Ненаціонального щастя не буває
(післямова до "Філософія щастя")
Відсутність повноцінного, ясного розуміння поняття щастя тягне за собою, окрім іншого, великий і неозорий, який межує з відчаєм, різнобій в його розумінні. І цей різнобій, через очевидність масовості плачевних наслідків дій у відповідності до хибного розуміння щастя, доходить, окрім до зяючої порожнечі в душі і відчуття даремно прожитого життя — зокрема у тих людей, які досягли геть усіх своїх колись хибно поставлених навіть найамбіційніших цілей — до найнегативніших оцінок самого поняття щастя.
Один з варіантів бачення такої негативної оцінки самого поняття щастя, в результаті безнадії щодо точного його розуміння, надала нам (в 1895 р.) Леся Українка в легенді “Щастя”.
В цій легенді оповідається про споконвічне зло, яке не раз виходило із свого потаємного сховку для величезних нищень людей і плодів їхньої праці, і яке згодом щоразу було жахливо розчароване тим, як люди, порівняно швидко після здавалося б нездоланних жахів, відбудовували своє успішне життя.
Далі, замість переповідати сюжет, наведемо закінчення легенди. В ньому йдеться про те, як споконвічному злу зрештою таки вдалося досягнути успіху в його лиховісних, зловорожих щодо людей замислах:
“[...] Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття — пастухи не спали вночі, — вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі.
З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіться!» — і всі дивились туди, куди показувала його рука, — там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» — і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її.
Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.
І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках.
І чутний був великий крик по всій землі: «Щастя! щастя!..»
З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія.
І злий дух утішився працею своєю.”
Наскільки ж правдива ця легенда! Адже хіба не найвищою метою прародителя і найбільшого майстра обману, диявола, було раніше і є зараз добиватись перш за все того, щоб поняття найголовнішого камертону устрою людського життя, поняття щастя, було недоступним для розуміння?
З часів Лесі Українки, на жаль, мало що змінилося в суспільній свідомості стосовно ясності розуміння поняття людського щастя. Склалося так, що ключове те, що найбільше цікавить кожного, не може не цікавити, і тому найбільш гідне для того, щоб стати метою найвищої науки, незмінно залишається якщо не тільки для емоційних оцінок, то хіба що як предмет, який розглядається в побутовому контексті з точки зору особистого досвіду. Звичайно що це не додає ясності.
Сподіваюся ця книга зменшує підстави для злого духа утішатись працею своєю — покращує розуміння цього невловимого поняття, поняття щастя.
▪ ▪ ▪
В цю книгу входять, об'єднані єдиною метою показати з різних боків головне для людського життя поняття щастя, раніше опубліковані на різних ресурсах мережі Internet статті. Стаття “Інформаційні технології і людські спільноти” вчергове була суттєво доповнена і перероблена, для більшої ясності викладу її основних положень. Більшість з решту матеріалів, що увійшли в книгу, були різною мірою доповнені, у порівнянні з раніше опублікованими варіантами.
В розділ “Полеміка”, який також виконує роль значної кількості найбільш досконалих з-поміж усіх, які тільки можна собі уявити, рецензій даної книги, увійшли тільки ті діалоги, які, на думку автора, можуть відповісти на такі запитання, які, можливо, виникнуть в когось з читачів — а як не виникнуть, то зацікавлять тим, що в когось виникли. Повні тексти наведених в книзі та інших діалогів автора можна знайти тут: http://olexlviv.tripod.com, а також, в найбільш повному вигляді, з наведенням усіх реплік усіх учасників, в групі новин ukr.politics.
З-поміж можливих варіантів назви для цієї книги, з причини її дотичності до філософських питань, було обрано назву “Філософія щастя”, і був відкинутий інший, найпривабливіший серед інших, варіант її назви “Шлях щастя”.
