Степан Бандера про Меркель, Путина і “Новоросію”
Вступ
Просто вражаюче влучні, перевірте самі, висновки - написані в обставинах середини 50-х років 20-го сторіччя, коли Меркель і Путин ще пішки під стіл ходили, а які ж напрочуд точні для нашого сьогодення середини 10-х років 21-го сторіччя, коли ці тоді ще маленькі діточки повиростали і зайняли свої теперішні місця в тих самих спільнотах, про які висловлював свої геніально точні міркування Степан Бандера.
І це не пророцтво - просто правда про незмінні протягом десятків, чи сотень років правила поведінки московської банди убивць та реакцію на них в провідних европейських країнах. Разючість нетлінності цієї правди, в усіх її деталях, можна порівняти хіба що з безмежністю ненависті московської банди убивць до Степана Бандери, який оприлюднив цю ясно йому видну правду "логіки" московської поведінки. Що нам, до речі, дає розуміння головної причини величезного смертельного московського страху перед Бандерою.
Адже головна ознака правди, як відомо, полягає в тому, що правда з плином часу не міняється - на відміну від наприклад швидкозмінних, сьогодні одних, а завтра вже вивернутих навиворіт на потребу злоби дня потоків брехні в московській інфоканалізації.
Значимість усіма способами приховуваної московською бандою убивць правди справжніх правил її поведінки, виявленої Степаном Бандерою, така велика і стабільна, що сьогодні її курс не в змозі підкорегувати навіть здавалося б досить таки значні факти відмінності нашого часу від реалій 50-х років 20-го сторіччя. Як скажімо той факт, що московська банда убивць викинула на смітник уже їй непотрібне лахміття комуністичної фразеології і досі не знайшла рівноцінно пригожих лахів, хоч гарячкові метання в їх пошуках і не припиняються, для прикриття своєї диявольськи злочинної природи. Чи що в 50-ті роки 20-го сторіччя московська банда убивць не мала таких можливостей підкупу европейських політиків, як це має місце сьогодні.
Наприклад є така інформація, що 30% акцій Газпрому належать Німеччині, і це нібито дає для Меркель аргументацію пасувати перед вимогами Москви й обирати з-поміж цін і цінностей ціни - за визначенням, яке сьогодні побутує в новітньому европейському фольклорі. Тобто іншими словами кажучи, нехай краще московські убивці скільки завгодно убивають українських дітей, аніж у нас, в Німеччині, трохи піднімуться ціни.
Але коли шановна Ангела Меркель, разом з іншими московськими сателітами в Европі, постійно, місяць за місяцем московської агресії проти України, говорить, всупереч самим основам людської моралі, що б там не сталося, що питання про скільки-небудь серйозні санкції проти Москви зараз, тепер, не актуальне, користуючись при цьому московською термінологією щодо реалій московської агресії проти України, то виникають деякі питання, наприклад невже причина такої ницої поведінки, всупереч усім цінностям людської моралі, тільки в одній зажерливості?
Але давайте подивимось відповіді Степана Бандери на ці украй злободенні питання - як вони сьогодні, через майже 60 років після опублікування, мають зразково ґрунтовний і прикладний вигляд, у порівнянні, скажімо, із спорадичними політологічними міркуваннями теперішніх, порівняйте самі, і наших, і західних політиків.
Всі наведені нижче цитати, походження яких не вказане, взяті із статті Степана Бандери “Питання атомової війни і визвольна революція”, вперше опублікованої в журналі “Визвольний Шлях”, Лондон, Великобританія, з липня 1957, по лютий 1958 р. З цією статтею можна ознайомитись в [1].
