2022-03-12

Українська політологія, або "Атдадім Львов Палякам"

 

Наше тепер – це продовження нашого ж минулого.

Здавалося б елементарна, до буквально примітивізму елементарна аксіома, однак коли йдеться про діючі в нашому тепер в Україні політичні сили, то ця аксіома перестає бути аксіомою.

Вона, схоже на те, взагалі на жаль перестає бути. А що буває з наукою, коли з її основ викинути ключову аксіому, мабуть не дуже важко здогадатися.



Тільки що – тільки що не тільки у історичному масштабі, а й у навіть практично просто житейському масштабі тільки що в Україні відбулася серія величезних, унікальних, відсутніх в історії інших народів цілеспрямовано витворених невидимим суб'єктом усенародних трагедій, які залишили по собі величезні не шрами, ні – величезні, ще зовсім не загоєні рани на тілі та в душі українського народу.

В кожній правовій системі приховування злочину, його слідів – так само злочин. Отже злочин винищення з допомогою голодоморів невідомої нам, але відомої убивцям кількості мільйонів українців іще не закінчений. Він продовжуватиметься доти, доки убивці приховуватимуть величезні сліди своїх злочинів.

Але злочинна серія голодоморів 20-го сторіччя є тим фундаментом, на якому ґрунтується сьогодення в Україні далеко не тільки тому, що вони залишили зяючі криваві рани українському народу. Хоч які ті рани грандіозно великі та криваві, але вони, на жаль, не є іще найгіршим з того, що нам залишили голодомори.

Оскільки великі історичні події в Україні, а голодомори є великими історичними подіями, суттєво одрізняють минуле нашого народу від минулого інших народів, то важко мабуть було б сподіватися на те, що політичні сили в Україні, тобто суб'єкти політичного життя, визначною часткою яких є ті події, будуть подібні до таких політичних сил в інших народах. Голодомори ж тим часом були настільки політичними подіями – тобто подіями, дотичними до геть усіх, що в Україні мабуть що не було нікого, хто б не опинився – може тією чи іншою мірою, але чітко з якогось і то протилежного до іншого боку. Іншими словами, голодомори різко розмежували усіх в Україні на дві спільноти, одна з яких була досконало озброєна усіма матеріальними, організаційними та інтелектуальними тогочасними досягненнями для використання тих засобів з метою винищення іншої, протилежної спільноти. А що спільнота убивць українського народу була і напевно й надалі залишається тільки часткою, передовим загоном московського злочинного оргутворення в Україні, то це вже дещо інше питання, яке хоч тісно і пов'язане з українською політологією, але суть питання міняє мало. І сподіватися на те, що це широке і глибоке розмежування, таке широке і глибоке, що ширшого і глибшого собі уявити мабуть що не можна, за якийсь невеличкий проміжок часу без жодних суттєвих суспільних змін зникло, дуже і дуже було б наївно.

Здобуття ж незалежності анітрохи не пов'язане із якоюсь зміною розкладки справді діючих політичних сил, коли кадри з одних керівних структур зайняли свої місця в керівних же структурах з іншими назвами, а в тих структурах, які залишилися без змін, лишилися керувати далі ті ж самі люди, а особливо в тих структурах, які займаються визначенням перспективності одних кадрів і не перспективності інших. Як от візьмемо наприклад надзвичайно перспективного зараз політичного діяча Віктора Медведчука, якого ще на початку 80-х рекомендували Георгію Крючкову саме як надзвичайно перспективного молодого політичного діяча. А тепер ті ж самі рекомендатори того ж самого Віктора Медведчука так само рекомендують таким самим (чи тому ж самому) Георгію Крючкову. Це лише тільки широко відомий приклад, а що тим часом відбувається у менш широко відомих але більш широко розповсюджених випадках, то можна бути певним, що навряд чи за суттю хоч трохи інакше.

І коли ціле суспільство розмежовується на з одного боку убивць а з протилежного – жертв, то решта чинників його поділу на окремі групи (стратифікація) як от поділ праці, етнічне походження, стать, вік, релігія і таке інше починає бути безумовно підпорядкованим першому, основному, а саме бути з убивцями – чи з тими, кого ті убивці збираються убивати.

