Вступ
Усі без жодного винятку хочуть бути щасливими — але порівнюючи між собою ті слова про розуміння щастя, які а чи не щодня від різних людей чути, як в ЗМІ, так і безпосередньо, добре видно, що з уявленням про цю найбільш важливу в людському житті річ існують значні проблеми, незважаючи на те, що одночасно ніхто не сумнівається в тому, що саме якраз щастя, для усіх і для кожного, є найвищою цінністю з усіх цінностей.
Тому спробуємо ясно сформулювати, ґрунтуючись на міркуваннях найбільш відомих мислителів людства, що ж це насправді таке, щастя, і як його досягнути. Можливо ясність в цьому питанні допоможе комусь стати щасливим — бачення мети та шляху до неї без сумніву сприяє її досягненню.
Спершу, після формулювання визначення поняття щастя, нагадаємо про підстави для такого визначення, тобто про розуміння поняття щастя, досягнуте на сьогодні — беручи з джерел в основному найголовніші висновки — і переконаємось у тому, що насправді вже дуже і дуже давно нема проблеми точно знати, що воно таке щастя і які способи його досягнення, тобто де воно знаходиться і за яких умов може бути досягнуте. Як було сказано: "[...] Годі нам бути щасливими. [...] Не можемо віднайти щастя. [...] Бо не бажаємо й бажати не хочемо. [...] Тому, що не знаємо, в чому воно полягає. [...] сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя" [2].
Далі, також без зайвої деталізації (її можна побачити в наведених у списку використаних джерел текстах) розглянемо труднощі, які супроводжують кожного, хто хоче досягнути щастя — тобто супроводжують кожного з нас — і про також давно відомі шляхи подолання тих труднощів.
А вже тоді розглянемо очевидне і найцікавіше після цього питання, чому при такому високому і давно наявному рівні легко кожному доступного суспільного знання — як про саме щастя, так і про труднощі його досягнення та шляхи їх подолання, ті труднощі разом з неминучими їхніми наслідками аж ніяк ніде не зникають й нікуди не діваються, і з ними знов і знов зустрічаються, день за днем тисячі років, все нові і нові покоління бажаючих бути щасливими.
Визначення
Щастя — це суто людський, тобто притаманний тільки людині, такий стан [4] гармонії її духовності, якого людина може досягти тоді і тільки тоді, коли вона _діє_ згідно, а не всупереч до людської доброчесності.
Таке підкреслене наголошення на суто людській природі людського щастя необхідне для того, щоб явно відрізнити його від інших, притаманних всьому живому, у тому числі й людині, фундаментальних видів спільного для всього живого щастя, а саме щастя рослинного (споживання та зростання), та щастя тваринного, пов'язаного з емоціями, відчуттями та почуттями.
Детальніше про ці різні види щастя — в Арістотеля [1]. Докази ж того, що щастя рослинне, тваринне і людське, в своїй основі, не перекривають одне одного (не перетинаються між собою), а також щодо пріоритету для людини, коли вибору уникнути неможливо, людського щастя, можна знайти в Сковороди [2].
Більшість міркувань, на яких ґрунтується дане визначення поняття щастя, і що воно без дій бути не може, знаходяться в [1]. Усі ті міркування надзвичайно ретельно обґрунтовані та деталізовані, як щодо суттєвої відмінності поняття людського щастя від щастя тваринного і рослинного, так і щодо безліч його зв'язків з іншими речами, зокрема того, що частенько "навіть для однієї людини щастя — то одне, то інше: адже, захворівши, люди бачать щастя у здоров'ї, збіднівши — у багатстві, а знаючи за собою неуцтво, захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє розуміння".
Тут слід зауважити, що хоч в основі своїй, в корені, щастя людське, тваринне та рослинне мають окремий вигляд, однак в кроні реального життя звичайно що перетинаються на кожному кроці.
Тому хоч в доповідях TED [3] про результати сучасних досліджень нам і доповідають, що відсоток тих, хто почувають себе щасливими [Dan Gilbert], наприклад серед людей рік, чи навіть три місяці після здавалося б величезного нещастя назавжди — катастрофічного, необоротного каліцтва, практично не відрізняється від такого відсотку серед людей цілком здорових, однак ті ж дослідження щоразу показують [Mihaly Csikszentmihalyi], що скажімо незалежність рівня щасливості від рівня матеріального добробуту є тільки тоді, коли рівень добробуту вищий від якогось мінімального порогового рівня. А коли люди бідніші того порогу, то це явно робить їх нещаснішими.
Це відбувається не тільки з тої причини, що рослинне притаманне усьому живому, а тваринне також людині, але й тому, що і родові, і господарські форми людського спілкування, носієм правил яких людина є [6], не просто не обходяться без духовних, тобто суто людських правил людського спілкування, а прямо підпорядковані їм. Іншими словами кажучи, якщо правдиві правила духовного людського спілкування (доброчесність) не є основою десь в будь-яких формах спілкування, то там відсутній і суто людський сенс діяльності, тобто сподівання досягнути людського щастя.
Дане вище визначення людського щастя також згідне з словами Сковороди: "Шукаємо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно подібне до сонячного сяйва — відхили лише душу свою" [2].
Дане на початку розділу визначення не тільки не суперечить щойно наведеним словам Сковороди, але й цілком відповідає всьому трактату [2], звідки ці слова взяті. Адже діяти згідно з людською доброчесністю кожен може всюди і завжди — оскільки людська доброчесність, разом із справжнім щастям, "не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві" [2].
