Російська помилка лідерів західного світуКоли ми в 90-х і аж до 2014 дивилися, з якою настирливістю усі розвинуті країни допомагали, усіма силами, піднімати добробут росіян, рік за роком йдучи в усьому назустріч російським потребам і потураючи усім російським забаганкам, ми розуміли, що це все дуже потрібно робити - з благородною метою умиротворення Росії.
Адже загалом відомо, і людський досвід, логіка та здоровий глузд свідчать, що у щасливих людей не буває потреби чинити злочини - усі реальні злочини учиняються нещасливими людьми. І коли добробут росіян зростатиме, таке міркування мало місце, то звичайно що зростатиме, разом з добробутом, рівень щасливості російського суспільства. Отже потреба паскудити іншим народам, відповідно, зменшуватиметься.
Однак реальна російська дійсність швидкого росту в російському суспільстві ненависті до навколишніх народів, читай: російської нещасності - прямо пропорційно у відповідності до зростання російського добробуту, настільки категорично заперечила цю здавалося б безвідмовну міжнародну логіку, що усім, хто приділяв цьому питанню увагу, стало цілком зрозуміло: рівень добробуту росіян зовсім не так пов’язаний з рівнем щасливості народних мас, як в інших країнах.
Той факт, що це помилка - думати, що причина нещасності росіян в матеріальних нестатках, мабуть не пройшов повз увагу також і більшості лідерів західних країн, які реально направляли на те умиротворення, керуючись логікою прямої пов'язаності добробуту і щасливості, величезні ресурси.
Свідчень цьому факту помилки повнісінько, і величезне російське народне піднесення у зв’язку з підлою російською анексією Криму, мотивуючи її брехнею про наміри України, це тільки одне, хоч і не найменше, з таких свідчень.
Існує також досить таки обґрунтована думка, що пасивність оборонної тактики реагування цивілізованих країн на щораз нові наступні небезпечні для всього світу злочинні дії Росії, повязана з тим, що крах теорії умиротворення Росії з допомогою матеріальних благ для росіян, ліквідувавши ілюзію розуміння та передбачуваності російських дій, планів та їх мотивації, не дав ніякої іншої, хоч трохи прийнятної версії такого розуміння. Де тут взятися підставам для активних дій, якщо нема розуміння, що діється, в чому причина росту неймовірної з точки зору нормальної людини загальнонародної російської потреби чинити злочини, читай: нещасливості?
Одне тільки зрозуміло: раз у нормальних людей не буває потреби паскудити іншим людям, а причина росту російської агресивності, тобто нещасності, не в матеріальних негараздах, яких в останні роки у росіян стало суттєво менше, то значить цю причину треба шукати в чомусь іншому.
Треба шукати тому, що якщо ми справді хочемо добитись вирішення задачі підвищення щасливості, тобто зменшення агресивності російського суспільства, то нам ну ніяк не обійтися без коректно поставлених умов цієї задачі - тобто перш за все без розуміння причини російської нещасності. Саме тому таким важливим є питання про неї, про справжню причину нещасності росіян. Іншими словами кажучи, першим питанням, на яке потрібно відповісти, вирішуючи задачу справжнього, дійсного, не тимчасового умиротворення Росії, є питання розуміння справжньої причини нещасності росіян.
Допоміжним фактом в досягненні такого розуміння є те цікаве явище, що наслідком багаторічних міжнародних зусиль для росту російських матеріальних статків, замість того, щоб росіяни стали щасливішими, стало, судячи по величезному росту російської агресивності, цілком навпаки - так, ніби зростання російських матеріальних статків тільки звільняло росіян від тих перешкод, які заважали їм по-справжньому зосередитись на своїй нещасності.
Наявність цього допоміжного факту додає певності в тому, що обраний на сьогодні міжнародний курс на усебічне обмеження економічного сприяння Росії є найбільш ефективною тактикою, і то незалежно від наявності ясності розуміння причини російської нещасності. Однак також має бути зрозуміло, що коли йдеться про стратегію ставлення до Росії, про перспективу участі Росії в співжитті народів світу, то для усунення справжніх причин російської нещасності, яка так категорично відрізняє російський народ від інших народів, ніяк не обійтися розуміння її причини - щоб в майбутньому знов не напоротись на той самий ефект її розблокування. Гальмівна колодка на колеса російської ненависті, це звісно найперше, що негайно необхідне вже сьогодні, але це не значить, що не треба думати про її остаточне викорінення.