Про страх Меркель перед погрозами московської банди убивць
/* Якщо добре застановитися над тим, яким страшним ворогом для всіх волелюбних народів є московський імперіалізм та скільки треба змобілізувати сил і скласти жертв, щоб його побороти, тоді яскраво видно ціле безумство всіх малодушних концепцій тих політиків, які шукають способів викрутитися від своєї частки в тій боротьбі, щоб інші народи самі, без них, перенесли ввесь тягар і жертви протимосковського змагання. До таких концепцій, як ми вже згадували, треба зарахувати трактування протимосковської боротьби тільки в плані забезпечення Заходу від московської агресивної війни, себто — обмежену прихильність, яка кінчається там, де починається риск конфлікту з Москвою. */
/* Підтримуючи визвольну боротьбу поневолених Москвою народів усіма засобами, західні держави можуть звільнитися від московської загрози значно меншою ціною, ніж їм треба буде скласти її тоді, коли сама Москва накине їм вибір: війна або капітуляція. А підтримка від Заходу може бути вповні успішною тільки тоді, коли вона буде наслідком твердого рішення довести до перемоги визвольної справи і до розгромлення московізму всіма можливими засобами. Риск війни і московські погрози не можуть спиняти активної допомоги визвольній боротьбі поневолених народів. Якщо московський імперіалізм ставить перед західними державами неухильну перспективу збройного зудару, то краще для Заходу прийняти боротьбу у вигіднішій для нього ситуації, коли московська банда зайнята ще другим, внутрішнім фронтом, ніж ждати пасивно, поки Москва сама вибере найдогідніші для неї час і обставини, щоб розправитися з Заходом. */
/* Керуючись бажанням уникнути війни, деякі західні кола дивляться на визвольну боротьбу поневолених Москвою народів тільки як на фактор, що зв'язує московській банді руки та спиняє їх від розпалення великої війни. */
/* Страх перед війною з Москвою та бажання уникнути її за всяку ціну — це той фактор, що увесь час паралізує західну політику супроти московського імперіалізму, відбирає їй ініціативу й рішучість у всіх вузлових справах сучасного міжнародного укладу. З цієї причини лишаються невикористаними різні можливості співдії між протимосковською визвольною боротьбою поневолених народів і західніми державами в їхніх намаганнях стримати дальшу експансію московського імперіялізму. Співдія зовнішніх протимосковських сил і акцій із силами внутрішніми, діючими на теренах Москви і її сателітів, при відповідній напрузі привела б до розгрому московізму, себто — до ліквідації неволі для одних, а для других — постійної загрози. Тому спільна боротьба поневолених Москвою народів і ще вільних, але вже загрожених московською аґресією держав є однаково необхідною як для одних, так і для других. Відхилятися від неї, покладаючись на те, що ввесь її тягар винесе другий партнер спільної долі — шкідливо й невідповідально не тільки супроти спільної справи, але теж і супроти власної долі. */
Про “новизну” гібридної московської агресії
/* Щоб не спровокувати тотально-воєнної реакції Заходу, Москва, правдоподібно, в розпалюванні воєнних конфліктів буде застосовувати тактику прикривання й зменшування їх засягу та гостроти. Така тактика відповідає стратегії ступневої імперіалістичної експансії Москви. У її застосуванні вона має багато можливостей. Типічний зразок такої тактики полягає в тому, що Москва офіціально не ангажується у війну, нею спровоковану, а тільки веде її посередньо, руками своїх сателітів чи т. зв. “добровільцями”. А безпосередня, одверта участь Москви у війні може бути маскована ніби-то “гуманними” мотивами збройної інтервенції. /*
/* Загально можна передбачити, що майбутні війни будуть відзначатися великою, рухливістю, уривчастістю і незвичайною глибиною фронтових смуг, а тактика буде більш зближена до тактики партизанської, ніж до позиційної війни. */
/* Нові війни, які стоятимуть під знаком термоядерної зброї, хоча б тільки під її загрозою, не можуть мати фронтових ліній старого типу. Вони будуть відзначатися вривчастими й дуже рухомими, але зате надзвичайно глибокими фронтами. Межа між фронтовою і запільною зонами буде часто затерта, тільки на далеких віддалях, у глибину, будуть помітні ріжниці між ними. Це стосується до групування військових сил і самих бойових операцій. */