Що саме конкретно мав на увазі Сковорода, говорячи, що щастя: "живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом" [2], і що саме, в той же час, є доброчесністю, у тому числі в найпобутовішому розумінні цього слова — тобто яким же конкретно правилом слід керуватися в своїх діях, щоб бути щасливим, то це також відомо — геніальний винахід універсального правила правил людського спілкування, хоч і зроблений дві тисячі років тому, однак за усіма ознаками ще тільки починає свій шлях: "GAL 5:14 Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!" [5].
Труднощі
Найбільш лаконічно і точно про єдину причину відсутності щастя сказано в Сковороди: "Джерелом нещастя є наша безпорадність: воно нас полонить, видаючи гірке за солодке, а солодке за гірке" [2]
Про те ж саме можна почути і в наш час, наприклад: “справа не у відсутності духовності . Є інша небезпека: хибна духовність.” [7]
Найдетальніше розглянув причину відсутності щастя Арістотель, починаючи з такого міркування: "[...] мудрість — це і наукове знання, і осягнення розумом речей, найбільш цінних за природою [...] мудрість створює щастя, тому що, будучи частиною доброчесності загалом, вона робить людину щасливою від володіння доброчесністю і від діяльного її вияву." [1] Це саме, дещо іншими словами, сказав Степан Бандера: "Правда — це дорога, якою людська душа прямує до Бога" [10] і Григорій Сковорода: "Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя, — ось праве крило, а доброчесність прагне до пошуку. Через це вона в еллінів та римлян мужністю і силою зветься — ось ліве крило"
Тут слід зауважити, що сьогодні є повна ясність у тому, що, на жаль, навіть і досить високі наукові й технічні знання насправді дуже далекі від справді людської мудрості, тобто від осягнення розумом речей, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя, а саме від пізнання правдивих людських якостей та взаємин.
Кожен, кому тільки не ліньки, легко може зауважити (і навести) безліч життєвих прикладів, у тому числі серед високо освічених людей, які незаперечно доводять, що складність вирішення, на перший погляд здавалося б навіть і дуже простих морально-етичних задач, на порядок, чи навіть на порядки вища, аніж складність вирішення навіть і найважчих наукових та технічних проблем.
Прикладів такого фундаментального невігластва з боку чудово науково-технічно підкованих людей всюди повнісінько — а особливо в наших краях, де подібні люди деколи не просто ведуть непомірковане життя, причини якого розглядав Арістотель, а набагато гірше, свідомо приймають діяльну участь у системній, відверто злочинній діяльності.
Чужі накинуті шляхи, у вигляді глибоких колій з крутими слизькими краями, хибно обрані такими людьми, завжди та неминуче вели, ведуть і будуть вести їх в одне і те ж саме сумне місце — в глибоку й остаточну, цілком завершену й доконану нещасність.
Це ж цілком очевидно, чи не так, що коли душа вже в цьому житті кипить докипає в муках пекельного казана, наповненого злобою, заздрістю, ненавистю та брехнею, без чого свідома участь у злочинній діяльності бути не може, то ніякі за це рослинні 30 срібляників (чи 300 000 000 срібляників), плюс повне забезпечення навіть й усіх можливих видів тваринних задоволень, ніколи не дасть можливості ні говорити, ні навіть і думати про надію на жодну можливість в такому випадку людського щастя.
Що ж до причин непоміркованого життя, повернімося до міркувань Арістотеля, то його "ведуть під впливом певних розмірковувань і думок" [1], адже усі чинять свої дії таким чином, щоб було краще, тобто щоб наблизитись до щастя. Навіть той, хто підписує угоду з дияволом, чинить так звичайно що не тому, що мріє про вічні муки, а тому, що хибно вважає, в даний момент часу, що це — найкращий вибір, який швидше за всі інші наблизить його до щастя.
Інше джерело непоміркованого життя всупереч до людської доброчесності — це пристрасть: "треба дослідити питання про пристрасть: якщо вона буває по невіданню, то що це за невідання таке? Адже зрозуміло, що той, хто веде непомірковане життя, все ж не думає так жити, перш ніж виявився охоплений пристрастю [...] Вважається, однак, що деякі пристрасті бувають у нас від тіла і доброчесність вдачі значною мірою тісно пов'язана з пристрастями [...] хто живе по пристрасті, мабуть, і слухати не буде умовиводів, які відвертають його від пристрасті, а якщо й буде, не зрозуміє; як же при такому складі можна переконати?" [1]
Арістотель також не забув нагадати нам про ті можливості, які суспільство може використовувати, щоб спонукати людей до доброчесності, тобто до того, щоб вони були щасливими: про виховання, про правильні закони, про отримання вірної настанови в доброчесності, про покарання й штрафи і навіть про виганяння геть невиправних та приборкування їх стражданням, немов худоби ярмом.
