Ненаціонального щастя не буває (з рос. перекл.)

Ненаціонального щастя не буває
(післямова до "Філософія щастя")

Відсутність повноцінного, ясного розуміння поняття щастя тягне за собою, окрім іншого, великий і неозорий, який межує з відчаєм, різнобій в його розумінні. І цей різнобій, через очевидність масовості плачевних наслідків дій у відповідності до хибного розуміння щастя, доходить, окрім до зяючої порожнечі в душі і відчуття даремно прожитого життя — зокрема у тих людей, які досягли геть усіх своїх колись хибно поставлених навіть найамбіційніших цілей — до найнегативніших оцінок самого поняття щастя.

Один з варіантів бачення такої негативної оцінки самого поняття щастя, в результаті безнадії щодо точного його розуміння, надала нам (в 1895 р.) Леся Українка в легенді “Щастя”.

В цій легенді оповідається про споконвічне зло, яке не раз виходило із свого потаємного сховку для величезних нищень людей і плодів їхньої праці, і яке згодом щоразу було жахливо розчароване тим, як люди, порівняно швидко після здавалося б нездоланних жахів, відбудовували своє успішне життя.

Далі, замість переповідати сюжет, наведемо закінчення легенди. В ньому йдеться про те, як споконвічному злу зрештою таки вдалося досягнути успіху в його лиховісних, зловорожих щодо людей замислах:

“[...] Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття — пастухи не спали вночі, — вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі.
З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіться!» — і всі дивились туди, куди показувала його рука, — там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» — і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її.
Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.
І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках.
І чутний був великий крик по всій землі: «Щастя! щастя!..»
З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія.
І злий дух утішився працею своєю.”

Наскільки ж правдива ця легенда! Адже хіба не найвищою метою прародителя і найбільшого майстра обману, диявола, було раніше і є зараз добиватись перш за все того, щоб поняття найголовнішого камертону устрою людського життя, поняття щастя, було недоступним для розуміння?

З часів Лесі Українки, на жаль, мало що змінилося в суспільній свідомості стосовно ясності розуміння поняття людського щастя. Склалося так, що ключове те, що найбільше цікавить кожного, не може не цікавити, і тому найбільш гідне для того, щоб стати метою найвищої науки, незмінно залишається якщо не тільки для емоційних оцінок, то хіба що як предмет, який розглядається в побутовому контексті з точки зору особистого досвіду. Звичайно що це не додає ясності.

Сподіваюся ця книга зменшує підстави для злого духа утішатись працею своєю — покращує розуміння цього невловимого поняття, поняття щастя.

▪ ▪ ▪

В цю книгу входять, об'єднані єдиною метою показати з різних боків головне для людського життя поняття щастя, раніше опубліковані на різних ресурсах мережі Internet статті. Стаття “Інформаційні технології і людські спільноти” вчергове була суттєво доповнена і перероблена, для більшої ясності викладу її основних положень. Більшість з решту матеріалів, що увійшли в книгу, були  різною мірою доповнені, у порівнянні з раніше опублікованими варіантами.

В розділ “Полеміка”, який також виконує роль значної кількості найбільш досконалих з-поміж усіх, які тільки можна собі уявити, рецензій даної книги, увійшли тільки ті діалоги, які, на думку автора, можуть відповісти на такі запитання, які, можливо, виникнуть в когось з читачів — а як не виникнуть, то зацікавлять тим, що в когось виникли. Повні тексти наведених в книзі та інших діалогів автора можна знайти тут:  http://olexlviv.tripod.com, а також, в найбільш повному вигляді, з наведенням усіх реплік усіх учасників, в групі новин ukr.politics.

З-поміж можливих варіантів назви для цієї книги, з причини її дотичності до філософських питань, було обрано назву “Філософія щастя”, і був відкинутий інший, найпривабливіший серед інших, варіант її назви “Шлях щастя”.

Назва ж “Дорога до щастя”, яка перша приходить в голову і яку можна зустріти серед сьогодні існуючих публікацій, присвячених цьому питанню, не годиться через те, що така назва прив'язана до хибного уявлення, ніби існує дорога, йдучи якою, будучи при цьому нещасним, можна зрештою колись прийти до остаточного пункту призначення, до щастя, досягнувши якого, далі йти не треба, та й і нема куди — дорога до щастя вже пройдена, як можна навіть думати про те, щоб іти геть від щастя?

Тоді як назва “Шлях щастя” не суперечить тій реалії людського життя, що серед його шляхів, від народження до смерті, є шлях щастя, і що хоч це й один єдиний шлях, але він завжди є. І що він завжди, навіть в найбільш прикрі моменти нашого життя, пролягає зовсім близько до кожного з нас, і кожен завжди вільний робити вибір, стати на шлях щастя, чи ухилитись від нього. І що цей шлях існує тільки один — як правда, по суті він і є правда. Відхилень же від дороги щастя — безліч, як безліч відхилень і від правди, через що вже давно переважає думка про те, що щасливі всі однаково, а нещасливі — по-різному.