Назва ж “Дорога до щастя”, яка перша приходить в голову і яку можна зустріти серед сьогодні існуючих публікацій, присвячених цьому питанню, не годиться через те, що така назва прив'язана до хибного уявлення, ніби існує дорога, йдучи якою, будучи при цьому нещасним, можна зрештою колись прийти до остаточного пункту призначення, до щастя, досягнувши якого, далі йти не треба, та й і нема куди — дорога до щастя вже пройдена, як можна навіть думати про те, щоб іти геть від щастя?
Тоді як назва “Шлях щастя” не суперечить тій реалії людського життя, що серед його шляхів, від народження до смерті, є шлях щастя, і що хоч це й один єдиний шлях, але він завжди є. І що він завжди, навіть в найбільш прикрі моменти нашого життя, пролягає зовсім близько до кожного з нас, і кожен завжди вільний робити вибір, стати на шлях щастя, чи ухилитись від нього. І що цей шлях існує тільки один — як правда, по суті він і є правда. Відхилень же від дороги щастя — безліч, як безліч відхилень і від правди, через що вже давно переважає думка про те, що щасливі всі однаково, а нещасливі — по-різному.
Адже це стосується не тільки сімейного життя, щодо якого у Льва Толстого зауважено: «Всі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму», це стосується кожної окремої людини. Бо якщо розуміти щастя не як приз десь наприкінці, а як стан, який підтримується діями в процесі життя, тоді можна бути, і продовжувати далі бути щасливим. І таке буття є дією, забезпечення розуміння якої складає суттєву його складову. Саме це розуміння і є головною задачею людського розуму, бо якщо основним призначенням людського розуму не є людське щастя, то навіщо тоді людині розум?
Уважний читач не думаю що не зауважив того факту, що для того, щоб винести на його суд свої висновки, в розвиток давно раніше установлених фактів щодо людського щастя і його особливостей та законів, автору довелося досить таки глибоко дослідити найактуальніші філософські проблеми, розгляд яких, починаючи із здавалося б чисто технічних питань розвитку інформаційних технологій і досягнутого ще на початку 1980-х років розуміння, що
у творців інтерфейсу людина-машина є остаточна мета:інтерфейс людина-людина – розгляд суті цих проблем неминуче привів, через розуміння природи спільнот, у тому числі людських спільнот, до усвідомлення основної мотивації носіїв людських спільнот - щастя. А оскільки дух людських спільнот знаходиться не деінде, а в людських мовах, то поняття щастя не може перебувати в якомусь іншому, окрім національного, контексті.
І це зовсім не якийсь новий висновок, до нього, хоч і без філософського обґрунтування будови спільнот, прийшов Іван Франко:
/* Люди починають переконуватися, що саме багатство, сама наука, сама штука [мистецтво - О.Ф.] не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нацiї. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому. */ Іван Франко, “Що таке поступ”.
В цій роботі Іван Франко розглянув етапи та результати матеріального та суспільного поступу (прогресу), хоч і без спроб вирішити питання про те, в чому полягає його суть. Хоч звісно в наведених вище словах Івана Франка можна побачити, що саме якраз в людських взаєминах він вбачає коріння поступу. А от про національну природу людського щастя він висловився досить таки конкретно.
За більше, ніж десять років участі, з кінця 90-х років 20-го сторіччя, в інтернет-дискусіях щодо найактуальніших для українського народу питань — перш за все з людьми, які представляють собою інтереси, діаметрально протилежні до інтересів українського народу — автор цих рядків (і книги на основі тих дискусій "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам"), прийшов до висновку, що хоч розуміння смертельної загрози для українського народу з боку московської банди убивць і найперш життєво важливе, однак для остаточної ліквідації наслідків злочинної московської експансії на нашій землі не зовсім достатнє.
Після вирішеня питання зовнішньої безпеки на передній план виходить вічне питання внутрішньої особистої і суспільної організації, фундаментальною основою якої, зрештою, особливо в умовах наступного етапу розвитку людства, який сьогодні через інформаційні технології блискавично опановує усі суспільні процеси, не може бути ніщо інше, окрім людського щастя.