І от, через різні міркування на зразок:
"Одні думають, що чеснотливими бувають від природи, інші — що від звички, треті — що від навчання",
Арістотель приходить до висновку:
"ясно, що наявність природного від нас не залежить, але дається внаслідок деяких божественних причин по-справжньому удачливим",
а також що:
"Розмірковування ж і навчання, мабуть, впливають не на всіх, а треба, щоб душа слухача завдяки звичкам заздалегідь була підготовлена правильно насолоджуватися та ненавидіти, подібно до обробленої землі, готової зростити сім'я. [...] Отже, треба, щоб уже заздалегідь була в наявності вдача, яка б відповідала доброчесності, любила прекрасне і відкидала ганебне." [1]
Подолання труднощів
Отже якщо людині перед тим, як вона обирає робити те, чи інше, через хиби в її розумі, видається "гірке за солодке, а солодке за гірке", то в результаті вона починає жити всупереч доброчесності — тобто сама, по своїй волі обирає бути нещасною замість бути щасливою, і ця біда трапляється через хибні міркування та хибні пристрасті.
Але як у хибних міркувань, так і у хибних пристрастей джерело одне і те ж саме — хибні уявлення. Неточна, неадекватна, помилкова оцінка найбільш значущих для людини речей — речей, повторимо, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя, а саме правдивих людських якостей та взаємин, ось єдине джерело нещасності. Відсутність у людини правдивого та негайного розуміння на кожному кроці її життя — відчуття — що є доброчесним, а що ні, тягне за собою неможливість для людини бути щасливою.
Але як у людини заздалегідь може взятись вдача, яка б відповідала доброчесності, любила прекрасне і відкидала ганебне? Звідки береться правдивість відчуття солодкого, коли воно справді солодке, і гіркого, коли воно справді гірке?
Хоч відповідь на це питання так само досить таки давно на щастя є, однак на жаль з її суспільним усвідомленням існують значно більші труднощі, аніж з досить таки широко відомою і зафіксованою в суспільній свідомості причетністю до людського щастя людської доброчесності.
“Сутністю людського буття є мова”, як висловився в [9] Мартін Гайдеґґер, один із найбільш відомих філософів ХХ сторіччя, і "Закони мови — це колії, по яких рухається духовна діяльність" — це ще більше як сто років до Гайдеґґера сказав Вильгельм фон Гумбольдт [11].
І оскільки, як це обговорюється в [8], природа людського мислення має мовну основу, а "жива мова виконує для своїх носіїв також функцію постійно актуального сховища правил безпосереднього людського спілкування у вигляді довідника зв’язку понять — головним чином понять, стосовних до характеристик людини і людських взаємин" [6], то людське сприйняття, людське ставлення до тих чи інших речей, людське їх відчуття — перш за все виявів найважливіших, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя речей, тобто людських якостей та взаємин, людині дає саме якраз та мова, якою мислить людина.
А вже потім, після первинного відчуття, тобто після негайно визначеної мовою реакції, вступають в дію, особливо при наявності їх суперечності до первинного відчуття, інші речі, такі як виховання, правильні закони, вірні настанови в доброчесності, покарання, штрафи, і так далі — аж до "виганяння геть невиправних та приборкування їх стражданням, немов худоби ярмом".
Далі, у різних мов різні виразні здатності — і коли мова, яка володіє даною людиною, не надає людині первинного відчуття при сприйнятті суто людських речей, притаманними суто людині засобами для правдивого сприйняття людських якостей та взаємин, то це первинне відчуття надається іншими чинниками, а саме тваринною та рослинною природою людини.
Наприклад, як це показано в [8], українська мова здатна передавати глибокі щирі людські почуття і правдиві людські взаємини, а от засобами російської мови передати ці фундаментально необхідні людині на її шляху до щастя речі принципово неможливо — через ту неусувну в російській мові причину, що в ній “немає речі, де бракує слова” — нема, і принципово не може бути засобів для передачі глибоких справжніх людських почуттів і правдивих людських взаємин.
Є й такі свідчення, що деструктивну роль російської мови для всіх спільнот, де вона поширена, ясно усвідомлює інтелектуальна верхівка російського суспільства — думку про те, що біди Росії випливають з саме якраз російської мови, я почув якось ще в радянські часи в загальнодоступній московській телепередачі часів перебудови, від одного з російських філософів-лінгвістів. Як і що ця крамольна ідея широко розповсюджена в середовищі думаючих людей.
Але якщо українська мова здатна більше сприяти людині на шляху до щастя, аніж російська мова, то це мусить десь очевидно виявлятись?
Так воно і є. Подивіться на мапу поширення злочинності на українській землі і одразу ж побачите, що вона не що інше, як мапа русифікації України: чим більш русифіковані ті чи інші місця, тим вищий там рівень злочинності. Адже коли людина наважилась на злочин, то це означає, що вона нещасна. Ну нікому ж не прийде думка, що щасливіші люди більш схильні чинити злочини, ніж нещасливіші, чи не так.
І чи не цим, а саме величезною відмінністю здатності української та російської мов сприяти на шляху людини до щастя, пояснюється надзвичайна стійкість українського народу проти сотень років русифікації — русифікації усіма засобами, у тому числі з допомогою неодноразових гігантських голодоморних убивств: "мільйони людей, цілі народи в обличчі смерти захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя." [10] І яка сьогодні продовжується далі дуже активно, наприклад практично усі найрейтинговіші програми, на всіх каналах українського телебачення сьогодні переведені на російську мову.
Що ж до того, що "наявність природного від нас не залежить, але дається внаслідок деяких божественних причин по-справжньому удачливим", тобто щодо уродженості деяких рис, від яких залежить можливість людини бути щасливою, то ми дійсно знаємо, що жінкам при надії не можна наприклад лякатися, чи там дивитися на щось потворне, негативні наслідки чого для дитини бувають ну дуже явні та очевидні.