/* Кожний прояв страху від війни на Заході буде ще більше скріпляти московську агресивну політику застрашування війною. Але, правдоподібно, на тому не закінчиться. В московській банді можуть, усупереч власним твердженням і західній опінії, уважати, що війна в сучасній ситуації формою і розмірами не мусить перетворитися в атомову світову війну, а утримана в певних межах буде далі успішним засобом їхньої експансії. Прийнявши таку засаду, Москва може знову розпочати серію обмежених конфліктів, щоб ними проламлювати опір там, де інші засоби не дають успіху та ступнево поширювати своє панування над іншими народами. */
/* ...в московській банді сподіваються, що провоковані ними обмежені війни і такі ж агресивні наміри не викличуть крайньої реакції Заходу та дадуть їм можливість поширювати свою експансію без особливого риску. Крайня реакція Заходу на московську агресивність залежатиме першою мірою від території, розмірів і характеру воєнного конфлікту, себто від тих факторів, що їх в московській банді можуть регулювати самі, як агресори. Якщо б вони пішли війною прямо на котрусь із західних держав на її власній території або почали воювати важкою ракетно-термоядерною зброєю, тоді західній блок був би примушений до атомової оборонно-відплатної війни. Але вони, мабуть, не рахуються з такою реакцією Заходу в ситуації, коли розпочнуть периферійні війни, обмежені вживанням звичайної зброї, в яких західні держави оборонятимуть свої інтереси й позиції теж в обмеженому розмірі, бо вони не будуть мати для них першорядного життєвого значення. Москва сподівається, що в таких випадках Захід, так як і попередньо, не буде поширювати розмірів і гостроти конфлікту та не вживатиме зброї масового нищення. */
Про перспективу застосування Москвою атомної зброї проти України
/* Коли не буде певних сподівань на успіх мілітарної агресії, Москва поступатиме обережніше, щоб у час невдачі легко відступити і погасити конфлікт. Тож чекати на кінцевий вислід обмеженої війни і сподіватися, що він принесе користь для національно-визвольних змагань, було б необґрунтованим самообманом. */
/* Коли ж Москва накине війну Заходові, але залишить можливість вести її в обмежених розмірах та закінчити корисним для неї компромісом, то Захід, правдоподібно, буде далі поступатися та йти шляхом, який веде в сліпий кут. Правда, кожна війна створює іншу, ніж у мирних обставинах ситуацію, а її розвиток не проходить під контролем тільки одного воюючого табору. Розпочата війна може в короткому часі вчинити на Заході глибокий моральний і політичний перелом, який, у свою чергу, може скерувати воєнну політику західних держав у корисному для цілого протимосковського фронту напрямі, в тому і для визвольних змагань поневолених Москвою народів. Така зміна є можлива, але вона не є настільки певна, щоб можна вже тепер на неї покладатися. */
/* Якщо б Москва здобула абсолютну перевагу у ракетно-термоядерній зброї, тоді пропав би гальмуючий вплив рівноваги і небезпеки її застосування у війні зросли б дуже сильно. Найновіший розвиток атомової воєнної техніки розбиває оманну орієнтацію західних держав на незмінну перевагу в модерній техніці, яка, ніби, запевняє їм безпеку. Коли Заходові не вдасться відзискати тієї переваги і те, що мало бути захисним щитом, обернеться в найбільшу загрозу, тоді в політичному і в стратегічному думанні західніх народів може наступити здоровий перелім, який приведе до власної оцінки всіх факторів, зокрема в підсовєтському обширі. */
/* Зброя далекосяжного масового нищення може бути застосована тільки проти цілком ворожих територій. Така небезпека може стати актуальною тоді, коли визвольна революція переможе на певному більшому просторі та очистить його від ворожих, московських сил і перетвориться у визвольну війну. Наступаючи на визволену вже країну новою зовнішньою агресією, Москва може заатакувати її всіма засобами, якими диспонуватиме. Але це вже питання оборонної війни самостійної держави, а не революційної боротьби. */
Це значить, з огляду на повну відповідність дійсності усіх решту міркувань Степана Бандери, що сьогодні, коли перед московською бандою убивць постає ясна перспектива повного очищення української землі від московської банди убивць, у тому числі від суттєвої присутності московських холуїв, холопів і посіпак в українських державних структурах, можна не сумніватися в тому, що московська банда убивць розглядає, чи вже розглянула і запланувала можливість застосування ядерної зброї проти України.