Коли серійний убивця убиває 50 ні в чому не винних людей, то весь світ здригається від жаху. І пам'ять про ті злочини не вщухає десятки, коли не більше, років. Чому це так, цілком ясно та зрозуміло. Тому що нормальна реакція на злочини у нормальних людей – це звичайно що крім осуду також потреба розслідувати, знайти винних, виявити причини, покарати винних і усунути причини, що призвели до можливості учинення таких злочинів. Захистити усіма засобами суспільство од такого та подібних злочинів. А ще тому, що саме в основному нормальними людьми у нормальних суспільствах наповнені державні, економічні, політичні, силові структури та засоби масової інформації.

А тепер уявімо собі, що зграя серійних убивць впевнено контролює усі ці названі оргструктури та медіазасоби. Чи будуть у такому випадку хоч комусь, хоч краєм вуха колись відомі хоч якісь із злочинів зграї? Крім самих жертв, звичайно. І чи стане хтось розслідувати у такому випадку, шукати винних, виявляти причини злочинів, шукати злочинців, карати їх та усувати причини злочинів, тобто шукати, карати та усувати самих себе?

Саме якраз таку відсутність пошуку злочинців, відсутність розслідування причин, відсутність покарання та відсутність спроб усунути причини злочинів ми бачимо стосовно убивства голодоморами 20-го сторіччя нам невідомої (але відомої убивцям) кількості мільйонів людей в Україні. Убиті трьома голодоморами люди, в основному це були діти, лежать зараз десь в безіменних могильниках – не могилах, а їхні убивці як контролювали в момент убивства усі важелі державної машини та засобів масової інформації, використовуючи їх для убивства, так і контролюють й надалі тепер (невеличкі проколи хоч і бувають, але наразі завжди вчасно ліквідовувались) виконуючи свої злочинні плани та розбудовуючи і то надзвичайно посилено причому нові. Тобто займаючись тим, у чому спеціалізувалися раніше, спеціалізуються й зараз. Не розбудовувати ж економічний та духовний розквіт українського народу. Щойно убивали його мільйонами, то тепер напевно слід продовжувати й далі те саме, раз так успішно діло пішло. Ну а засоби звичайно що міняються, прогрес на дворі.

Ось ці люди разом із їх намірами та почуттями до українців на ключових позиціях у владних структурах, що виступають як злочинна політична сила – це якраз саме те найгірше, що залишилось нам тут в Україні від голодоморів. І тільки наявність цієї сили та її невпинна "робота" може пояснити м'яко кажучи "недооцінку" голодоморів 20-го сторіччя в Україні... Представники цієї сили сидять собі за лаштунками, спорудженими з брехні ними ж, типу звичного указування своїми пальцями на вину котрогось із народів, російського скажімо а чи єврейського, для того, щоб закрити од невченого ока свою циклопічно протиприродну колосально злочинну діяльність, перш за все голодомори, сидять там точнісінько так, як вони сиділи там до, під час, і після кожного з голодоморів. Усі вони ніде не зникли, не поділися ніде жодним ніяким чином. І той їхній практично повний контроль над усіма скільки-небудь значимими установами в Україні ніколи не переривався ніяк а ні на мить.

З того, що те гіпермасове убивство здійснювалося із тотальним використанням можливостей усіх державних структур, важко не зробити висновок, що то була таки політична сила. І коли ми наприклад чуємо, що сучасна Німеччина – це спадкоємниця Німеччини часів другої світової, то це можна зрозуміти. А от Москву-2002 назвати спадкоємницею Москви-1933 якось не дуже виходить. Як скажімо Лондон-2002 спадкоємцем Лондону-1933. Це зараз просто той самий Лондон. Це просто та ж сама Москва трохи пізніше, але ніяка не спадкоємниця. Зміна обрисів підконтрольної території? Лондон навіть мабуть що значно більше територій втратив з того часу, ніж Москва, ну і що. І коли ота політична сила зуміла убити нам невідому кількість мільйонів чудових людей (навіть без огляду на те, що це в основному були діти), то це таки саме політична сила, а не щось незбагненне потойбічне, хоч безперечно що диявольське спрямування цієї сили ніяк не можна піддати якомусь сумніву. І що коли ота політична сила зуміла без зайвого розголосу ретельно підготувати убивство мільйонів прекрасних людей, без розголосу ж втілити свої плани в – мало було не написав "в життя" – втілити свої плани у смерть мільйонів українців, і після убивства, знову ж таки без зайвого розголосу, сховати мільйони трупів підло та підступно убитих людей і десятки років тотально дотепер стримувати витоки інформації стосовно своїх суто апокаліптичного масштабу убивств, то невже не може бути однозначно ясно, що та політична сила не просто собі існує, а абсолютно успішно при цьому контролює усі важливі важелі впливу в українському суспільстві (Москва – то справа мабуть що більше росіян, хоч нас торкається й суттєво) і то насамперед в економіці, політиці, в засобах масової інформації та в силових структурах.