Існує інформація також і про навпаки, позитивний вплив на дитину спостережень вагітної жінки за наприклад регулярним штурмом її чоловіком не там пиво-алкогольних напоїв, а гранітів університетського курсу то лінійної алгебри, то функціонального аналізу та інтегралу Лебега. Інакше кажучи, вплив переживань жінки, як позитивних, так і негативних, на шляхи розвитку її дитини, протягом всього часу вагітності, не підлягає жодному сумніву.
Це дає підстави думати, що для майбутнього дитини зовсім не байдуже, знаходиться вагітна жінка в російськомовному оточенні, несприйнятливому до глибоких справжніх людських почуттів і правдивих людських взаємин, чи вона оточена наповненою точним адекватним сприйняттям усіх істинно людських речей українською мовою.
Адже мабуть не надаремно має місце думка, що "Україна на протязі багатьох віків використовувалась ординцями як донор усього, що стосується розумової і творчої діяльності. Саме припинення донорства зупинило, а в багатьох випадках і відкинуло назад сьогоднішню імперію." [Говрош Вінниця]
Багато в чому можна, при бажанні, звинувачувати наших предків, предків сучасного українського народу — але тільки не в тому, що вони не спромоглися уберегти і передати нам, їхнім нащадкам, найцінніший світовий скарб, той скарб нації, поруч якого навіть і мільйони тон найцінніших металів та виробів з них просто прах, ніщо. І цей головний, найперший, якщо не єдиний засіб, придатний для того, щоб наблизитися до справжнього людського щастя — це наша досконала, правдива, точна українська мова.
Наші предки, незважаючи ні на які найбільші муки, смерті і страждання за це, зберегли і передали нам цей найбільший з усіх можливих скарбів, ту ні з чим не зрівняну дорогоцінність, набуту протягом незліченних віків — мову, яка одна дає нам саме якраз те, чого усі в світі люди хочуть найбільше — можливість бути щасливими.
Одна практична порада
Оскільки в наших краях сьогодні найгіршим чинником щодо нашого бажання бути здатними бути щасливими є настирливе пропихання всюди російської мови, то найперше, окрім бути доброчесною людиною, слід особисто потурбуватись про хоч часткову нейтралізацію цього у нас найгіршого, системно негативного моменту.
Спробуйте не купувати нічого на російській, ні преси, ні книг, і переключати телеканал, коли чути російську мову. Багато років так роблю, і ще жодного разу не пошкодував. Це хоч звісно і не гарантує негайного щастя, однак одразу ж відчуєте, що рекомендації професора Преображенского щодо благотворності нечитання совєтскої преси, сьогодні повністю дійсні також і стосовно її прямого нащадка, майже всього насильно російськомовного тут на українській землі.
Майже всього, я маю на увазі, що наприклад технічні тексти російською, через технічний характер російської мови, цілком придатні для вжитку (хоч англомовні оригінали зрозуміло що завжди більш якісні), і що макспарк годиться для участі в ньому, а передачі Шустера, Кисельова, Гордона і Дорофеєва чи там фільми Ельдара Рязанова та "Мастер и Маргарита" Бортка — для перегляду.
Перелічив, що одразу згадалось — усе те добре, в чому є міра і нема зайвого фанатизму, який з людським розумом, абсолютно необхідним для людського щастя, має мало спільного. Просто не треба забувати того факту, що справжня мета людей, які так настирливо намагаються нас русифікувати, незалежно від того, усвідомлюють це вони самі, чи ні, зробити нас більш несприйнятливими до щастя, нещасливішими — не намагаючись при цьому ототожнювати усіх русифікованих з тими, хто намагаються нас русифікувати.
Література
1. Арістотель, Нікомахова етика, Переклад Віктора Ставнюка,
http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm
http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-304.htm
2. Григорій Сковорода, РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ [ТОВАРИСЬКА РОЗМОВА ПРО ДУШЕВНИЙ МИР], http://www.utoronto.ca/elul/Skovoroda/Rozmova5.html
3. Лекції TED, http://www.ted.com/playlists/4/what_makes_us_happy.html
4. Академічний тлумачний словник української мови в одинадцяти томах, http://sum.in.ua/s/shhastja
5. Біблія, http://www.ukrainian-bible.co.uk/B48C005.htm
6. Інформаційні технології і людські спільноти, http://h.ua/story/339791/
7. Сергій КРИМСЬКИЙ, «Принципи духовності ХХI століття», http://www.day.kiev.ua/75112
8. “Сутністю людського буття є мова” http://h.ua/story/380079/
9. Мартін Гайдегґер. Дорогою до мови, http://shron.chtyvo.org.ua/Heidegger_Martin/Sutnist_movy.pdf
10. Степан Бандера, З НЕВИЧЕРПНОГО ДЖЕРЕЛА, https://docs.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alOTlhZTFkMDQtMWFmYi00YjI1LWFkOGMtZmUzZGUyZjRlNzRj/edit?usp=sharing
11. Вильгельм фон Гумбольдт «Избранные труды по языкознанию», М., 1984. С. 37-297, О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества (1830-1835)
___
Рецепт счастья
Введение
Все без единого исключения хотят быть счастливыми — но сравнивая между собой те слова о понимании счастья, которые чуть ли не ежедневно от разных людей приходится слышать, как в СМИ, так и непосредственно, хорошо видно, что с представлением об этой наиболее важной в человеческой жизни вещи существуют значительные проблемы, несмотря на то, что одновременно никто не сомневается в том, что именно счастье, для всех и для каждого, является наивысшей ценностью из всех ценностей.