Про сподівання України на допомогу Заходу
/* Коли наші народи самі мають нести весь тягар протимосковської боротьби, коли наша визвольна боротьба мусить розраховувати тільки на власні сили, тоді словесні симпатії західних держав, пасивних спостерігачів, не матимуть більшого впливу на розвиток ситуації. Очевидно, що й симпатій не треба нехтувати, але їм не можна надавати перебільшеного значення. Зовнішня державницька акція мусить бути спрямована насамперед до того, щоб для визвольних змагань здобути справжніх союзників для спільної боротьби. Цього не можна досягти фальшивим зображуванням справи, бо наслідком такого поступу є тільки взаємне розчарування. Революційні сили лишаються обманеними, якщо вони розраховують на поважну поміч чужих держав, якої забракне саме у найважливіший, критичний момент. */
/* Державницькі сили повинні цілком викинути з концепції своєї зовнішньополітичної роботи тезу, що революційна протимосковська боротьба охоронить західні держави від війни з Москвою. Це не є завдання визвольної боротьби поневолених Москвою народів, тим більш, якщо воєнна ситуація може створити більш пригожі умови для її широкого розгорнення. Наша зовнішня акція має натомість розбуджувати серед усіх вільних народів усвідомлення московської загрози. Вона має вказувати на те, що всі вільні держави стануть жертвами московської воєнної агресії, якщо пасивно будуть ставитися до постійного зростання сили і щораз більшої експансивності московського імперіалізму. */
Про наслідки для народів у випадку капітуляції перед московською бандою убивць
/* Якщо котрийсь народ піддається сугестії і тискові московського застрашування та стає на шлях все дальших поступок і капітуляції, то це приводить його, без бою і спротиву, в московські тенета, в яких його жде гірша загибіль, ніж у кратерах атомових бомб. */
/* Щоб легко і просто на власні очі побачити типові для України реальні пропорції кількості загиблих українців, в війнах і московських голодоморних убивствах, нема потреби робити якихось надто складних історичних досліджень і пошуків. В деяких селах в Україні вже почали предметно рахувати, скільки ж в них людей конкретно загинуло.
В селі Капустинці на Київщині, наприклад, до двох раніше встановлених пам’ятників – загиблим в громадянській війні (16 чоловік), і в другій світовій (145 чоловік), нещодавно додали третій пам’ятник – убитим голодомором 1932-34 (1120 чоловіків, жінок, дітей). Два роки тому (в 2006) ці три пам’ятники показували по ТБ. Пам’ятники поіменні, на кожному з них конкретно наведені імена усіх загиблих.
Ще одним наочним прикладом є порівняння кількості жертв Голодомору 1946-47, протягом менше ніж один рік, жертвами якого були тільки українці, головним чином українські діти, учиненого московськими убивцями на всій території України там, де не було збройного опору, а це принаймні півтора мільйона українців – з кількістю жертв (протягом майже десяти років, включно 1946-47, з усіх сторін), на всіх територіях, де був збройний опір московським убивцям з боку УПА, а це щось біля 180 тисяч, у тому числі помітна кількість московських посіпак різного ґатунку. */ [2]
/* ...якщо без опору віддати московської банді убивць контроль над українською землею, то не доводиться сумніватися, що кількість убитих на ній московськими убивцями буде на порядок (у десять разів) більша, ніж у випадку найбільш запеклої війни - збройного опору українського народу в разі прямого московського нападу на Україну. І убитими, якщо здатися без опору, будуть насамперед українські діти - і то чим менші діти, тим більше напевно вони будуть московськими убивцями вбиті. */ [2]
Література
1. Степан Бандера, Питання атомової війни і визвольна революція, в кн. Степан Бандера, ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (збірник вибраних праць) https://docs.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alOTlhZTFkMDQtMWFmYi00YjI1LWFkOGMtZmUzZGUyZjRlNzRj
2. Кілька слів про статтю Анатоля Лівена з лондонської The Times, в кн. Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing
Російський переклад:
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing
EPUB: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM/edit?usp=sharing
___
Степан Бандера о Меркель, Путине и "Новороссии"
Введение
Просто поразительно точные, проверьте сами, выводы - установленные в обстоятельствах середины 50-х годов 20-го столетия, когда Меркель и Путин еще пешком под стол ходили, а какие же удивительно точные для нашего времени середины 10-х годов 21-го столетия, когда эти тогда еще маленькие детишки выросли и заняли свои нынешние места в тех же сообществах, о которых высказывал свои гениально точные рассуждения Степан Бандера.