Думаю ця книга допоможе здолати наявні розбіжності, суперечності й прогалини в розумінні різними людьми поняття щастя, а отже і способів його досягнення — чи хоча б усвідомити необхідність потурбуватися про ясність у цьому основному для кожного людського життя зовсім не примітивному питанні.
Електронна версія книги "Філософія щастя" вільно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/SBAC5y, epub: https://goo.gl/AF6abR
або тут: https://toloka.to/t75113
___
Ненационального счастья не бывает
(Послесловие к "Философия счастья")
Отсутствие
полноценного, ясного понимания понятия счастья влечёт за собой, помимо прочего,
большой и необозримый, который граничит с отчаянием, разнобой в его понимании.
И этот разнобой, ввиду очевидности массовости плачевных последствий действий в
соответствии с ложным пониманием счастья, доходит, кроме зияющей пустоты в душе
и ощущения зря прожитой жизни — в частности у тех людей, которые достигли
абсолютно всех своих когда-то неправильно поставленных даже самых амбициозных
целей — до самых негативных оценок самого понятия счастья.
Один из вариантов видения такой
негативной оценки самого понятия счастью, в результате безнадёжности относительно
точного его понимания, предоставила нам (в 1895) Леся Украинка в легенде
"Счастье".
В этой легенде рассказывается про
извечное зло, которое не раз выходило из своего тайного убежища для гигантских
уничтожений людей и плодов их труда, и которое впоследствии каждый раз было
ужасно разочарованно тем, как люди, сравнительно быстро после казалось бы
неодолимых ужасов, восстанавливали свою успешную жизнь.
Далее, вместо пересказывать
сюжет, приведём окончание легенды. В нем говорится о том, как изначальном злу в
конце концов удалось добиться успеха в его зловещих, зловредных по отношению к
людям замыслах:
“[...]
Злой дух сидел в подземной стране и думал. И он создал мыслью своей странную
фигуру. Она была блестящая, как заря, и меняла свой вид ежеминутно, как огонь.
Злой дух дал ей жизнь и назвал её: счастье. Он взял её на свои сильные крылья и
полетел с ней очень высоко над землёй. Была тёмная ночь, лагеря спали, только
молодые пастухи сидели вокруг костра — пастухи не спали ночью, — они пели.
Самый молодой играл в сопилку, смотрел на звезды, и глаза у него были спокойны,
как звезды.
С неба покатилась
большая блестящая звезда. Пастух покинул сопилку и ухватился за сердце. Он
видел звезду, и она ему сердце поразила. Он крикнул громко: «Смотрите,
смотрите!» — И все смотрели туда, куда показывала его рука — там упала звезда.
Она упала на высокую гору, и на горе вспыхнул свет, горел и манил сердце.
Пастух сказал своим братьям: «Пойдём туда!» — и все пошли к свету. Все видели в
свете то, что было им больше жизни мило, и все видели различно. Им было так,
будто в душе у них горел огонь. Они шли все дальше, и свет дальше становился.
Они шли, кололи ноги на колючее зелье, трепали одежду об острые шипы, кровь
была на следах их; шли и падали один за другим, потому что сила покинула их. А
ясная, странная фигура все дальше становилась, все больше менялась и исчезла в
тумане. Настал день, а она не возвращалась, и никто не нашёл её.
Был вновь вечер, и
пастухи пели. Они пели: «О счастье, о ясное, потерянное счастье!» И те песни
отравили сердце всем людям. Все стремились к счастью, а никто не знал его, все
хотели видеть его, иметь его на минуточку и умереть потом, потому что оно стало
им мило больше жизни.