Поэтому попробуем ясно сформулировать, основываясь на соображениях наиболее известных мыслителей человечества, что же это на самом деле такое, счастье, и как его достичь. Возможно ясность в этом вопросе поможет кому-то стать счастливым — видение цели и пути к ней несомненно способствует ее достижению.
Сначала, после формулировки определения понятия счастья, напомним об основаниях для такого определения, то есть о понимании понятия счастья, достигнутом на сегодня — беря из источников в основном главные выводы — и убедимся в том, что на самом деле уже очень и очень давно нет проблемы точно знать, что такое счастье и какие способы его достижения, то есть где оно находится и при каких условиях может быть достигнуто. Как было сказано: "[...] Нельзя нам быть счастливыми. [...] Мы не можем обрести счастье. [...] Потому что не желаем и желать не хотим. [...] Потому что не знаем, в чем оно заключается. [...] смысл в том, чтобы осмыслить, в чем заключается счастье "[2].
Далее, также без излишней детализации (ее можно увидеть в приведенных в списке литературы текстах) рассмотрим трудности, которые сопровождают каждого, кто хочет достичь счастья — то есть сопровождают каждого из нас — и о также давно известных путях преодоления тех трудностей.
А уже тогда рассмотрим очевидный и самый интересный после этого вопрос, почему при таком высоком и давно существующем уровне легко каждому доступного общественного знания — как о самом счастье, так и о трудностях его достижения и путях их преодоления, те трудности вместе с неизбежными их последствиями отнюдь нигде не исчезают и никуда не деваются, и с ними снова и снова встречаются, день за днем тысячи лет, все новые и новые поколения желающих быть счастливыми.
Определение
Счастье — это чисто человеческое, то есть присущее только человеку, такое состояние [4] гармонии его духовности, которого человек может достичь тогда и только тогда, когда он _действует_ согласно, а не вопреки человеческой добродетели.
Такое подчеркнутое акцентирование на чисто человеческой природе человеческого счастья необходимо для того, чтобы явно отличить его от других, присущих всему живому, в том числе и человеку, фундаментальных видов общего для всего живого счастья, а именно счастья растительного (потребление и рост), и счастья животного, связанного с эмоциями, ощущениями и чувствами.
Подробнее об этих различных видах счастья — у Аристотеля [1]. Доказательства же того, что счастье растительное, животное и человеческое, в своей основе, не перекрывают друг друга (не пересекаются между собой), а также относительно приоритета для человека, когда выбора избежать невозможно, человеческого счастья, можно найти у Сковороды [2].
Большинство рассуждений, на которых основывается данное определение понятия счастья, и что оно без действий быть не может, находятся в [1]. Все те рассуждения чрезвычайно тщательно обоснованны и детализированны, как относительно существенного отличия понятия человеческого счастья от счастья животного и растительного, так и относительно множества его связей с другими вещами, в частности того, что зачастую "даже для одного человека счастье — то одно, то другое: ведь, заболев, люди видят счастье в здоровье, обеднев — в богатстве, а зная за собой невежество, восхищаются теми, кто рассуждает о чем-нибудь большом и таком, что превышает их понимание".
Здесь следует заметить, что хотя в основе своей, в корне, счастье человеческое, животное и растительное имеют отдельный вид, однако в кроне реальной жизни конечно что пересекаются на каждом шагу.
Поэтому хотя в докладах TED [3] о результатах современных исследований нам и сообщают, что процент тех, что чувствуют себя счастливыми [Dan Gilbert], например среди людей год, или даже три месяца после казалось бы огромного несчастья навсегда — катастрофического, необратимого увечья, практически не отличается от такового процента среди людей вполне здоровых, однако те же исследования каждый раз показывают [Mihaly Csikszentmihalyi] что скажем независимость уровня счастья от уровня материального благосостояния есть только тогда, когда уровень благосостояния выше какого-то минимального порогового уровня. А когда люди беднее того порога, то это явно делает их несчастливее.
Это происходит не только по той причине, что растительное присуще всему живому, а животное также человеку, но и потому, что и родовые, и хозяйственные формы человеческого общения, носителем правил которых человек является [6], не просто не обходятся без духовных, т.е. чисто человеческих правил человеческого общения, а непосредственно подчинены им. Другими словами говоря, если истинные правила духовного человеческого общения (добродетель) не являются основой где-то в любых формах общения, то там отсутствует и чисто человеческий смысл деятельности, т.е. надежда достичь человеческого счастья.
Данное выше определение человеческого счастья также сообразно со словами Сковороды: "Ищем счастье по странам, временам, статьям, а оно везде и всегда с нами: как рыба в воде, так и мы в нем, и оно возле нас ищет нас самих. Нет его нигде от того, что оно везде. Оно подобно солнечному сиянию — открой только душу свою "[2].
Данное в начале раздела определение не только не противоречит только что приведенным словам Сковороды, но и полностью соответствует всему трактату [2], откуда эти слова взяты. Ведь действовать согласно человеческой добродетели каждый может везде и всегда — так как человеческая добродетель, вместе с настоящим счастьем, "не в знатной должности, не в красоте тела, не в хорошей стране, не в славном времени, не в высоких науках, не в щедром богатстве "[2].