Адже це стосується не тільки сімейного життя, щодо якого у Льва Толстого зауважено: «Всі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму», це стосується кожної окремої людини. Бо якщо розуміти щастя не як приз десь наприкінці, а як стан, який підтримується діями в процесі життя, тоді можна бути, і продовжувати далі бути щасливим. І таке буття є дією, забезпечення розуміння якої складає суттєву його складову. Саме це розуміння і є головною задачею людського розуму, бо якщо основним призначенням людського розуму не є людське щастя, то навіщо тоді людині розум?

Уважний читач не думаю що не зауважив того факту, що для того, щоб винести на його суд свої висновки, в розвиток давно раніше установлених фактів щодо людського щастя і його особливостей та законів, автору довелося досить таки глибоко дослідити найактуальніші філософські проблеми, розгляд яких, починаючи із здавалося б чисто технічних питань розвитку інформаційних технологій і досягнутого ще на початку 1980-х років розуміння, що

у творців інтерфейсу людина-машина є остаточна мета:інтерфейс людина-людина – розгляд суті цих проблем неминуче привів, через розуміння природи спільнот, у тому числі людських спільнот, до усвідомлення основної мотивації носіїв людських спільнот - щастя. А оскільки дух людських спільнот знаходиться не деінде, а в людських мовах, то поняття щастя не може перебувати в якомусь іншому, окрім національного, контексті.

І це зовсім не якийсь новий висновок, до нього, хоч і без філософського обґрунтування будови спільнот, прийшов Іван Франко:
 /* Люди починають переконуватися, що саме багатство, сама наука, сама штука [мистецтво - О.Ф.] не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нацiї. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому.  */ Іван Франко, “Що таке поступ”.

В цій роботі Іван Франко розглянув етапи та результати матеріального та суспільного поступу (прогресу), хоч і без спроб вирішити питання про те, в чому полягає його суть. Хоч звісно в наведених вище словах Івана Франка можна побачити, що саме якраз в людських взаєминах він вбачає коріння поступу. А от про національну природу людського щастя він висловився досить таки конкретно.

За більше, ніж десять років участі, з кінця 90-х років 20-го сторіччя, в інтернет-дискусіях щодо найактуальніших для українського народу питань — перш за все з людьми, які представляють собою інтереси, діаметрально протилежні до інтересів українського народу — автор цих рядків (і книги на основі тих дискусій "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам"), прийшов до висновку, що хоч розуміння смертельної загрози для українського народу з боку московської банди убивць і найперш життєво важливе, однак для остаточної ліквідації наслідків злочинної московської експансії на нашій землі не зовсім достатнє.

Після вирішеня питання зовнішньої безпеки на передній план виходить вічне питання внутрішньої особистої і суспільної організації, фундаментальною основою якої, зрештою, особливо в умовах наступного етапу розвитку людства, який сьогодні через інформаційні технології блискавично опановує усі суспільні процеси, не може бути ніщо інше, окрім людського щастя.

Думаю ця книга допоможе здолати наявні розбіжності, суперечності й прогалини в розумінні різними людьми поняття щастя, а отже і способів його досягнення — чи хоча б усвідомити необхідність потурбуватися про ясність у цьому основному для кожного людського життя зовсім не примітивному питанні.

Електронна версія книги "Філософія щастя" вільно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/SBAC5y, epub: https://goo.gl/AF6abR
або тут: https://toloka.to/t75113

___
Ненационального счастья не бывает
(Послесловие к "Философия счастья")

Отсутствие полноценного, ясного понимания понятия счастья влечёт за собой, помимо прочего, большой и необозримый, который граничит с отчаянием, разнобой в его понимании. И этот разнобой, ввиду очевидности массовости плачевных последствий действий в соответствии с ложным пониманием счастья, доходит, кроме зияющей пустоты в душе и ощущения зря прожитой жизни — в частности у тех людей, которые достигли абсолютно всех своих когда-то неправильно поставленных даже самых амбициозных целей — до самых негативных оценок самого понятия счастья.

Один из вариантов видения такой негативной оценки самого понятия счастью, в результате безнадёжности относительно точного его понимания, предоставила нам (в 1895) Леся Украинка в легенде "Счастье".

В этой легенде рассказывается про извечное зло, которое не раз выходило из своего тайного убежища для гигантских уничтожений людей и плодов их труда, и которое впоследствии каждый раз было ужасно разочарованно тем, как люди, сравнительно быстро после казалось бы неодолимых ужасов, восстанавливали свою успешную жизнь.

Далее, вместо пересказывать сюжет, приведём окончание легенды. В нем говорится о том, как изначальном злу в конце концов удалось добиться успеха в его зловещих, зловредных по отношению к людям замыслах:

“[...] Злой дух сидел в подземной стране и думал. И он создал мыслью своей странную фигуру. Она была блестящая, как заря, и меняла свой вид ежеминутно, как огонь. Злой дух дал ей жизнь и назвал её: счастье. Он взял её на свои сильные крылья и полетел с ней очень высоко над землёй. Была тёмная ночь, лагеря спали, только молодые пастухи сидели вокруг костра — пастухи не спали ночью, — они пели. Самый молодой играл в сопилку, смотрел на звезды, и глаза у него были спокойны, как звезды.

