Швейцарська багатомовність (з рос. перекладом)

Швейцарська багатомовність (з рос. перекладом)

Реальна багатомовність Швейцарії, де різномовні території об’єднались і створили єдину багатомовну державу, насправді набагато більш відмінна від того нібито ідеалу, про який можна почути від більшості з тих, хто облудно наводить її як нібито зразок для України. Адже у нас жодної природної, первісної двомовності ніколи не існувало, і не думаю, що це для когось секрет, що насправді в Україні тривалий час була, і продовжує бути й надалі, тотальна нагнутість (це зауважимо зовсім не те, що добровільне знання) українців до чужої російської мови.

Для прикладу наведу один характерний вияв мовних швейцарських нюансів, про який мені розповів колега - родич українця, котрий вже багато років проживає поблизу франкомовної Женеви.

Так от, нещодавно йому довелося пережити непорозуміння з поліцією щодо водійських прав, поблизу німецькомовного Цюріха. В комп'ютерній базі, куди цюріхський поліцай зазирнув, навпроти нього була якась позначка червоним кольором, яка насправді означала щось типу що запис в його правах про право водити автобуси недійсний. У нього, зауважимо, був стандартний легковий автомобіль, так що до поточної ситуації той запис не мав ніякого відношення.

Однак запис був червоного кольору і, як виявилося, незрозумілою цюріхському поліцаю (!) французькою мовою. Почався розбір червоного запису, були покликані інші цюріхські поліцаї, але що характерно, і ті французької аналогічно не розуміли. Так що через швейцарські мовні нюанси йому довелося згаяти якраз стільки часу і нервів - доки настало розуміння з перепрошенням за непорозуміння - що той показовий швейцарський мовний випадок добре закарбувався йому в пам'яті.

Думаю, що коли навіть і поліція в дійсності аж так знає решту державних мов, в ніби як багатомовній Швейцарії, то зрозуміло, що у випадку простих пересічних громадян Швейцарії дуже малоімовірно, що має місце інший підхід до вивчення інших, хоч і ніби як й державних, швейцарських мов.

Просто коли різномовні території об’єднались і створили єдину багатомовну швейцарську державу, то це було зроблено гідними людьми із взаємовигідних міркувань, а зовсім не з міркувань когось принизити - як це має місце щодо українців, української мови і всього українського, при тотальному продовженні подальшої русифікації московськими холуями  українців на власній рідній прабатьківській українській землі.

Олександр Франчук

Було: http://www.day.kiev.ua/232114
Ніякої природної двомовності в Україні ніколи не було
Знаєте, коли Чехія стала державою? Коли вся Прага почала розмовляти чеською!
Наталія МАЗЕПА, доктор філологічних наук

Напевно, майже в усіх склалося враження, що за останній час цю тему вже вичерпано. Хоча це зовсім не так. Звертаючись до історії, обстоюючи особливий статус російської мови, різні автори зосереджувались, як правило, на історії країн із особливим устроєм: Швейцарія, Канада, де різномовні території об’єднались і створили єдину двомовну або багатомовну державу. Визначальним фактором тут є первісна рівноправність усіх земель.

Наш, український, випадок — зовсім інший. Жодної природної, первісної двомовності в Україні ніколи не існувало. Російська мова завжди належала до сусідньої держави, що підкорила українські землі з усіма відомими наслідками. Але годі вже банальностей — перейдемо до суті.

На території Європи існувало дві імперії: Російська та Австрійська (пізніше Австро-Угорська). Порівняльний аналіз їх, напевно, існує в дослідженнях європейських істориків. Не маю сумніву, що він є достатньо повчальний. Але мені наразі йдеться тільки про мовний аспект проблеми.

Австрійська імперія виникла в XVI столітті, її історичним приводом був наступ турків і взагалі мусульманства на Європу. Розпалася вона вже як Австро-Угорщина під час Першої світової війни; тоді слов’янські землі вже мали федеративні права, доволі широкі. Однак на вулицях Будапешта і Праги звучала німецька мова. Як і в інших містах. Подібно до того, як половина Варшави розмовляла російською. Уявляєте собі?