Якщо розуміння політичної ситуації можливе без називання своїми іменами реально діючих політичних сил, то значить вирішувати задачі можна без формулювання їх умов. Хоч в даному нашому українському випадку вести мову про відсутність розуміння було б не зовсім те, що ми насправді маємо в дійсності. Однак слід зауважити, що хоч розуміння у розумінні відсутності здивування у численних випадках виявів тієї дійсності і є, та воно, на жаль, на якомусь ну зовсім не співпадаючому із свідомістю рівні. Я маю на увазі, що коли наприклад якийсь покидьок невідомого народу пропонує: "Атдадім Львов Палякам", то ну ні у кого не виникає запитання, а до кого ж це звертається даний покидьок. Кожному ж бо ясно і зрозуміло, до кого. Ну не до українського ж народу звісно. А також ні у кого не виникає (коли не приндитись) жодного сумніву у тому, що дана пропозиція носить зовсім не якийсь там дивно шизоїдальновивернутий характер, а є досить таки реалістичною пропозицією з цілком достатніми підставами та засобами для виконання тими, до кого звернута. Які в один момент розпізнають один одного за ознакою українофобії, наявність якої – запорука швидкого просування по службі в державному апараті держави Україна (а любити свій народ – запорука гальм на кожному кроці), тому що обговорювана політична сила не може не пильнувати перш за все кадрові питання, які, як відомо, рішають все, і то серед кадрових питань безумовно найпідконтрольніші перш за все ті із них, од яких найбільше залежить успіх запланованих на ближчий час злочинних акцій. За цією ознакою можна здогадуватись про напрямок, у якому планується завдати чергового удару українському народу. Як от очевидний приклад з Національним банком. При таких результатах роботи Національного банку в останні роки нормально було б усебічно турбуватися про стабільність обстановки навколо нього, чи не так? однак ми бачимо цілком зворотній процес.

Чи не запохмура дещо картина вимальовується? Можливо. Що є то є, як було якось сказано. І оскільки правда не належить до таких речей, які хоч трохи залежні від того, чи хтось стає на її бік а чи ні, вона просто собі є, та й усе, то не лишається нічого іншого, як спробувати стати на її бік. Останнє можливо що стосується не усіх. Тому що насправді важко не визнати, що кожна без винятку людина таки дуже і завжди залежна від того, знаходиться вона на боці правди, чи ні. Коли не так, то нехай хтось поправить. Ага, і що робити. Може американці кинуться на допомогу, рятувати? Але не слід забувати, що як колись раніше, так і тепер для американців що найважливіше, то це залишитися цілими самим. І тому, безперечно, коли тільки загроза різко зростає, вони цілком зрозуміло, усебічно наближаються до джерела загрози. Установити дипломатичні стосунки, дружбу, партнерство, спільна боротьба проти тероризму. Клінч, з усього видно, розглядається як значно більш ефективний метод захисту при загрозі разючої атаки супротивника, аніж задкувати. А тим часом зараз, коли порівняти з 1933, загроза для Америки безперечно значно більш реальна через наявність зброї масового знищення та засобів її доставки. Тому від Америки допомоги мабуть що слід чекати не особливо дуже. І надто коли вона цілком можливо розглядає нас як ціну свого благополуччя, забуваючи про досвід моральних компромісів Німеччини разом з її опломбованими вагонами з "революціонерами".

Чим ота п'ята колона Москви готується нас пригостити, не дуже важко здогадатися з огляду на те, як вона використовує геть усе можливе, щоби ми не згадали по-справжньому – як це належить – про ту частину самих себе, яка біля кожного населеного пункту лежить закопана у невідомих могильниках, залишених трьома організованими тою колоною голодоморами. Вони усі в тих могильниках поклали свої життя на те, щоби ми отут зараз не дурили самі себе, що то все якісь порожні здогади, фантазії або що. Усі вони – це мільйони свідчень проти убивць, і ціна кожному з тих свідчень, вищою вона не буває – життя чудової людини. Чи може щось бути іще більш переконливим? Тут, в Україні, де за принаймні тисячу років до 1921 року не було жодного якогось голоду. Має бути ясно, що буквально геть усе, що би ми не робили, усе буде мати значно гірші наслідки для нас усіх, за винятком звичайно що убивць, якщо не глянути при цьому одверто у вічі справжній, реальній загрозі, причому так добре перевіреній, що далі вже нікуди.