С неба покатилась большая блестящая звезда. Пастух покинул сопилку и ухватился за сердце. Он видел звезду, и она ему сердце поразила. Он крикнул громко: «Смотрите, смотрите!» — И все смотрели туда, куда показывала его рука — там упала звезда. Она упала на высокую гору, и на горе вспыхнул свет, горел и манил сердце. Пастух сказал своим братьям: «Пойдём туда!» — и все пошли к свету. Все видели в свете то, что было им больше жизни мило, и все видели различно. Им было так, будто в душе у них горел огонь. Они шли все дальше, и свет дальше становился. Они шли, кололи ноги на колючее зелье, трепали одежду об острые шипы, кровь была на следах их; шли и падали один за другим, потому что сила покинула их. А ясная, странная фигура все дальше становилась, все больше менялась и исчезла в тумане. Настал день, а она не возвращалась, и никто не нашёл её.

Был вновь вечер, и пастухи пели. Они пели: «О счастье, о ясное, потерянное счастье!» И те песни отравили сердце всем людям. Все стремились к счастью, а никто не знал его, все хотели видеть его, иметь его на минуточку и умереть потом, потому что оно стало им мило больше жизни.

И каждый видел его, хоть во сне, хоть на малую минуту. На одного оно посмотрело любимыми глазами, другому заблистало золотом, третьему засияло светом славы. Всех очаровало оно навеки, и чары его были яд. Оно летящей звездой падало в сердце, и сердце начинало гореть. Кто раз видел его, тот не забывал его до смерти. Адский огонь проснулся в душах всех людей. Все искали счастье, все хотели иметь его целое в своих руках. Для него отдавали все самое дорогое, губили себя и других, слезы и кровь лились реками во имя его. А счастье летало по свету звездой, молнией, огоньком бродячим и нигде не останавливалось надолго, и никто не имел его все в руках.

И слышен был большой крик по всей земле: «Счастье! счастье! .. »

С тех пор не стало на земле ясного покоя, затмилась блестящая божья мечта.

И злой дух утешился трудом своим.”

Насколько же правдива эта легенда! Ведь разве не самой высокой целью прародителя и величайшего мастера обмана, дьявола, было раньше и есть сейчас добиваться прежде всего того, чтобы понятие главного камертона устройства человеческой жизни, понятие счастья, было недоступным для понимания?

Со времён Леси Украинки, к сожалению, мало что изменилось в общественном сознании относительно ясности понимания понятия человеческого счастья. Сложилось так, что ключевое то, что больше всего интересует каждого, не может не интересовать, и поэтому наиболее достойно для того, чтобы стать целью высочайшей науки, неизменно остаётся если не только для эмоциональных оценок, то разве что как предмет, который рассматривается в бытовом контексте с точки зрения личного опыта. Конечно это не добавляет ясности.

Надеюсь эта книга уменьшает основания для злого духа утешаться трудом своим — улучшает понимание этого неуловимого понятия, понятие счастья.

▪ ▪ ▪

В эту книгу входят, объединённые единой целью показать с разных сторон главное для человеческой жизни понятие счастья, ранее опубликованные на различных ресурсах сети Internet статьи. Статья "Информационные технологии и человеческие сообщества" снова была существенно дополнена и переработана, для большей ясности изложения её основных положений. Большинство из остальных материалов, вошедших в книгу, были в разной степени дополнены, по сравнению с ранее опубликованными вариантами.

В раздел "Полемика", который также выполняет роль значительного количества наиболее совершенных из всех, которые только можно себе представить, рецензий данной книги, вошли те диалоги, которые, по мнению автора, могут ответить на такие вопросы, которые, возможно, возникнут у кого-то из читателей — а если не возникнут, то заинтересуют тем, что у кого-то возникли. Полные тексты приведённых в книге и других диалогов автора можно найти здесь: http://olexlviv.tripod.com, а также, в наиболее полном виде, с указанием всех реплик всех участников, в группе новостей ukr.politics.

Среди возможных вариантов названия для этой книги, по причине её касательности к философским вопросам, было выбрано название "Философия счастья", и был отвергнут другой, наиболее привлекательный среди других, вариант её названия "Путь счастья".

Название же "Дорога к счастью", что первое приходит в голову и которое можно встретить среди сегодня существующих публикаций, посвящённых этому вопросу, не годится из-за того, что такое название привязано к ошибочному представлению, будто существует дорога, идя которой, будучи при этом несчастным, можно в конце концов когда-то прийти к окончательному пункту назначения, счастью, достигнув которого, дальше идти не надо, да и и некуда — дорога к счастью уже пройдена, как можно даже думать о том, чтобы уходить от счастья?