И каждый видел его,
хоть во сне, хоть на малую минуту. На одного оно посмотрело любимыми глазами,
другому заблистало золотом, третьему засияло светом славы. Всех очаровало оно
навеки, и чары его были яд. Оно летящей звездой падало в сердце, и сердце
начинало гореть. Кто раз видел его, тот не забывал его до смерти. Адский огонь
проснулся в душах всех людей. Все искали счастье, все хотели иметь его целое в
своих руках. Для него отдавали все самое дорогое, губили себя и других, слезы и
кровь лились реками во имя его. А счастье летало по свету звездой, молнией,
огоньком бродячим и нигде не останавливалось надолго, и никто не имел его все в
руках.
И слышен был большой
крик по всей земле: «Счастье! счастье! .. »
С тех пор не стало на
земле ясного покоя, затмилась блестящая божья мечта.
И злой дух утешился
трудом своим.”
Насколько же правдива эта
легенда! Ведь разве не самой высокой целью прародителя и величайшего мастера
обмана, дьявола, было раньше и есть сейчас добиваться прежде всего того, чтобы
понятие главного камертона устройства человеческой жизни, понятие счастья, было
недоступным для понимания?
Со времён Леси Украинки, к
сожалению, мало что изменилось в общественном сознании относительно ясности
понимания понятия человеческого счастья. Сложилось так, что ключевое то, что
больше всего интересует каждого, не может не интересовать, и поэтому наиболее
достойно для того, чтобы стать целью высочайшей науки, неизменно остаётся если
не только для эмоциональных оценок, то разве что как предмет, который
рассматривается в бытовом контексте с точки зрения личного опыта. Конечно это не
добавляет ясности.
Надеюсь эта книга уменьшает
основания для злого духа утешаться трудом своим — улучшает понимание этого
неуловимого понятия, понятие счастья.
▪ ▪ ▪
В эту книгу входят,
объединённые единой целью показать с разных сторон главное для человеческой
жизни понятие счастья, ранее опубликованные на различных ресурсах сети Internet
статьи. Статья "Информационные технологии и человеческие сообщества"
снова была существенно дополнена и переработана, для большей ясности изложения
её основных положений. Большинство из остальных материалов, вошедших в книгу,
были в разной степени дополнены, по сравнению с ранее опубликованными
вариантами.
В раздел
"Полемика", который также выполняет роль значительного количества
наиболее совершенных из всех, которые только можно себе представить, рецензий
данной книги, вошли те диалоги, которые, по мнению автора, могут ответить на
такие вопросы, которые, возможно, возникнут у кого-то из читателей — а если не
возникнут, то заинтересуют тем, что у кого-то возникли. Полные тексты
приведённых в книге и других диалогов автора можно найти здесь:
http://olexlviv.tripod.com, а также, в наиболее полном виде, с указанием всех
реплик всех участников, в группе новостей ukr.politics.
Среди возможных вариантов
названия для этой книги, по причине её касательности к философским вопросам,
было выбрано название "Философия счастья", и был отвергнут другой,
наиболее привлекательный среди других, вариант её названия "Путь
счастья".
Название же "Дорога к
счастью", что первое приходит в голову и которое можно встретить среди
сегодня существующих публикаций, посвящённых этому вопросу, не годится из-за
того, что такое название привязано к ошибочному представлению, будто существует
дорога, идя которой, будучи при этом несчастным, можно в конце концов когда-то
прийти к окончательному пункту назначения, счастью, достигнув которого, дальше
идти не надо, да и и некуда — дорога к счастью уже пройдена, как можно даже
думать о том, чтобы уходить от счастья?
Тогда как название "Путь
счастья» не противоречит той реалии человеческой жизни, что среди его путей, от
рождения до смерти, есть путь счастья, и хоть это и один единственный путь, но
он всегда есть. И что он всегда, даже в наиболее неблагоприятные моменты нашей
жизни, пролегает совсем близко к каждому из нас, и каждый всегда волен делать
выбор, стать на путь счастья, или уклониться от него. И что этот путь
существует только один — как правда, по сути он и есть правда. Отклонений же от
дороги счастья — множество, как множество отклонений и от правды, из-за чего
уже давно преобладает мнение о том, что счастливы все одинаково, а несчастливы
— по-разному.