Что именно конкретно имел в виду Сковорода, говоря, что счастье: "живет во внутреннем мире сердца нашего, а мир в согласии с Богом" [2], и что именно, в то же время, является добродетелью, в том числе в типа бытовом понимании этого слова — то есть каким же конкретно правилом следует руководствоваться в своих действиях, чтобы быть счастливым, то это также известно — гениальное изобретение универсального правила правил человеческого общения, хотя и сделано две тысячи лет назад, однако по всем признакам еще только начинает свой путь: " GAL 5:14 Ибо весь Закон в одном слове заключается: люби ближнего твоего, как самого себя " [5].
Трудности
Наиболее лаконично и точно о единственной причине отсутствия счастья сказано у Сковороды: "Источником несчастья есть наша беспомощность: оно нас пленяет, выдавая горькое сладким, и сладкое горьким" [2]
О том же можно услышать и в наше время, например: "дело не в отсутствии духовности. Есть другая опасность: ложная духовность. "[7]
Наиболее подробно рассмотрел причину отсутствия счастья Аристотель, начиная с такого рассуждения: "[...] мудрость — это и научное знание, и постижение умом вещей, наиболее ценных по природе [...] мудрость создает счастье, потому что, будучи частью добродетели в целом , она делает человека счастливым от обладания добродетелью и от деятельного ее проявления." [1] Это же, несколько иными словами, сказал Степан Бандера: "Правда — это дорога, по которой человеческая душа направляется к Богу" [10] и Григорий Сковорода: "Премудрости смысл в том, чтобы осмыслить, в чем заключается счастье, — вот правое крыло, а добродетель стремится к поиску. Поэтому она у эллинов и римлян мужеством и силой называется — вот и левое"
Здесь следует заметить, что сегодня есть полная ясность в том, что, к сожалению, даже достаточно высокие научные и технические знания на самом деле очень далеки от подлинно человеческой мудрости, то есть от постижения умом вещей, наиболее ценных по самой природе поиска пути к счастью, а именно от познания истинных человеческих качеств и взаимоотношений.
Каждый, кому не лень, легко может заметить (и привести) множество жизненных примеров, в том числе среди высоко образованных людей, которые неопровержимо доказывают, что сложность решения, на первый взгляд казалось бы даже очень простых морально-этических задач, на порядок, или даже на порядки выше, чем сложность решения даже самых тяжелых научных и технических проблем.
Примеров такого фундаментального невежества со стороны прекрасно научно-технически подкованных людей везде полно — а особенно в наших краях, где подобные люди порой не просто ведут неумеренную жизнь, причины которой рассматривал Аристотель, а гораздо хуже, сознательно принимают деятельное участие в системной, откровенно преступной деятельности.
Чужой навязанный путь, в виде глубокой колеи с крутыми скользкими краями, ошибочно избранный такими людьми, всегда и неизбежно вел, ведет и будет вести их в одно и то же самое печальное место — в глубокую и окончательную, вполне завершенную и совершенную несчастность.
Это же совершенно очевидно, не так ли, что когда душа уже в этой жизни кипит докипает в муках адского котла, наполненного злобой, завистью, ненавистью и ложью, без чего сознательное участие в преступной деятельности быть не может, то никакие за это растительные 30 сребреников (или 300 миллионов сребреников), плюс полное обеспечение даже и всех возможных видов животных удовольствий, никогда не даст возможности ни говорить, ни даже думать о надежде на наименьшую возможность в таком случае человеческого счастья.
Что же касается причин неумеренной жизни, вернемся к рассуждениям Аристотеля, то ее "ведут под влиянием определенных рассуждений и мыслей" [1], ведь все совершают свои действия таким образом, чтобы было лучше, то есть чтобы приблизиться к счастью. Даже тот, кто подписывает контракт с дьяволом, поступает так конечно не потому, что мечтает о вечных муках, а потому, что ошибочно считает, в данный момент времени, что это — лучший выбор, который скорее всех других приблизит его к счастью.
Другой источник неумеренной жизни вопреки человеческой добродетели — это страсть: "надо исследовать вопрос о страсти: если она бывает по неведению, то что это за неведение такое? Ведь понятно, что тот, кто ведет неумеренную жизнь, все же не думает так жить, прежде чем оказался охвачен страстью [...] Считается, однако, что некоторые страсти бывают у нас от тела и добродетель нрава во многом тесно связана со страстями [...] кто живет по страсти, пожалуй, и слушать не будет умозаключений , которые отвлекают его от страсти, а если и будет, не поймет: как же при таком складе можно переубедить? " [1]
Аристотель также не забыл напомнить нам о тех возможностях, которые общество может использовать, чтобы побудить людей к добродетели, то есть к тому, чтобы они были счастливы: о воспитании, о правильных законах, о получении верных наставлений в добродетели, о наказаниях и штрафах и даже об изгнании прочь неисправимых и укрощении их страданиями, как скота ярмом.