Тогда как название "Путь счастья» не противоречит той реалии человеческой жизни, что среди его путей, от рождения до смерти, есть путь счастья, и хоть это и один единственный путь, но он всегда есть. И что он всегда, даже в наиболее неблагоприятные моменты нашей жизни, пролегает совсем близко к каждому из нас, и каждый всегда волен делать выбор, стать на путь счастья, или уклониться от него. И что этот путь существует только один — как правда, по сути он и есть правда. Отклонений же от дороги счастья — множество, как множество отклонений и от правды, из-за чего уже давно преобладает мнение о том, что счастливы все одинаково, а несчастливы — по-разному.

Ведь это касается не только семейной жизни, в отношении которой у Льва Толстого отмечено: «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему», это касается каждого отдельного человека. Потому что если понимать счастье не в качестве приза где-то в конце, а как состояние, которое поддерживается действиями в процессе жизни, тогда можно быть и продолжать дальше быть счастливым. И такое бытие есть действием, обеспечение понимания которого составляет существенную его составляющую. Именно это понимание и является главной задачей человеческого разума, потому что если основным назначением человеческого разума не является человеческое счастье, то зачем тогда человеку разум?

Внимательный читатель не думаю что не заметил того факта, что для того, чтобы вынести на его суд свои выводы, в развитие давно ранее установленных фактов относительно человеческого счастья и его особенностей и законов, автору пришлось довольно глубоко исследовать актуальные философские проблемы, рассмотрение которых, начиная с казалось бы чисто технических вопросов развития информационных технологий и достигнутого ещё в начале 1980-х годов понимания, что

«У создателей интерфейса человек-машина есть конечная цель: интерфейс человек-человек» — рассмотрение сути этих проблем неизбежно привёл, через понимание природы сообществ, в том числе человеческих сообществ, к осознанию основной мотивации носителей человеческих сообществ — счастья. А поскольку дух человеческих сообществ находится не где-нибудь, а в человеческих языках, то понятие счастья не может находиться в каком-то другом, кроме национального, контексте.

И это вовсе не какой-то новый вывод, к нему, хотя и без философского обоснования строения сообществ, пришёл Иван Франко:

  / * Люди начинают убеждаться, что само богатство, сама наука, сама штука [искусство — О.Ф.] не может дать человеку полного счастья. Насколько человек может быть счастливым в жизни, он может это только в общежитии с другими людьми, в семье, общине, нации. Скрепление, утончение того чувства любви к другим людям, к семье, к обществу, к своему народу, вот это основной фундамент всякого развития; без него все остальное будет только мёртвое тело без души в нем. * / Иван Франко, "Что такое прогресс”.

В этой работе Иван Франко рассмотрел этапы и результаты материального и общественного развития (прогресса), хотя и без попыток решить вопрос о том, в чем заключается его суть. Хотя конечно в приведённых выше словах Ивана Франка можно увидеть, что как раз в человеческих отношениях он видит корни прогресса. А вот о национальной природе человеческого счастья он высказался довольно конкретно.

За более чем десять лет участия, с конца 90-х годов 20-го столетия, в интернет-дискуссиях относительно наиболее актуальных для украинского народа вопросов — прежде всего с людьми, которые представляют собой интересы, диаметрально противоположные интересам украинского народа — автор строк (и книги на основе тех дискуссий "Украинская политология или Атдадим Львов Палякам"), пришёл к выводу, что хотя понимание смертельной угрозы для украинского народа со стороны московской банды убийц и наиболее жизненно важно, однако для окончательной ликвидации последствий преступной московской экспансии на нашей земле не совсем достаточно.

После решения вопроса внешней безопасности на передний план выходит вечный вопрос внутренней личной и общественной организации, фундаментальной основой которой, в конце концов, особенно в условиях следующего этапа развития человечества, что сегодня через информационные технологии стремительно овладевает всеми общественными процессами, не может быть ничто иное, кроме человеческого счастья.

Надеюсь, эта книга поможет преодолеть имеющиеся разногласия, противоречия и пробелы в понимании разными людьми понятия счастья, а следовательно и способов его достижения — или хотя бы осознать необходимость позаботиться о ясности в этом основном для каждой человеческой жизни вовсе не простом вопросе.

Электронная версия книги "Философия счастья" свободно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/4bhbYi
epub: https://goo.gl/5GlRnl

Традиции истязания женщин на Руси

Виправте назву, шановний zelenyislon, Ви тут оповідаєте традиції абсолютно не Русі, а Московії. Традиції цивілізованої Русі і дикої Московії, це дві ну дуже великі різниці.
___
Исправьте название, уважаемый zelenyislon, Вы здесь рассказываете о традиции совершенно не Руси, а Московии. Традиции цивилизованной Руси и дикой Московии, это две ну очень большие разницы.

Було:  Житьё-битье. Традиции истязания женщин на Руси
http://www.livejournal.com/media/371831.html?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=18_07_weekly
«И только тогда, когда „терпеть нет уже моченьки“, когда уже на ней, как говорится, нет ни одного живого места, она, избитая и изможденная, нередко с вырванной мужем косой в руках, плетется к мировому судье в надежде, что он защитит ее если не формально, то хоть своим авторитетом», — писал мировой судья Яков Иванович Лудмер в «Юридическом вестнике» в 1884 год [...]