 Грудень 2002

2022-02-09

Чому французи гиденько тремтять перед Москвою (з рос. перекл.)

Чому французи гиденько тремтять перед Москвою

Щодо плазування французьких політиків перед московською бандою убивць - якщо коротко - то ця французька традиція має історію вже принаймні в кілька десятків років, поцікавтесь, чому штаб-квартира НАТО була в 1966 перенесена з Парижу до Брюсселя. Натякну, де шукати: незадовго перед тим представницькій офіційній французькій делегації в СССР показали якусь дуже круту на вигляд ядерну ракету і сказали, що ця ракета націлена на штаб-квартиру НАТО. Ну і французи після того вийшли з воєнної структури НАТО й відмовились від штаб- квартири НАТО в Парижі. Правда останнім часом повернулись в воєнну структуру НАТО, само собою без штаб-квартири НАТО в Парижі, і далі гиденько тремтять перед московською бандою убивць, намагаючись їх усіляко задобрити, який би це не мало паршиво аморальний вигляд.
___
Почему французы гаденько дрожат перед Москвой

Что касается раболепия французских политиков перед московской бандой убийц - если коротко - то эта французская традиция имеет историю уже по крайней мере в несколько десятков лет, поинтересуйтесь, почему штаб-квартира НАТО была в 1966 перенесена из Парижа в Брюссель. Намекну, где искать: незадолго перед тем представительной официальной французской делегации в СССР показали какую-то очень крутую с виду ядерную ракету и сказали, что эта ракета нацелена на штаб-квартиру НАТО. Ну и французы после того вышли из военной структуры НАТО и отказались от штаб-квартиры НАТО в Париже. Правда в последнее время вернулись в военную структуру НАТО, само собой без штаб-квартиры НАТО в Париже, и дальше гаденько дрожат перед московской бандой убийц, пытаясь их всячески задобрить, какой бы это не имело паршиво аморальный вид.


Олександр Франчук # ответил на комментарий Alex NN 19 февраля 2022, 23:19 Схоже московські холопи досі від слова “бандерівці” обсираються, раз шановний Alex NN навіть в такому довгому виступі на спромігся його сказати.
А що показують тут Ваші слова, то це що швабрами вас там на Росії не гвалтують, як це багато хто помилково вважає - цей шваброкоїтус у вас там учиняється за взаємною згодою. Така природа московського холуя.
___
Похоже московские холопы до сих пор от слова «бандеровцы» обсираются, раз уважаемый Alex NN даже в такой длинной речи не смог его сказать.
И что Ваши слова показывают здесь, это то, что швабрами вас не насилуют там, на России, как многие ошибочно полагают - этот шваброкоитус у вас там делается по обоюдному согласию. Такова природа московского холуя.

Було: https://maxpark.com/community/5652/content/7550271#share
Alex NN # написал комментарий 10 февраля 2022, 11:35 хохлы и ты аффтор. поймите , что вы себя кастрюлей короновали , а не виличайшим божьим даром и вам ни кто ни чего не должен , а вот вы всем должны и пока пиндосам нужно ваше мясо, вашу нескромность и открамливают, а вы бараны не понимаете, что это кормежка должна будит оплачена. России вас раздавить , что два пальца оросить, а вот дальше то что? Поэтому с вами будут разбираться те, кто себя называет нормальным украинцем! Скоро у наглосаксов кончатся все ресурсы из сундука гадостей. а в открытое боестолкновение они не пойдут, они торгаши, а не войны, вот тогда вам , и тебе аффтор припомнится ВСЕ то, что вы вошки себе позволили. За все надо платить....возможно кто то из вас повторит "подвиг" своих предателей дедов, что во время оккупации глумились над мирными согражданами, а с приходом красной армии, отвечая за содеянное , обсирались пока их на висилицу тащили....а то же мнили из себя, что и ты аффтор тут представляешь и не понимаешь, это уже было в истории украины.

2022-02-07

Підказка учасникам шоу “Вечер с Владимиром Соловьевым” (з рос. перекл.)