И это не пророчество - просто правда о неизменных в течение десятков или сотен лет правилах поведения московской банды убийц и реакцию на них в ведущих европейских странах. Поразительность нетленности этой правды, во всех ее деталях, можно сравнить разве что с безграничностью ненависти московской банды убийц к Степану Бандере, который обнародовал эту ясно ему видную правду "логики" московской поведения. Что нам, кстати, дает понимание главной причины огромного смертельного московского страха перед Бандерой.
Ведь главный признак правды, как известно, заключается в том, что правда с течением времени не меняется - в отличие от например быстроменяющихся, сегодня одних, а завтра уже вывернутых наизнанку на потребность злобы дня потоков лжи в московской инфоканализации.
Значимость всеми способами скрываемой московской бандой убийц правды настоящих правил ее поведения, выявленной Степаном Бандерой, такая большая и стабильная, что сегодня ее курс не в состоянии подкорректировать даже казалось бы довольно значительные факты отличия нашего времени от реалий 50-х годов 20-го столетия . Как скажем тот факт, что московская банда убийц выбросила на помойку уже ей ненужное старье коммунистической фразеологии и до сих пор не нашла равноценно благовидного тряпья, хотя лихорадочные метания в его поисках и не прекращаются, для прикрытия своей дьявольски преступной природы. Или что в 50-е годы 20-го столетия московская банда убийц не имела таких возможностей подкупа европейских политиков, как это имеет место сегодня.
Например есть такая информация, что 30% акций Газпрома принадлежат Германии, и это якобы дает для Меркель аргументацию пасовать перед требованиями Москвы и выбирать среди цен и ценностей цены - по определению, которое сегодня бытует в новейшем европейском фольклоре. Т.е. другими словами говоря, пусть лучше московские убийцы сколько угодно убивают украинских детей, чем у нас, в Германии, немного поднимутся цены.
Но когда уважаемая Ангела Меркель, вместе с другими московскими сателлитами в Европе, постоянно, месяц за месяцем московской агрессии против Украины, говорит, вопреки самим основам человеческой морали, что бы там не произошло, что вопрос о сколько-нибудь серьезных санкциях против Москвы сейчас, теперь, не актуален, пользуясь при этом московской терминологией относительно реалий московской агрессии против Украины, то возникают некоторые вопросы, например неужели причина такого низменного поведения, вопреки всем ценностям человеческой морали, только в одной алчности?
Но давайте посмотрим ответы Степана Бандеры на эти крайне злободневные вопросы - как они сегодня, спустя почти 60 лет после опубликования, имеют образцово основательный и прикладной вид, по сравнению, скажем, из спорадическими политологическими соображениями нынешних, сравните сами, и наших, и западных политиков.
Все приведенные ниже цитаты, происхождение которых не указано, взяты из статьи Степана Бандеры "Вопросы атомной войны и освободительная революция", впервые опубликованной в журнале “Визвольний Шлях”, Лондон, Великобритания, с июля 1957, по февраль 1958 г. С этой статьей можно ознакомиться в [1].