ЭТОТ СТРАННЫЙ ПРЕПОДАВАТЕЛЬ ПОХЛЕБКИН

Версія причин вбивства Похлебкина, яку можна побачити в передмові до книги "Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам" досить точно підходить до характеристики цієї людини від поважної Беглова Наталія Спартаковна (nbeglova@hotmail.com). Книгу можна подивитися тут: pdf формат: goo.gl/99DIaq, ow.ly/Wngu6, goo.gl/H89bYA, toloka.to/t62948, goo.gl/rl8IOV, epub-формат: goo.gl/9dS8I2, ow.ly/WngK1
___
Версия причин убийства Похлебкина, которую можно увидеть в предисловии к книге "Украинская политология, или Атдадим Львов Палякам" довольно точно подходит к характеристике етого человека от уважаемой Бегловой Наталья Спартаковна (nbeglova@hotmail.com). Книгу можно посмотреть здесь: pdf формат: goo.gl/DdPfiQ, ow.ly/WngWS, goo.gl/hMxg4y, goo.gl/Ss0RD4, epub-формат: goo.gl/VdVAA4, ow.ly/Wnh42

Олександр Франчук olexandr@hotmail.com

Було: ЭТОТ СТРАННЫЙ ПРЕПОДАВАТЕЛЬ ПОХЛЕБКИН, http://zhurnal.lib.ru/b/beglowa_n_s/apohlebkin.shtml

Ухвала Сенату 07.07.2016, це продовження Смоленська-10.04.2010

Як Ви думаєте, шановний читачу, чи була б можливою ухвала Сенату Польщі: /* Увечері 7 липня 2016 року[91] Сенат прийняв ухвалу (за — 60, 23 проти, 1 утримався) щодо Волинської трагедії. У резолюції сенатори закликали польський Сейм визначити 11 липня «Національним днем пам'яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої» */ (https://uk.wikipedia.org/wiki/Волинська_трагедія),

- чи була б можливою ця ухвала Сенату Польщі, якби не було головоциду (обезголовлення польського народу) 10 квітня 2010 року під Смоленськом?

Адже є повно свідчень того, що знищення найбільш патріотичної верхівки польського народу 10 квітня 2010 року під Смоленськом було дуже добре наперед спланованим московським убивством. Є навіть відео, зроблене випадковими свідками, на якому можна розібрати голоси поляків, яких добивали московські спецпризначенці, які вже чекали на той літак, в якому при падінні з висоти 5 метрів на грунт могло б самостійно загинути максимум пару чоловік, як показує світовий досвід подібних аварій.

Але якщо московська ліквідація найбільш патріотичних керівників польської держави була наперед запланована, то думка, ніби московська сексотня в Польщі наперед не потурбувалась про підготовку заміщення цих людей своїми, готовими до виконання московських задач на польській землі, була б думкою дуже недалекої людини, назвемо таку людину якомога дипломатичнішим словом.

Отже, якщо спеціально не жмурити очей на Смоленський головоцид польського народу - а ті польські патріоти на чолі польської держави, нагадаємо, летіли туди для вшанування жертв іншого московського головоциду польського народу, учиненого трохи раніше, про який нам відомо під назвою Катинь, хоч це місце, де московська банда убивць розстріляла десятки тисяч цвіту польського народу, було далеко не єдиним місцем убивства захоплених в полон десятків тисяч польських офіцерів - то поворот польської суспільної свідомості від Катині і Смоленська до Волині стає просто таки залізно логічним. Свідченням успішності заміщення справжніх польських патріотів на московських людей в польській державі є виконання цими московськими людьми сьогодні в Польщі стратегічної постійно актуальної московської задачі останніх кількасот років, а саме розпалювання ненависті між українським і польським народами.

Однак звичайно що під час убивання польського найвищого керівництва під Смоленськом були убиті не всі справжні польські патріоти. Вони і сьогодні ясно розуміють, звідки йде сьогодні і йшла завжди раніше справжня загроза для польського народу. Адже одним тільки вибірковим головоцидом, про що свідчать московські дії на українській землі, московські дії не обмежаться. Це тільки перший, підготовчий етап, вслід за яким буде справжній, реальний геноцид народу на його рідній землі, із вбивством мільйонів одних тільки дітей, як це сталось в Україні на початку 30-х років після убивства спершу десятків тисяч діячів культури і освіти і сотень тисяч авторитетних селян. І коли один з таких недобитих під Смоленськом польських міністрів говорить про московський слід в волинських подіях, то ці слова просто тонуть в ретельно організованій московськими холуями на польських кресах антиукраїнській істерії.