Підказка учасникам шоу “Вечер с Владимиром Соловьевым”

Час від часу, щоб бачити все поле, а не тільки приємну мені його частину, я переглядаю, звичайно на швидкості 1.75, “Вечер с Владимиром Соловьевым”. Може не повністю, може не щоразу, але що цікаво, ні разу при цьому не зауважив, щоб #Соловьев, в пику (щоб не казати “в морду”) учасникам шоу, настирливо щоразу не випендрювався перед ними, що бачите у нього, на відміну від них, є національність. Тобто що він нерусский. А от чому жоден з решту учасників шоу жодного разу (!) за власною волею навіть не пікнув про свою національність, то це пояснюється досить легко: усі там вони прекрасно в курсі, що “русский” означає “забув хто ти є”.
Підказка учасникам шоу: “Називатись русским не соромно” в кн. “Три слова”, с.26 https://chtyvo.org.ua/authors/Franchuk_Oleksandr/Try_slova/  
___
Подсказка участникам шоу “Вечер с Владимиром Соловьевым”

Время от времени, чтобы видеть все поле, а не только ту его часть, которая мне нравится, я смотрю, обычно со скоростью 1.75 «Вечер с Владимиром Соловьевым». Может быть не полностью, может быть не каждый раз, но что интересно, ни разу не заметил, чтоб #Соловьев, в пику (чтобы не сказать «в морду») участникам шоу, настойчиво каждый раз не выпендривался перед ними, что видите ли у него, в отличие от них, есть национальность. То есть что он не русский. А вот почему никто из остальных участников шоу никогда (!) по собственной воле даже не пикнул про свою национальность, это объясняется довольно легко: все там они прекрасно понимают, что «русский» означает «забыл, кто ты есть».
Подсказка участникам шоу: “Называться русским не стыдно” в кн. “Три слова”, с.29 https://books.google.com.ua/books/about?id=fcY7EAAAQBAJ&redir_esc=y

2022-01-28

Що таке Голокост (з рос. перекл.)

 

Що таке Голокост (з рос. перекл.)

Серед підзаголовків статті "Що таке Голокост" https://www.bbc.com/ukrainian/features-60155270
("Хто такі нацисти?", "Хто такий Гітлер?", "Переслідування нацистами","Кришталева ніч і вбивство мільйонів","Хто здійснив Голокост?","Кого вбили чи переслідували під час Голокосту?","Як закінчився Голокост?","Чи покарали нацистів за Голокост?","Як ми вшановуємо пам'ять жертв Голокосту?")
бракує найголовнішого питання із тих питань, які стосуються Голокосту, і відповіді на нього.
Ось це питання: "Яка причина Голокосту?".
Детальний аналіз відповіді на це питання - в статті "Причина Холокосту" в кн. "Три слова" http://books.google.com/books/about?id=8og7EAAAQBAJ, с. 372.
___
Среди подзаголовков статьи «Что такое Холокост» https://www.bbc.com/ukrainian/features-60155270  
(«Кто такие нацисты?», «Кто такой Гитлер?», «Преследования нацистами», «Хрустальная ночь и убийство миллионов», «Кто осуществил Холокост?», «Кто был убит или преследовался во время Холокоста?», «Как закончился Холокост?», «Были ли нацисты наказаны за Холокост?», «Как мы чтим память жертв Холокоста?»)
не хватает важнейшего вопроса, из вопросов, связанных с Холокостом, и ответа на него.
Вот тот вопрос: «В чем причина Холокоста?»
Подробный анализ ответа на этот вопрос - в статье "Причина Холокоста" в Кн. «Три слова» https://books.google.com.ua/books/about?id=fcY7EAAAQBAJ&redir_esc=y, с. 389.

2022-01-20

Dad і Маргарита (з рос. перекл.)


Dad і Маргарита
Щоб зрозуміти, як так сталось, що хоч шановна Маргарита багато років прожила в США і там подорослішала, але це не перешкоджає їй реально і дієво ненавидіти цю країну, варто переглянути ст. “Минуле України, майбутнє Америки” в кн. “Три слова” с.356 http://books.google.com/books/about?id=8og7EAAAQBAJ
___
Dad и Маргарита
Чтобы понять, как так случилось, что хотя уважаемая Маргарита много лет прожила в США и ​​там повзрослела, но это не мешает ей реально и действенно ненавидеть эту страну, стоит просмотреть ст. «Прошлое Украины, будущее Америки» в кн. «Три слова» с.371 https://books.google.com.ua/books/about?id=fcY7EAAAQBAJ&redir_esc=y

Було: Маргарита Симоньян @M_Simonyan
3. США - чудесная страна, где я училась, где у меня друзья, где дом, в котором я жила, пока училась, и там все еще живет мой больной Dad, который совсем скоро перестанет помнить, кто я такая, но в эту прекрасную страну я и так не езжу много лет, ...