О страхе Меркель перед угрозами московской банды убийц
/* Если хорошо задуматься над тем, каким страшным врагом для всех свободолюбивых народов является московский империализм и сколько надо мобилизовать сил и сложить жертв, чтобы его побороть, тогда ярко видно целое безумие всех малодушных концепций тех политиков, которые ищут способы выкрутиться от своей доли в той борьбе, чтобы другие народы сами, без них, перенесли весь груз и жертвы противомосковского соревнования. К таким концепциям, как мы уже упоминали, следует отнести трактовку противомосковской борьбы только в плане обеспечения Запада от московской агрессивной войны, то есть - ограниченную привязанность, которая кончается там, где начинается риск конфликта с Москвой. */
/* Поддерживая освободительную борьбу порабощенных Москвой народов всеми средствами, западные государства могут освободиться от московской угрозы значительно меньшей ценой, чем им предстоит сложить ее тогда, когда сама Москва накинет им выбор: война или капитуляция. А поддержка от Запада может быть полностью успешной только тогда, когда она будет следствием твердого решения довести до победы освободительного дела и в разгром московизма всеми возможными средствами. Риск войны и московские угрозы не могут останавливать активной помощи освободительной борьбе порабощенных народов. Если московский империализм ставит перед западными государствами неуклонную перспективу вооруженного удара, тем лучше для Запада принять борьбу в более выгодной для него ситуации, когда московская банда занята еще другим, внутренним фронтом, чем ждать пассивно, пока Москва сама выберет наивигоднейшее для нее время и обстоятельства, чтобы расправиться с Западом. */
/* Желая избежать войны, некоторые западные круги смотрят на освободительную борьбу порабощенных Москвой народов только как на фактор, связывающий московской банде руки и останавливает их от разжигания войны. */
/* Страх перед войной с Москвой и желание избежать ее любой ценой - это тот фактор, что все время парализует западную политику против московского империализма, отбирает ей инициативу и решительность во всех узловых делах современного международного уклада. По этой причине остаются неиспользованными различные возможности совместных между противомосковской освободительной борьбой порабощенных народов и западными государствами в их попытках сдержать дальнейшую экспансию московского империализма. Совместные действия внешних противомосковских сил и акций с силами внутренними, действующими на территории Москвы и ее сателлитов, при соответствующем напряжении привела бы к разгрому московизма, то есть - к ликвидации неволи для одних, а для других - постоянной угрозы. Поэтому совместная борьба порабощенных Москвой народов и еще свободных, но уже осаждаемых московской агрессией государств одинаково необходима как для одних, так и для других. Отклоняться от нее, полагаясь на то, что весь ее груз вынесет второй партнер общей судьбы - вредно и безответственно не только против общего дела, но также против собственной судьбы. */
О "новизне" гибридной московской агрессии
/* Чтобы не спровоцировать тотальной военной реакции Запада, Москва, вероятно, в разжигании военных конфликтов будет применять тактику прикрытия и уменьшения их величини и остроты. Такая тактика соответствует стратегии ступенчатой империалистической экспансии Москвы. В ее применении она имеет много возможностей. Типичный образец такой тактики состоит в том, что Москва официально не задействуется в войну, ею спровоцированную, а только ведет ее посредственно, руками своих сателлитов или т. н. "добровольцами". А непосредственное, открытое участие Москвы в войне может быть маскируемо якобы "гуманными" мотивами вооруженной интервенции. /*
/* В общих чертах можно предположить, что будущие войны будут отмечаться большой подвижностью, отрывочностью и необыкновенной глубиной фронтовых полос, а тактика будет более сближена к тактике партизанской, чем к позиционной войне. */
/* Новые войны, которые будут стоять под знаком термоядерного оружия, хотя бы только под его угрозой, не могут иметь фронтовых линий старого типа. Они будут отмечаться отрывистыми и очень подвижными, но зато чрезвычайно глубокими фронтами. Граница между фронтовой и тыловой зонами будет часто затертая, только на дальних расстояниях, в глубину, будет заметна разница между ними. Это относится к группированию военных сил и самих боевых операций. */