А тим часом правда полягає в тому, що насправді на Волині в роки другої світової аж кишіло московськими спецзагонами, перш за все під українським прикриттям. Якщо навіть до автора цих рядків дійшли усні розповіді від учасників війни, які відступали в 1941 в напрямку на Київ, про такі московські загони з добре поставленою українською мовою, які рухались в протилежному напрямку, то значить масштаб такої московської підготовки до наступних дій на Волині був зовсім не такий малий, щоб про нього зовсім не згадувати в польських постановах. І у цих московських спецзагонів завжди була одна дуже конкретна задача - та сама, яку сьогодні так старанно виконують московські сексоти в польських урядових колах.

А зараз усі московські холопи, в Московії, в Україні, в усьому світі і на польських кресах очікують, потираючи руки, на "гідну" відповідь полякам від своїх урапатріотичних сексотів в українському керівництві.

___

Постановление Сената 07.07.2016, это продолжение Смоленска-10.04.2010

Как Вы думаете, уважаемый читатель, было бы возможно постановление Сената Польши: /* Вечером 7 июля 2016 [91] Сенат принял решение (за - 60, 23 против, 1 воздержался) по Волынской трагедии. В резолюции сенаторы призвали польский Сейм назначить 11 июля «Национальным днем ​​памяти жертв геноцида, совершенного украинскими националистами против граждан Второй Речи Посполитой» */ (https://uk.wikipedia.org/wiki/Волинська_трагедія),

- было бы возможным это постановление Сената Польши, если бы не было головоцида (обезглавливания польского народа) 10 апреля 2010 под Смоленском?

Ведь есть полно свидетельств того, что уничтожение наиболее патриотической верхушки польского народа 10 апреля 2010 под Смоленском было очень хорошо заранее спланированным московским убийством. Есть даже видео, сделанное случайными свидетелями, на котором можно разобрать голоса поляков, которых добивали московские спецназовцы, которые уже ждали тот самолет, в котором при падении с высоты 5 метров на грунт могло бы самостоятельно погибнуть максимум пару человек, как показывает мировой опыт подобных аварий.

Но если московская ликвидация наиболее патриотических руководителей польского государства была заранее запланирована, то мнение, что московская сексотня в Польше заранее не позаботилась о подготовке замещения этих людей своими, готовыми к выполнению московских задач на польской земле, была бы мнением очень недалекого человека, назовем такого человека дипломатично.

Итак, если специально не щурить глаза на Смоленский головоцид польского народа - а те польские патриоты во главе польского государства, напомним, летели туда, чтобы почтить память жертв другого московского головоцида польского народа, совершенного чуть ранее, о котором нам известно под названием Катынь, хотя это место, где прихвостни московской банды убийц расстреляли десятки тысяч, цвет польского народа, было далеко не единственным местом убийства захваченных в плен десятков тысяч польских офицеров - этот поворот польского общественного сознания от Катыни и Смоленска до Волыни становится просто таки железно логичным. Свидетельством успешности замещения настоящих польских патриотов на московских людей в польском государстве является выполнение этими московскими людьми сегодня в Польше стратегической, постоянно актуальной московской задачи последних нескольких сотен лет, а именно разжигание ненависти между украинским и польским народами.

Однако конечно что во время умерщвления польского высшего руководства под Смоленском были убиты не все настоящие польские патриоты. Оставшиеся и сегодня ясно понимают, откуда идет сегодня и шла всегда раньше настоящая смертельная угроза для польского народа. Ведь одним только выборочным головоцидом, о чем свидетельствуют московские действия на украинской земле, московские злодейства не ограничатся. Это только первый, подготовительный этап, вслед за которым будет настоящий, реальный геноцид народа на его родной земле, с убийством миллионов одних только детей, как это произошло в Украине в начале 30-х годов после убийства сначала десятков тысяч деятелей культуры и образования и сотен тысяч авторитетных крестьян. И когда один из таких недобитых под Смоленском польских министров говорит о московском следе в волынских событиях, то эти слова просто тонут в тщательно организованной московскими холуями на польских кресах антиукраинской истерии.

А тем временем правда заключается в том, что на самом деле на Волыни в годы второй мировой кишело московскими спецотрядами, прежде всего под украинским прикрытием. Если даже к автору этих строк дошли устные рассказы от участников войны, отступающих в 1941 в направлении на Киев, о таких московских отрядах с хорошо поставленным украинским языком, которые двигались в противоположном направлении, то значит масштаб московской подготовки к последующим действиям на Волыни был совсем не так мал, чтобы о нем вовсе не упоминать в польских постановлениях. И в этих московских спецотрядов всегда была одна очень конкретная задача - та самая, которую сегодня так старательно выполняют московские сексоты в польских правительственных кругах.

А сейчас все московские холопы, в Московии, в Украине, во всем мире и на польских кресах ожидают, потирая руки, на "достойный" ответ полякам от своих урапатриотических сексотов в украинском руководстве.

Комент до "2017-й: далі буде…"

Нарешті елементи мислення від правди, від фактів дійсності (а не від нав'язаних ворогом, не від успадкованих від нього ж - і не від якихсь концепцій) починають просочуватися на поверхню української суспільної свідомості, (див. статтю Горбуліна "2017-й: далі буде…" http://gazeta.dt.ua/…/2017-y-dali-bude-cinnisni-resursi-viy…)
 
А от корінне питання стратегічного аналізу взаємин з віковічним смертельним ворогом українського народу, який царює на російській землі та керує своєю колоною в Україні та за її межами, тут в цій статті на жаль не зачіпається. 