И вот, через различные рассуждения вроде:
"Одни думают, что добродетельными бывают от природы, другие — что от привычки, третьи — что от обучения",
Аристотель приходит к выводу:
"Ясно, что наличие природного от нас не зависит, но дается вследствие некоторых божественных причин по-настоящему удачливым",
а также:
"Рассуждения же и обучение, пожалуй, влияют не на всех, а надо, чтобы душа слушателя благодаря привычкам заранее была подготовлена правильно наслаждаться и ненавидеть, подобно обработанной земле, готовой взрастить семья. [...] Следовательно, нужно, чтобы уже заранее был в наличии нрав, соответствующей добродетели, любил прекрасное и отвергал позорное." [1]
Преодоление трудностей
Так что если человеку перед тем, как он выбирает действовать так или иначе, из-за недочетов его разума, кажется "горькое сладким, и сладкое горьким", то в результате он начинает жить вопреки добродетели — то есть сам, по своей воле выбирает быть несчастным вместо быть счастливым, и эта беда случается из-за ложных рассуждений и ложных страстей.
Но как у ложных рассуждений, так и у ложных страстей источник один и то же — ложные представления. Неточная, неадекватная, ошибочная оценка наиболее значимых для человека вещей — вещей, повторим, наиболее ценных по самой природе поиска пути к счастью, а именно истинных человеческих качеств и взаимоотношений, вот единственный источник несчастности. Отсутствие у человека верного и немедленного понимания на каждом шагу его жизни — ощущения — что добродетельно, а что нет, влечет за собой невозможность для человека быть счастливым.
Но как у человека заранее может взяться характер, соответствующий добродетели, что любил бы прекрасное и отвергал позорное? Откуда берется правдивость ощущения сладкого, когда оно действительно сладкое, и горького, когда оно действительно горькое?
Хотя ответ на этот вопрос также довольно давно к счастью есть, однако к сожалению с его общественным осознанием существуют более значительные трудности, чем с довольно широко известной и зафиксированной в общественном сознании причастности к человеческому счастью человеческой добродетели.
"Сущностью человеческого бытия является язык", как выразился в [9] Мартин Хайдеггер, один из самых известных философов ХХ века, и "Законы языка — это колеи, по которым движется духовная деятельность" — это еще более ста лет до Хайдеггера сказал Вильгельм Гумбольдт [11].
И поскольку, как это обсуждается в [8], природа человеческого мышления имеет языковую основу, а "живой язык выполняет для своих носителей также функцию постоянно актуального хранилища правил непосредственного человеческого общения в виде справочника связи понятий — главным образом понятий, относящихся к характеристикам человека и человеческих отношений"[6], то человеческое восприятие, человеческое отношение к тем или иным вещам, человеческое их ощущение — прежде всего проявлений важнейших, наиболее ценных по самой природе поиска пути к счастью вещей, то есть человеческих качеств и взаимоотношений, человеку дает именно раз тот язык, которым думает человек.
А уже потом, после первичного ощущения, то есть после немедленно определенной языком реакции, вступают в действие, особенно при наличии их противоречия к первичному ощущение, другие вещи, такие как воспитание, правильные законы, верные наставления в добродетели, наказания, штрафы, и т.д. — до "изгнания вон неисправимых и укрощения их страданием, как скота ярмом".
Далее, у разных языков разные выразительные способности — и когда язык, владеющий данным человеком, не предоставляет человеку первичного ощущения при восприятии чисто человеческих вещей, присущими сугубо человеку средствами для правильного восприятия человеческих качеств и взаимоотношений, то это первичное ощущение предоставляется другими факторами, а именно животной и растительной природой человека.
Например, как показано в [8], украинский язык способен передавать глубокие искренние человеческие чувства и истинные человеческие отношения, а вот средствами русского языка передать эти фундаментально необходимы человеку на его пути к счастью вещи принципиально невозможно — по той неустранимой в русском языке причине, что в нем "нет вещи там, где нету слова" — нет, и принципиально не может быть средств для передачи глубоких настоящих человеческих чувств и правдивых человеческих взаимоотношений.
Есть и такие свидетельства, что деструктивную роль русского языка для всех сообществ, где он распространен, ясно осознает интеллектуальная верхушка российского общества — мысль о том, что беды России вытекают из как раз русского языка, я услышал как-то еще в советские времена в общедоступной московской телепередаче времен перестройки, от одного из русских философов-лингвистов. Как и что эта крамольная идея широко распространена в среде думающих людей.
Но если украинский язык способен больше способствовать человеку на пути к счастью, чем русский язык, то это должно где-то очевидно проявляться?
Так оно и есть. Посмотрите на карту распространения преступности на украинской земле и сразу же увидите, что она не что иное, как карта русификации Украины: чем более русифицированы те или иные места, тем выше там уровень преступности. Ведь когда человек решился на преступление, то это означает, что он несчастен. Ну никому ведь не придет мысль, что счастливые люди более склонны совершать преступления, чем несчастливые, не так ли.
И не этим ли, а именно огромным отличием способности украинского и русского языков содействовать на пути человека к счастью, объясняется чрезвычайная стойкость украинского народа против сотен лет русификации — русификации всеми средствами, в том числе с помощью неоднократных гигантских голодоморных убийств: "миллионы людей, целые народы в лице смерти защищают правды и ценности, которые им дороже самой жизни! Ибо человеческая душа исходит от Того, Кто исконно был перед жизнью и будет после жизни, вечно, а оборона великих правд больше приближает человеческую душу к Богу, чем жизнь." [10] И которая сегодня продолжается дальше очень активно, например практически все наиболее рейтинговые программы, на всех каналах украинского телевидения сегодня переведены на русский язык.