Один приклад. У Празі жили патріоти і просвітителі, їх називали будителями. Було їх дуже мало. Існував тоді такий невеселий жарт, що тільки вони й володіють чеською мовою. І що якби під час їхніх зборів на них упала стеля, чеська мова щезла б на землі остаточно. І знаєте, коли Чехія стала державою? — Коли вся Прага почала розмовляти чеською. Так само й Будапешт колись говорив майже поспіль німецькою. Нині на вулицях цих міст якщо почуєте німецьку мову, це означає , що приїхали туристи з дружньої Австрії або з Німеччини. І Угорщина є самостійною успішною країною. І стала вона такою тільки тоді, коли угорська мова витіснила повністю німецьку. Так сталося і в інших землях колишньої Австрійської імперії.

Цей досвід треба вивчати і добре засвоїти. Ми так і залишимось недо-державою, недо-країною, — доки на вулицях Києва, Харкова, Донецька, Сімферополя і так далі (список дуже довгий!) пануватиме російська мова.

Я народилася в російськомовній родині, я — фахівець із російської літератури. Російську літературу й взагалі культуру знаю та люблю. Це не заважає мені не менше любити українську мову, літературу, культуру. І зараз уже знати їх непогано. Для цього треба було докласти певних зусиль. До чого це я? — а до того, що у власній родині, серед друзів, кожен має право розмовляти російською або будь-якою іншою мовою. Ніхто не зазіхає на це право. Але, коли ви виходите на вулицю вашого міста, маєте перейти на українську. Спочатку це будуть елементарні фрази, ви будете думати про те, як це сказати, — в магазині, транспорті, в будь-якій установі. З кожним днем ви розмовлятимете дедалі легше.

І раптом зрозумієте, що й думати на якусь певну тему ви вже почали українською... А далі на вас чекають уже справжні відкриття... Бо кожна мова — це новий окремий чарівний світ. Зробити це — обов’язок кожного. І зараз уже пізно відкладати це на майбутнє. Часу на роздуми в країни та її громадян насправді вже немає. Якщо ми не хочемо залишатися недолугою недо-державою, недо-країною. Хоч як це гірко, але поки що загроза залишитися такою існує... Обов’язково треба вивчати по-справжньому історичний досвід Європи. У школі та в кожному університеті. Бо саме він доводить, що держава — це суверенна територія і мова, а вже потім — Прапор і Гімн.

___
Швейцарское многоязычие

Реальная многоязычность Швейцарии, где разноязычные территории объединились и создали единое многоязычное государство, на самом деле гораздо более отлична от того якобы идеала, о котором можно услышать от большинства из тех, кто лицемерно приводит ее как будто образец для Украины. Ведь у нас никакого естественного, первоначального двуязычия никогда не существовало, и не думаю, что это для кого-то секрет, что в действительности в Украине долгое время была и продолжает быть и дальше, тотальная нагнутость (это заметим совсем не то, что добровольное знание) украинцев к чужому русскому языку.

Для примера приведу одно характерное проявление языковых швейцарских нюансов, о котором мне рассказал коллега - родственник украинца, что уже много лет проживает вблизи франкоязычной Женевы.

Так вот, недавно ему пришлось пережить недоразумение с полицией относительно водительских прав, вблизи немецкоязычного Цюриха. В компьютерной базе, куда цюрихский полицейский заглянул, против него была какая-то пометка красным цветом, которая на самом деле означала что-то типа что запись в его правах о праве водить автобусы недействительна. У него, заметим, был стандартный легковой автомобиль, так что к текущей ситуации та запись не имела никакого отношения.

Однако запись была красного цвета и, как оказалось, на непонятном цюрихскому полицаю (!) французском языке. Начался разбор красной записи, были призваны другие цюрихские полицейские, но что характерно, и те французского аналогично не понимали. Так что через швейцарские языковые нюансы ему пришлось потратить ровно столько времени и нервов - пока наступило понимание с извинением за недоразумение - что тот показательный швейцарский языковый случай хорошо запечатлелся ему в памяти.

Думаю, что если даже и полиция в действительности настолько знает остальные государственные языки, в вроде как многоязычной Швейцарии, то понятно, что в случае простых рядовых граждан Швейцарии очень маловероятно, что имеет место другой подход к изучению других, хотя вроде как и государственных , швейцарских языков.