Але чи може бути стратегічний аналіз без ясного розуміння, де саме, в чому і в кому конкретно знаходиться джерело віковічної московської смертельної ненависті до України, українського народу і до всього українського і в чому його суть? Коли правда про це справжнє знаходження щодня і щохвилини майстерно маскується і спотворюється до невпізнанння із застосуванням величезних зусиль, ресурсів і коштів, щоб бажані для московської банди убивць жертви поля не бачили?

Саме через ці московські зусилля в Україні нереально знайти видавця, через очевидність реальності небезпеки особисто для нього, книги про цього віковічного смертельного ворога українського народу "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам", створену не виходячи ні з якої концепції, окрім правди і фактів дійсності, в процесі інтенсивної дискусії з відвертими, чи під прикриттям, московськими посіпаками в форумах інтернету, починаючи з початку 1999, протягом більше, аніж десять років, зараз такі відверті дискусії, через ряд на те причин, перестали бути можливими.

Однак на щастя сьогодні в природі існує інтернет і можливість розповсюджувати цю книгу, у вигляді такого собі таємного українського знання, в електронному вигляді. Читайте, і бачитимете, як в матеріалах десятирічної давності є все те, що потрібне було, щоб передбачити московські дії сьогодні, і що ще більш важливо, що московська банда убивць збирається робити завтра:
.pdf: goo.gl/99DIaq, goo.gl/H89bYA, toloka.to/t62948, goo.gl/rl8IOV,
.epub: goo.gl/9dS8I2;
російською мовою: .pdf: goo.gl/DdPfiQ, goo.gl/hMxg4y, goo.gl/Ss0RD4,
.epub: goo.gl/VdVAA4

Було:

"2017-й: далі буде…"

Зараз Україна перебуває в точці біфуркації, або перед своєрідним "моментом істини" у нашому конфлікті з Росією. Нинішнє поширене, але від цього не менш хибне, сприйняття ситуації як "затишшя" криє в собі макронебезпеку.…

gazeta.dt.ua

Ідейний вибір: "Як русифікували Донбас"

щоб не бути сліпим, треба бачити дійсність яка вона є, сьогодні і вчора. Ця тут розмова дозволяє відкрити раніше закрите для нас

Було:  Ідейний вибір: "Як русифікували Донбас" (29.06.2016)
https://youtu.be/cQBp1Z4iM4k
История Восточной Украины, а в особенности Донбасса, и сегодня оставляет немало вопросов. Когда в 2014 году часть местного населения без раздумий выбрала Россию, это стало шоком для Украины. Почему же больше 20 лет никто не обращал внимание на перманентную русификацию Донбасса, попробуют найти ответ Олесь Доний и гости студии:
Владимир БОЙКО журналист
Сергей ГРАБОВСКИЙ Публицист, кандидат философских наук
Юрий ГРЫМЧАК Народный депутат VI созыва
Станислав ФЕДОРЧУК Публицист и политолог

Olexandr Franchuk
бідолашний кретин Петр Витюк :-(
Петр Витюк это что за маразм? это переворачивание истории с ног на голову. украинский язык - это вообще фейк

ПУЛЯ (про Савченко)

Це "логіка" московського гіперфашизму - безмежно підлої і брехливої подоби оригінального фашизму: любов до свого рідного українського народу вони називають укронацизмом.
___
Это "логика" московского гиперфашизма - бесконечно подлого и лживого подобия оригинального фашизма: любовь к своему родному украинскому народу они называют укронацизмом.
___
терм. Гиперфашизм взят из пророчества-1998:
"Грядет фашизм с приставкой "гипер".
От белых стен твоих, Москва[...]
(...и далее по тексту)

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
ПУЛЯ
Lesik Machynsky перепечатал из http://ua-reporter.com/novosti/197727
Даже ребята завидовали ее стальному характеру и выдержке
Михаил Рекус # ответил на комментарий Игорь Яскевич 2 июня 2016, 10:00
Если посмотреть на фото начиная с детских и до сегодняшних, то хорошо видно, как из нормального ребёнка укронацизм вырастил злобного человека мало похожего на женщину.
Удивительный феномен.


Заберіть з української землі Донбасу і Криму російські війська, і Росія буде для українців сусідом, подібним на інших сусідів України, а не підлим агресором, який напав на нас. Заберіть Русь-Україну з російської брехні про історію, і росіяни стануть гідними людьми, які поважають своїх справжніх предків, а не плюють на їх могили, знищуючи свою людську гідність.
___
Уберите с украинской земли Донбасса и Крыма российские войска, и Россия будет для Украини соседом, похожим на других соседей Украины, а не подлым агрессором, который напал на нас. Уберите Русь-Украину из российской лжи об истории, и русские станут достойными людьми, которые уважают своих настоящих предков, а не плюют на их могилы, уничтожая свое человеческое достоинство.