Что же касается того, что "наличие естественного от нас не зависит, но дается вследствие некоторых божественных причин по-настоящему удачливым", то есть относительно врожденности некоторых черт, от которых зависит возможность человека быть счастливым, то мы действительно знаем, что женщинам в положении нельзя например пугаться, или там смотреть на что-то безобразное, негативные последствия чего для ребенка бывают ну очень явны и очевидны.
Существует информация также и о наоборот, положительном влиянии на ребенка наблюдений беременной женщины за например регулярным штурмом ее мужем не там пиво-алкогольных напитков, а гранитов университетского курса то линейной алгебры, то функционального анализа и интеграла Лебега. Иначе говоря, влияние переживаний женщины, как положительных, так и отрицательных, на пути развития ее ребенка, все время ее беременности, не подлежит никакому сомнению.
Это дает основания полагать, что для будущего ребенка совсем не безразлично, находится беременная женщина в русскоязычном окружении, невосприимчивом к глубоким настоящим человеческим чувствам и правдивым человеческим взаимоотношениям, или она окружена наполненным точным адекватным восприятием всех истинно человеческих вещей украинским языком.
Ведь видимо не напрасно имеет место мнение, что "Украина на протяжении многих веков использовалась ординцами как донор всего, что касается умственной и творческой деятельности. Именно прекращение донорства остановило, а во многих случаях и отбросило назад сегодняшнюю империю." [Говрош Вінниця]
Во многом можно, при желании, обвинять наших предков, предков современного украинского народа — но только не в том, что они не смогли уберечь и передать нам, их потомкам, ценнейшее мировое сокровище, то сокровище нации, рядом с которым даже миллионы тонн ценных металлов и изделий из них просто прах, ничто. И это главное, наипервейшее, если не единственное средство, пригодное для того, чтобы приблизиться к настоящему человеческому счастью — это наша совершенная, истинная, точная украинская мова.
Наши предки, несмотря ни на какие величайшие мучения, смерти и страдания за это, сохранили и передали нам это самое большое из всех возможных сокровищ, ту ни с чем не сравнимую драгоценность, приобретенную в течение бесчисленных веков — мову, которая одна дает нам именно как раз то, чего все в мире люди хотят больше всего — возможность быть счастливыми.
Один практический совет
Поскольку в наших краях сегодня наихудшим фактором относительно нашего желания быть способными быть счастливыми являются навязчивое протаскивание всюду русского языка, то прежде всего, кроме быть добродетельным человеком, следует лично позаботиться о хоть частичной нейтрализации этого у нас наихудшего, системно негативного момента.
Попробуйте не покупать ничего на русском, ни прессы, ни книг, и переключать телеканал, когда слышен русский язык. Много лет так делаю, и еще ни разу не пожалел. Это хоть конечно и не гарантирует немедленного счастья, однако сразу же почувствуете, что рекомендации профессора Преображенского в отношении благотворности нечитания советской прессы, сегодня полностью действительны также и в отношении ее прямого потомка, почти всего насильно русскоязычного здесь на украинской земле.
Почти всего, я имею в виду, что, например технические тексты на русском, через технический характер русского языка, вполне пригодны для потребления (хотя англоязычные оригиналы понятно что всегда более качественные), и макспарк годится для участия в нем, а передачи Шустера, Киселева, Гордона и Дорофеева или там фильмы Эльдара Рязанова и "Мастер и Маргарита" Бортка — для просмотра.
Перечислил, что сразу вспомнилось — все то хорошо, в чем есть мера и нету лишнего фанатизма, который с человеческим разумом, абсолютно необходимым для человеческого счастья, имеет мало общего. Просто не надо забывать того факта, что истинная цель людей, которые так настойчиво пытаются нас русифицировать, независимо от того, осознают это они сами, или нет, сделать нас более невосприимчивыми к счастью, несчастней — не пытаясь при этом отождествлять всех русифицированных с теми, кто пытается нас русифицировать.
Литература
1. Арістотель, Нікомахова етика, Переклад Віктора Ставнюка,
http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm
http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-304.htm
2. Григорій Сковорода, РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ [ТОВАРИСЬКА РОЗМОВА ПРО ДУШЕВНИЙ МИР], http://www.utoronto.ca/elul/Skovoroda/Rozmova5.html
3. Лекції TED, http://www.ted.com/playlists/4/what_makes_us_happy.html
4. Академічний тлумачний словник української мови в одинадцяти томах, http://sum.in.ua/s/shhastja
5. Біблія, http://www.ukrainian-bible.co.uk/B48C005.htm
6. Информационные технологии и человеческие сообщества, http://maxpark.com/community/1894/content/804988
7. Сергій КРИМСЬКИЙ, «Принципи духовності ХХI століття», http://www.day.kiev.ua/75112
8. “Сущностью человеческого бытия является язык ” http://maxpark.com/community/1894/content/2111588
9. Мартін Гайдегґер. Дорогою до мови, http://shron.chtyvo.org.ua/Heidegger_Martin/Sutnist_movy.pdf
10. С. Бандера: Из неисчерпаемого источника, http://maxpark.com/community/90/content/1410349
11. Вильгельм фон Гумбольдт «Избранные труды по языкознанию», М., 1984. С. 37-297, О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества (1830-1835)