Просто когда разноязычные территории объединились и создали единое многоязычное швейцарскую государство, то это было сделано достойными людьми из взаимовыгодных соображений, а вовсе не из соображений кого-то унизить - как это имеет место относительно украинцев, украинского языка и всего украинского, при тотальном продолжении дальнейшей русификации московскими холуями украинцев на своей родной прародительской украинской земле.

Олександр Франчук

Було: http://gidepark.ru/user/2072855491/content/1491176
Никакого природного двуязычия в Украине никогда не существовало
Аркадий Коршунов перепечатал из www.day.kiev.ua
(http://www.day.kiev.ua/232182)

Знаете, когда Чехия стала государством? Когда вся Прага начала разговаривать на чешском!
 
Наталья МАЗЕПА, доктор филологических наук

Наверное, почти у всех создалось впечатление, что за последнее время эта тема уже исчерпана. Хотя это вовсе не так. Обращаясь к истории, отстаивая особый статус русского языка, разные авторы сосредоточивались, как правило, на истории стран с особенным укладом: Швейцария, Канада, где разноязычные территории объединились и создали единое двуязычное или многоязычное государство. Определяющим фактором здесь является изначальное равноправие всех земель.

Наш, украинский, случай — совсем другой. Никакой естественной, изначальной двуязычности в Украине никогда не существовало. Русский язык всегда принадлежал соседнему государству, которое покорило украинские земли со всеми известными последствиями. Но хватит уже банальностей — перейдем к сути.

На территории Европы существовали две империи: Российская и Австрийская (позже Австро-Венгерская). Сравнительный анализ их, наверное, существуют в исследованиях европейских историков. Нет сомнений, что он довольно поучительный. Но сейчас речь идет только о языковом аспекте проблемы.

Австрийская империя возникла в XVI ст., ее историческим поводом было наступление турок и вообще мусульманства на Европу. Распалась она уже как Австро-Венгрия во время Первой мировой войны; тогда славянские земли уже имели федеральные права, довольно широкие. Однако на улицах Будапешта и Праги звучал немецкий язык. Как и в других городах. Подобно тому, как половина Варшавы говорила на русском. Представляете себе?

Один пример. В Праге жилы патриоты и просветители, их называли будителями. Было их очень мало. Существовала тогда такая невеселая шутка, что только они и владеют чешским языком. И если бы во время их собраний на них упал потолок, чешский язык исчез бы на земле окончательно. И знаете, когда Чехия стала государством? Когда вся Прага стала говорить по-чешски. Так же и Будапешт когда-то говорил почти сплошь по-немецки. Сегодня на улицах этих городов, если услышите немецкий язык, это значит, что приехали туристы из дружественной Австрии или Германии. И Венгрия является самостоятельной успешной страной. И стала она такой только тогда, когда венгерский язык вытеснил полностью немецкий. Так случилось и в других землях прежней Австрийской империи.

Этот опыт нужно изучать и хорошо усвоить. Мы так и останемся недо-державой, недо-страной — пока на улицах Киева, Харькова, Донецка, Симферополя и так далее (список очень длинный!) будет господствовать русский язык.

Я родилась в русскоязычной семье, я специалист по русской литературе. Русскую литературу и вообще культуру знаю и люблю. Это не мешает мне не меньше любить украинский язык, литературу, культуру. И сегодня уже знать их неплохо. Для этого нужно было приложить определенные усилия. К чему это я? А к тому, что в собственной семье, среди друзей каждый имеет право разговаривать на русском, или на любом другом языке. Никто не посягает на это право. Но, когда вы выходите на улицу вашего города, должны перейти на украинский. Сначала это будут элементарные фразы, вы будете думать о том, как это сказать — в магазине, в транспорте, в любом учреждении. С каждым днем вам будет разговаривать все легче.

И вдруг поймете, что и думать на какую-то определенную тему вы уже начали на украинском... А дальше вас ожидают уже настоящие открытия... Потому что каждый язык — это новый отдельный волшебный мир. Сделать это — обязанность каждого. И сегодня уже поздно откладывать это на будущее. Времени на размышления у страны и ее граждан в действительности уже нет. Если мы не хотим оставаться беспомощной недо-державой, недо-страной. Хоть как это горько, но пока еще угроза остаться такой существует. Обязательно надо изучать по-настоящему исторический опыт Европы. В школе и в каждом университете. Потому что именно он доказывает, что государство — это суверенная территория и язык, а уже потом флаг и гимн.