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
Михаил Рекус # ответил на комментарий Олександр Франчук 2 июня 2016, 13:24
любовь к своему родному украинскому народу они называют укронацизмом.
=====================================================
Чушь!!!
Нацизм это ненависть к другому народу.
Украина стоит на русофобии. Уберите из своего поликтикума русофобию и от нЭзалежной останется пустышка, никому, кроме России не нужная.


Бідолашні московські холопи, в московській інфоканалізації занурені :( вони вже давно забули, як їхній вош Путин спростувуючи власну брехню про жителів Криму, признався про російську воєнну операцію в Криму.
Що ж до правди що Україна і ряд інших країн - не Росія, то її не треба придумувати, правда просто є і завжди була, на відміну від тупої московської брехні для кретинів типу: "Украина такая же часть России как и РФ". Хоч ніхто не заперечує, що Мокша-Московія 1000 років тому була глухою колонією Русі-України.
___
Бедные московские холопы, в московской инфоканализации погруженные :( они уже давно забыли, как их вош Путин опровергая собственную ложь о жителях Крыма, признался о российской военной операции в Крыму.
Что касается правды что Украина и ряд других стран - не Россия, то ее не надо придумывать, правда просто есть и всегда была, в отличие от тупой московской лжи для кретинов типа: "Украина такая же часть России как и РФ". Хотя никто не отрицает, что Мокша-Московия 1000 лет назад была глухой колонией Руси-Украины.

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
Михаил Рекус # ответил на комментарий Олександр Франчук 2 июня 2016, 14:49
Никто на вас не нападал, а просто жители Крыма и большинства областей Украины не захотели жить в укродурдоме после майдана.
Украина такая же часть России как и РФ. Зачем придумывать Украина це не Россия?


Ну це не новина, що для вас, професійних московських холуїв, існує тільки інфолайно з московської інфоканалізації, а факти дійсності не мають значення. Я наприклад всюди пишу рідною українською, а переклад російською даю тільки тут в макспарку, з поваги до цього російського ресурсу, діалог з засновниками тоді гайдпарку на цю тему можете подивитись на початку мого блогу тут.
___
Ну это не новость, что для вас, профессиональных московских холуев, существует только инфодерьмо из московской инфоканализации, а факты действительности не имеют значения. Я например везде пишу на родном украинском, а перевод на русский даю только здесь в макспарке, из уважения к этому российскому ресурсу, диалог с учредителями тогда Гайдпарка на эту тему можете посмотреть в начале моего блога здесь.

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
Михаил Рекус # ответил на комментарий Олександр Франчук 2 июня 2016, 18:49
Интересные вы люди профессиональные украинцы, у себя на форумах пишите по-русски, а тут вставляете мову.
Почему?


Я прекрасно знаю, що в московській інфоканалізації, наповненій брехливим московським інфолайном, "Крым и весь восток Украины не хотел быть в её составе", а також що Русь-Україна також міф. Але в нормальному світі всі в курсі про Русь-Україну і про дику Мокшу-Московію. А з розмов з мешканцями українських територій, які межують з окупованими районами я вже досить давно в курсі, що вони готові до партизанської війни, якщо московська банда долізе до них.
___
Я прекрасно знаю, что в московской инфоканализации, наполненной лживым московским инфодерьмом, "Крым и весь восток Украины не хотел быть в её составе", а также что Русь-Украина также миф. Но в нормальном мире все в курсе о Руси-Украине и о дикой Мокше-Московии. А из разговоров с жителями украинских территорий, граничащих с оккупированными районами я уже достаточно давно в курсе, что они готовы к партизанской войне, если московская банда долезет к ним.

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
Михаил Рекус # ответил на комментарий Олександр Франчук 2 июня 2016, 18:44
Я живу в Севастополе и не надо мне сказки рассказывать.
Да Вы и сами прекрасно знаете, что Крым и весь восток Украины не хотел быть в её составе.
Русь-Украина, такой же миф как тот, что украинцы выкопали Чёрное Море.


Тут в цьому місці, як правило, московські холопи починають бекати про те, що українську мову, а також сотні тисяч народних пісень цією мовою - більше, ніж в будь-якого з народів світу, придумали в австрійському генштабі. А Ви що ж, шановний Михаил Рекус, не викладаєте цей оригінальний шматок московського інфолайна?
___
Здесь в этом месте, как правило, московские холопы начинают блеять о том, что украинский язык, а также сотни тысяч народных песен на этом языке - больше, чем у любого из народов мира, придумали в австрийском генштабе. А Вы что же, уважаемый Михаил Рекус, не выкладываете этот оригинальный кусок московского инфодерьма?

Було:http://maxpark.com/community/129/content/5266481
Михаил Рекус # ответил на комментарий Lesik Machynsky 3 июня 2016, 09:32
Бугага...
[...]
До Петра был церковно-славянский язык, после его реформы появился новый вариант.
А главное, тогда никакой Украины не существовало.