/* Каждое проявление страха от войны на Западе будет еще больше скреплять московскую агрессивную политику устрашения войной. Но, вероятно, на этом не закончится. В московской банде могут, вопреки собственным утверждениям и западному общественному мнению, считать, что война в современной ситуации по форме и размерам не должна превратиться в атомную мировую войну, а удержанная в определенных пределах будет дальше успешным средством их экспансии. Приняв такой принцип, Москва может снова начать серию ограниченных конфликтов, чтобы ими ломать сопротивление там, где другие средства не дают успеха и ступенчато распространять свое господство над другими народами. */
/* ... В московской банде надеются, что провоцируемые ими ограниченные войны и такие же агрессивные намерения не вызовут крайней реакции Запада и дадут им возможность распространять свою экспансию без особого риска. Крайняя реакция Запада на московскую агрессивность будет зависеть в первой степени от территории, размеров и характера военного конфликта, то есть от тех факторов, которые в московской банде могут регулировать сами, как агрессоры. Если бы они пошли войной прямо на какое-то из западных государств на его собственной территории или начали воевать тяжелым ракетно-термоядерным оружием, тогда западний блок был бы принужден к атомной оборонно-возмездной войне. Но они, видимо, не считаются с такой реакцией Запада в ситуации, когда начнут периферийные войны, ограниченные употреблением обычного оружия, в которых западные державы будут оборонять свои интересы и позиции тоже в ограниченном размере, потому что они не будут иметь для них первостепенного жизненного значения. Москва надеется, что в таких случаях Запад, как и ранее, не будет расширять размеров и остроты конфликта и не будет применять оружия массового уничтожения. */
О перспективе применения Москвой атомного оружия против Украины
/* Если не будет определенных надежд на успех милитарной агрессии, Москва будет поступать осторожнее, чтобы в час неудачи легко отступить и погасить конфликт. Поэтому ждать на конечный исход ограниченной войны и надеяться, что он принесет пользу для национально-освободительной борьбы, было бы необоснованным самообманом. */
/* Когда же Москва навяжет войну Западу, но оставит возможность вести ее в ограниченных размерах и закончить полезным для нее компромиссом, то Запад, вероятно, будет дальше уступать и идти путем, который ведет в слепой угол. Правда, каждая война создает другую, чем в мирных обстоятельствах ситуацию, а ее развитие не проходит под контролем только одного воюющего лагеря. Начавшаяся война может в короткое время совершить на Западе глубокий моральный и политический перелом, который, в свою очередь, может направить военную политику западных держав в полезном для целого противомосковского фронта направлении, в том числе и для освободительной борьбы порабощенных Москвой народов. Такое изменение возможно, но оно не настолько определенное, чтобы можно уже сейчас на него полагаться. */
/* Если бы Москва получила абсолютное преимущество в ракетно-термоядерном оружии, тогда пропало бы тормозящее влияние равновесия и опасности его применения в войне возросли бы очень сильно. Новейшее развитие атомной военной техники разбивает обманчивую ориентацию западных государств на неизменное преимущество в модерной технике, которая, вроде, заверяет им безопасность. Когда Западу не удастся возвратить того преимущества и то, что должно было быть защитным щитом, обернется в наибольшую угрозу, тогда в политическом и в стратегическом думании западных народов может наступить здоровый перелом, который приведет к настоящей оценке всех факторов, в частности в подсоветском пространстве. */
/* Оружие далеко достигающего массового уничтожения может быть применено только против вполне вражеских территорий. Такая опасность может стать актуальной тогда, когда освободительная революция победит на определенном большем пространстве и очистит его от вражеских, московских сил и превратится в освободительную войну. Наступая на освобожденную уже страну новой внешней агрессией, Москва может атаковать ее всеми средствами, которыми будет располагать. Но это уже вопрос оборонительной войны самостоятельного государства, а не революционной борьбы. */
Это значит, учитывая полное соответствие действительности всех остальных соображений Степана Бандеры, что сегодня, когда перед московской бандой убийц возникает ясная перспектива полного очищения украинской земли от нее, в том числе от существенного присутствия московских холуев, холопов и прихвостней в украинских государственных структурах, можно не сомневаться в том, что московская банда убийц рассматривает, или уже рассмотрела и запланировала возможность применения ядерного оружия против Украины.