Ведь это касается не только
семейной жизни, в отношении которой у Льва Толстого отмечено: «Все счастливые
семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему»,
это касается каждого отдельного человека. Потому что если понимать счастье не в
качестве приза где-то в конце, а как состояние, которое поддерживается
действиями в процессе жизни, тогда можно быть и продолжать дальше быть
счастливым. И такое бытие есть действием, обеспечение понимания которого
составляет существенную его составляющую. Именно это понимание и является
главной задачей человеческого разума, потому что если основным назначением
человеческого разума не является человеческое счастье, то зачем тогда человеку
разум?
Внимательный читатель не думаю
что не заметил того факта, что для того, чтобы вынести на его суд свои выводы,
в развитие давно ранее установленных фактов относительно человеческого счастья
и его особенностей и законов, автору пришлось довольно глубоко исследовать
актуальные философские проблемы, рассмотрение которых, начиная с казалось бы
чисто технических вопросов развития информационных технологий и достигнутого
ещё в начале 1980-х годов понимания, что
«У создателей интерфейса
человек-машина есть конечная цель: интерфейс человек-человек» — рассмотрение
сути этих проблем неизбежно привёл, через понимание природы сообществ, в том
числе человеческих сообществ, к осознанию основной мотивации носителей
человеческих сообществ — счастья. А поскольку дух человеческих сообществ
находится не где-нибудь, а в человеческих языках, то понятие счастья не может
находиться в каком-то другом, кроме национального, контексте.
И это вовсе не какой-то новый вывод, к нему, хотя и без
философского обоснования строения сообществ, пришёл Иван Франко:
/ * Люди начинают
убеждаться, что само богатство, сама наука, сама штука [искусство — О.Ф.] не
может дать человеку полного счастья. Насколько человек может быть счастливым в
жизни, он может это только в общежитии с другими людьми, в семье, общине, нации. Скрепление, утончение
того чувства любви к другим людям, к семье, к обществу, к своему народу, вот
это основной фундамент всякого развития; без него все остальное будет только
мёртвое тело без души в нем. * / Иван Франко, "Что такое прогресс”.
В
этой работе Иван Франко рассмотрел этапы и результаты материального и
общественного развития (прогресса), хотя и без попыток решить вопрос о том, в
чем заключается его суть. Хотя конечно в приведённых выше словах Ивана Франка
можно увидеть, что как раз в человеческих отношениях он видит корни прогресса.
А вот о национальной природе человеческого счастья он высказался довольно
конкретно.
За более чем десять лет участия, с конца 90-х годов 20-го
столетия, в интернет-дискуссиях относительно наиболее актуальных для
украинского народа вопросов — прежде всего с людьми, которые представляют собой
интересы, диаметрально противоположные интересам украинского народа — автор
строк (и книги на основе тех дискуссий "Украинская политология или Атдадим
Львов Палякам"), пришёл к выводу, что хотя понимание смертельной угрозы
для украинского народа со стороны московской банды убийц и наиболее жизненно
важно, однако для окончательной ликвидации последствий преступной московской
экспансии на нашей земле не совсем достаточно.
После решения вопроса внешней безопасности на передний
план выходит вечный вопрос внутренней личной и общественной организации,
фундаментальной основой которой, в конце концов, особенно в условиях следующего
этапа развития человечества, что сегодня через информационные технологии
стремительно овладевает всеми общественными процессами, не может быть ничто
иное, кроме человеческого счастья.
Надеюсь, эта книга поможет преодолеть имеющиеся
разногласия, противоречия и пробелы в понимании разными людьми понятия счастья,
а следовательно и способов его достижения — или хотя бы осознать необходимость
позаботиться о ясности в этом основном для каждой человеческой жизни вовсе не
простом вопросе.
Электронная версия книги "Философия счастья" свободно доступна тут:
pdf: https://goo.gl/4bhbYi
epub: https://goo.gl/5GlRnl