Через безнадію щодо сподівань зрозуміти причину невикорінимості російської агресивності, перш за все стосовно українського народу, на інформаційних полях проростають різноманітні версії, геть аж до особливостей генетики росіян, хоч усім зрозуміло, що насправді ні генетика, ні інші біологічні особливості не мають прямого відношення до російських виявів ворожості до різних народів світу, перш за все до українського народу.
До цього здавалося б такого надприродно нездоланного російського прагнення має пряме відношення дещо інша річ - московська державоутворююча брехня про спільність походження українського та російського народів.
Ця брехня останнім часом еволюціонувала, оскільки брехня не може довго лишатись в незмінному вигляді, і трансформуючись, зрештою пересобачилася в московську брехню, що нібито російський і український народи, це один народ.
Українці відчувають остаточний результат цієї підлої московської брехні, як російське намагання підкорити, поневолити український народ, а зрештою його ліквідувати.
Росіяни ж відчувають цю паскудну московську брехню зовсім інакше, і саме в цьому "інакше" знаходиться корінь, причина, двигун паскудства російського сприйняття (перш за все) України і українського народу.
І це зовсім не радість, як це здавна було прийнято вважати в українському суспільстві, від оборудки викрадення, перетягнення в Москву і там привласнення історичних діянь українського народу - а також подоби старої назви України Русь, якою ще триста років тому весь світ називав землю українського народу (тому Петро І так і не зміг в 1721 році перейменувати Московію на Русь і взяв для неї назву "Росія").
Насправді російський народ відчуває цю московську брехню не так. І зрозуміти, як, не так уже й важко. Для цього треба просто уявити собі, що Ваших батьків, Вас, а потім Ваших дітей заставляють в школі учити, замість діянь власних предків, діяння предків котрогось із сусідніх, чи навіть не таких і сусідніх народів, до яких Ви, Ваші предки і відповідно Ваші діти не мають жодного відношення. І заставляють Вас говорити, що Ви належите не до свого справжнього народу, який дав Вам Ваше життя, а належите до того чужого далекого народу, до якого Ваші предки не мають жодного навіть і найменшого відношення.
Саме якраз це відбувається з людьми, які називають себе русскими (використовувати слово русскіє, як на мою скромну думку, найбільш коректно - саме так звучить придумана Петром I назва - не самоназва - цього псевдоетносу). І це відбувається з усіма русскими без жодного винятку. Кожен русский, який хоч трохи цікавився, звідки він узявся, прекрасно в курсі, що жодного найменшого відношення до українського народу ні у його предків, ні у нього та його дітей ніколи не було.
Інакше кажучи, тут має місце унікальний випадок в світовій історії, у якій в усіх народів був і є якщо не культ предків, то шаноблива память про них і повага до їхніх могил. Без цього, свідчить мораль усіх народів, людина не може бути гідною людиною. У русских же сотні років відбувається державне нагинання усіх громадян, покоління за поколінням, відмовлятись від памяті про своїх справжніх абсолютно нерусских предків - тобто фактично плювати на могили власних предків.
Це московське дійство творить маси людей з втоптаною в багно московської брехні гідністю. І щоб побачити, як поводять себе маси людей із знищеною гідністю, далеко не треба шукати. Треба просто поглянути, як поводять себе русскіє - перш за все стосовно того предмету, яким їх московська банда убивць нагинає плювати на могили їхніх предків - до України.
І та сама злочинна московська банда, яка нагинає росіян плювати на могили власних абсолютно нерусских предків, заковтуючи підлу брехню, ніби русскіє з українцями - один народ, каналізує назовні ту російську нещасність, яка виникає від того нагинання, з допомогою ще одної підлої брехні: "нас предали хохлы" - а також американці, прибалти, казахи, білоруси та інші народи світу.
Звичайно що коли розуміння кореня проблеми відсутнє, то і вирішення її видається неможливим. Однак проблема набуває іншого вигляду, якщо прикласти зусилля для розуміння її причини. Коли є розуміння, то вже зовсім не такою беззаперечною починає видаватися думка про те, що це російське “явище” ніколи подолати не вдасться - якщо звісно не намагатися обходити мовчанням той єдиний засіб, а саме розуміння, тільки з допомогою якого є шанс розпочати процес повернення людської гідності до русских.
І також не доводиться сумніватись, що коли й надалі ми всім миром не будемо допомогати русскім стати гідними людьми, всупереч величезним державним зусиллям московської банди убивць, то їхнє ставлення до українців, і не тільки до українців, ніколи не набуде нормального людського вигляду.
Чи можна почати щось робити, щоб зрештою поставити під сумнів безнадію типу "Це те, що на жаль мабуть ніколи вибити не вдасться"? Деякі міркування про це можна переглянути тут:
"Як Росія може вилікуватись" http://h.ua/story/431709/
"Називатись русским не соромно" http://h.ua/story/438969/
___
Российская ошибка лидеров западного мира
Когда мы в 90-х и вплоть до 2014 наблюдали, с какой настойчивостью все развитые страны помогали, всеми силами, поднимать благосостояние россиян, год за годом идя во всем навстречу российским потребностям и потакая всем российским прихотям, мы понимали, что это все очень нужно делать - с благородной целью умиротворения России.
Ведь в целом известно, и человеческий опыт, логика и здравый смысл свидетельствуют, что у счастливых людей не бывает потребности совершать преступления - все реальные преступления совершаются несчастными людьми. И когда благосостояние россиян будет расти, такая логика имела место, то конечно что будет расти, вместе с благосостоянием, уровень счастливости российского общества. Следовательно российская потребность пакостить другим народам, соответственно, будет уменьшаться.
Однако реальная действительность быстрого роста в российском обществе ненависти к окружающим народам, читай: русской несчастности - прямо пропорционально в соответствии с ростом российского благосостояния, столь категорически опровергла эту казалось бы безотказную международную логику, что всем, кто уделял этому вопросу внимание, стало совершенно ясно: уровень благосостояния россиян совсем не так связан с уровнем счастливости народных масс, как в других странах.
Тот факт, что это ошибка - думать, что причина несчастности россиян в материальной нужде, видимо не прошел мимо внимания также и большинства лидеров западных стран, которые реально направляли на то умиротворение, руководствуясь логикой прямой связанности благосостояния и счастливости, огромные ресурсы.
Свидетельств этому факту ошибки полно, и огромный российский народный подъем в связи с подлой аннексией Крыма, мотивируя ее ложью о намерениях Украины, это только одно, хотя и не наименьшее, из таких свидетельств.
Существует также довольно обоснованное мнение, что пассивность оборонительной тактики реагирования цивилизованных стран на все новые последующие, опасные для всего мира преступные действия России, связанные с тем, что крах теории умиротворения России с помощью материальных благ для россиян, ликвидировав иллюзию понимания и предсказуемости российских действий, планов и их мотивации, не дал никакой другой, хоть немного приемлемой версии такого понимания. Где здесь взяться основаниям для активных действий, если нет понимания, что происходит, в чем причина роста невероятной с точки зрения нормального человека общенародной российской потребности совершать преступления, читай: несчастливости?
Одно только ясно: раз у нормальных людей не бывает потребности гадить другим людям, а причина роста российской агрессивности, то есть несчастности, не в материальных проблемах, которых в последние годы у россиян стало существенно меньше, значит эту причину надо искать в чем-то другом.
Надо искать потому, что если мы действительно хотим добиться решения задачи повышения счастливости, то есть уменьшения агрессивности российского общества, то нам ну никак не обойтись без корректно поставленных условий этой задачи - то есть прежде всего без понимания причины российской несчастности. Именно поэтому так важен вопрос про нее, про истинную причину несчастности россиян. Другими словами говоря, первейшим вопросом, на который нужно ответить, решая задачу настоящего, истинного, не временного умиротворения России, это вопрос понимания истинной причины несчастности россиян.
Вспомогательным фактом в достижении такого понимания является то интересное явление, что следствием многолетних международных усилий для роста российского материального достатка, вместо того, чтобы россияне стали счастливее, стало, судя по огромному росту российской агрессивности, строго наоборот - так, будто рост российского материального достатка только освобождал россиян от тех препятствий, которые мешали им по-настоящему сосредоточиться на своей несчастности.
Наличие этого вспомогательного факта добавляет уверенности в том, что выбранный сегодня международный курс на всестороннее ограничения экономического благоприятствования России является наиболее эффективной тактикой, и то независимо от наличия ясности понимания причины российской несчастности. Однако также должно быть понятно, что когда речь идет о стратегии отношения к России, о перспективе участия России в общежитии народов мира, то для устранения истинных причин российской несчастности, которая так категорически отличает русский народ от других народов, никак не обойтись без понимания ее причины - чтобы в будущем вновь не напороться на тот же эффект от ее разблокировки. Тормозная колодка на колеса русской ненависти, это конечно первое, что немедленно необходимо уже сегодня, но это не значит, что не надо думать о ее окончательном искоренении.
Через безнадежность по отношению надежд понять причину неискоренимости российской агрессивности, прежде всего в отношении украинского народа, на информационных полях произрастают различные версии, вплоть до особенностей генетики россиян, хотя всем понятно, что на самом деле ни генетика, ни другие биологические особенности не имеют прямого отношения к российским проявлениям враждебности к разным народам мира, прежде всего к украинскому народу.
К этому казалось бы такому сверхъестественно непреодолимому российскому стремлению имеет прямое отношение несколько другая вещь - московская государствообразующая ложь об общности происхождения украинского и русского народов.
Эта ложь в последнее время эволюционировала, поскольку ложь не может долго оставаться в неизменном виде, и трансформируясь, в конце концов пересобачилась в московскую ложь, что якобы русский и украинский народы, это один народ.
Украинцы чувствуют окончательный результат этой подлой московской лжи, как российские попытки покорить, поработить украинский народ, а в итоге его ликвидировать.
Россияне же испытывают эту дрянную московскую ложь совсем иначе, и именно в этом "иначе" находится корень, причина, двигатель мерзости российского восприятия (прежде всего) Украины и украинского народа.
И это вовсе не радость, как это издавна было принято считать в украинском обществе, от воровской аферы перетаскивания в Москву и там присвоения исторических деяний украинского народа - а также подобия старого названия Украина Русь, которой еще триста лет назад весь мир называл землю украинского народа (поэтому Петр I так и не смог в 1721 году переименовать Московию на Русь и взял для нее название "Россия").
На самом деле русский народ чувствует эту московскую ложь не так. И понять, как, не так уж трудно. Для этого надо просто представить себе, что Ваших родителей, Вас, а потом Ваших детей заставляют в школе учить, вместо деяний собственных предков, деяния предков одного из соседних или даже не столь соседних народов, к которому Ваши предки и соответственно Ваши дети не имеют никакого отношения. И заставляют Вас говорить, что Вы принадлежите не к своему настоящему народу, который дал Вам Вашу жизнь, а принадлежите к тому чужому далекому народу, к которому Ваши предки не имели никакого даже малейшего отношения.
Именно это происходит с людьми, которые называют себя русскими (использовать звучание слова “русские” на других языках, по моему скромному мнению, наиболее корректно - именно так звучит придуманное Петром I название - не самоназвание - этого псевдоэтноса). И это происходит со всеми русскими без единого исключения. Каждый русский, который хоть немного интересовался, откуда он взялся, прекрасно в курсе, что ни малейшего отношения к украинскому народу ни у его предков, ни у него и его детей никогда не было.
Иначе говоря, здесь имеет место уникальный случай в мировой истории, в которой у всех народов был и есть если не культ предков, то уважительная память о них и уважение к их могилам. Без этого, говорит мораль всех народов, человек не может быть достойным человеком. Относительно русских же сотни лет происходит государственное нагибание их всех, поколение за поколением, отказываться от памяти про своих настоящих абсолютно нерусских предков - то есть фактически плевать на могилы своих предков.
Это московское действо творит массы людей с втоптанным в грязь московской лжи достоинством. И чтобы увидеть, как ведут себя массы людей с уничтоженным достоинством, далеко не надо искать. Надо просто посмотреть, как ведут себя русские - прежде всего в отношении того предмета, которым московская банда убийц нагибает их плевать на могилы их предков - в отношении Украины.
И та же злодейская московская банда, которая нагибает русских плевать на могилы своих абсолютно нерусских предков, заглатывая подлую ложь, будто русские с украинцами - один народ, канализирует наружу ту русскую несчастность, которая возникает от того нагибания, с помощью еще одной подлой лжи: "нас предали хохлы"- а также американцы, прибалты, казахи, белорусы и другие народы мира.
Конечно что когда понимание корня проблемы отсутствует, то и решение ее представляется невозможным. Однако проблема приобретает иной вид, если приложить усилия для понимания ее причины. Когда есть понимание, то уже совсем не таким бесспорним начинает казаться мнение о том, что это русское "явление" никогда преодолеть не удастся - если конечно не пытаться обходить молчанием тот единственный способ, а именно понимание, только с помощью которого есть шанс начать процесс возвращения человеческого достоинства к русским.
И также не приходится сомневаться, что если и в дальнейшем мы всем миром не станем помогать русским стать достойными людьми, вопреки огромным государственным усилиям московской банды убийц, то их отношение к украинцам, и не только к украинцам, никогда не обретет нормального человеческого вида.
Можно ли начать что-то делать, чтобы наконец поставить под сомнение безнадегу типа "Это то, что к сожалению наверное никогда выбить не удастся"? Некоторые соображения об этом можно увидеть здесь:
"Как Россия может вылечиться" http://maxpark.com/community/politic/content/5417553
"Называться русским не стыдно" http://maxpark.com/community/politic/content/5893559