О надеждах Украины на помощь Запада
/* Когда наши народы сами должны нести всю тяжесть противомосковской борьбы, когда наша освободительная борьба должна рассчитывать только на собственные силы, тогда словесные симпатии западных государств, пассивных наблюдателей, не будут иметь большего влияния на развитие ситуации. Очевидно, что и симпатиями не надо пренебрегать, но им нельзя придавать преувеличенного значения. Внешняя государственная акция должна быть направлена прежде всего к тому, чтобы для освободительной борьбы получить настоящих союзников для совместной борьбы. Этого нельзя достичь фальшивым показыванием дел, потому что следствием такого развития является только взаимное разочарование. Революционные силы остаются в заблуждении, если они рассчитывают на солидную помощь чужих государств, которой не хватит именно в самый важный, критический момент. */
/* Государственнические силы должны полностью выбросить из концепции своей внешнеполитической работы тезис, что революционная противомосковская борьба предохранит западные державы от войны с Москвой. Это не задача освободительной борьбы порабощенных Москвой народов, тем более, если военная ситуация может создать более пригожие условия для ее широкой развернутости. Наша внешняя акция должна взамен будить среди всех свободных народов осознание московской угрозы. Она может указывать на то, что все свободные государства станут жертвами московской военной агрессии, если пассивно будут относиться к постоянному росту силы и все большей экспансивности московского империализма. */
О последствиях для народов в случае капитуляции перед московской бандой убийц
/* Если какой-то народ подвергается суггестии и давлению московского устрашения и становится на путь все дальнейших уступок и капитуляции, то это приводит его без боя и сопротивления, в московские сети, в которых его ждет худшая погибель, чем в кратерах атомных бомб. */
/* Чтобы легко и просто воочию увидеть типичные для Украины реальные пропорции количества погибших украинцев, в войнах и московских голодоморных убийствах, нет необходимости делать какие-то очень сложные исторические исследования и поиски. В некоторых селах в Украине уже начали предметно считать, сколько же в них людей конкретно погибло.
В селе Капустинцы на Киевщине, например, к двум ранее установленным памятникам — погибшим в гражданской войне (16 человек), и во второй мировой (145 человек), недавно добавили третий памятник – убитым голодомором 1932-34 (1120 мужчин, женщин, детей). Два года назад эти три памятника показывали по ТВ. Памятники поименные, на каждом из них конкретно приведены имена всех погибших.
Еще одним наглядным примером является сравнение количества жертв Голодомора 1946-47, в течение менее одного года, жертвами которого были только украинцы, главным образом украинские дети, совершенного московскими убийцами на всей территории Украины там, где не было вооруженного сопротивления, а это по крайней мере полтора миллиона украинцев — с количеством жертв (в течение почти десяти лет, включая 1946-47, со всех сторон), на всех территориях, где был вооруженное сопротивление московскому убийцам со стороны УПА, а это что-то около 180 тысяч, в том числе заметное количество московских прихвостней разного сорта. */ [2]
/* ...если без сопротивления отдать московской банде убийц контроль над украинской землей, то не приходится сомневаться, что количество убитых на ней московскими убийцами будет на порядок (в десять раз) больше, чем в случае самой ожесточенной войны — вооруженного сопротивления украинского народа в случае прямого московского нападения на Украину. И убитыми, если сдаться без сопротивления, будут прежде всего украинские дети — и то чем меньшие дети, тем более наверняка они будут московскими убийцами убиты. */ [2]
Литература
1. Степан Бандера, Питання атомової війни і визвольна революція, в кн. Степан Бандера, ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (збірник вибраних праць) https://docs.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alOTlhZTFkMDQtMWFmYi00YjI1LWFkOGMtZmUzZGUyZjRlNzRj
2. Кілька слів про статтю Анатоля Лівена з лондонської The Times, в кн. Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing
Російський переклад:
PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing
