, или полноценных отбросов крикнет на него - и успешный кандидат в отбросы послушно выполняет хозяйскую волю, прекращая делать это "безабразие". Тот факт, что кандидат в отбросы не замечает унижения собственного достоинства при этом, означает рост отбросости кандидата в отбросы и приближение момента признания его другими отбросами за члена своей стаи.

Первым признаком нелюбви к родному народу есть нелюбовь к языку родного народа. Она должна демонстрироваться. Сущность должна являться. В Интернете такая демонстрация заключается прежде всего в сознательном искажении украинских букв. Настоящий отброс хорошо знает как поставить нормальное кодирование и сколько минут на это надо потратить, но специально не делает этого и это служит как бы межотбросным опознавательным знаком [уже пройденный этап - статья впервые опубликована в октябре 1999].

Излишне говорить что разговоры о человеческом достоинстве с отбросом не имеют никакого смысла. Эта вещь для него - это устаревший сельский атрибут, не одобряемый хозяевами и другими отбросами.

Олександр Франчук